П'ятничани (Львівський район): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 55:
== Період Речі Посполитої ==
Після смерті через отруєння 1340 року князя Юрія II
[[Файл:Piatnyczany.jpg|left|thumb]]
Починається поступова польська колонізація галицьких земель, яка вже в середині 16 ст. спричиняє постійне переселення селян і міської бідноти зі східних воєводств Польщі — Ряшівського, Келєцького, Краківського і особливо Люблінського, на галицькі землі. «Масове переміщення польського населення на Україну було викликане наявністю тут деяких свобод, ослабленням Речі Посполитої, після приєднання України до Росії і поразкою Польщі у війні з Туреччиною ([[Бучацький мирний договір|Бучацький мир]] 1672 р.)». На галицьких землях польські переселенці поселяються переважно у містах, передусім, — у малих містечках, а також при панських дворах, так званих [[фільварок|«фільварках»]]. В Бібреччині такі переселенці з'являються в 15 ст. і поселяються тільки в Бібрці та в тих селах, де були магнатські, землевласницькі двори — палаци, тобто при дворах, а не в самих селах, хоч підтримували зв'язки з селянами і деколи навіть споріднювалися.
Рядок 76:
Саме село П'ятничани в половині XVII ст. було, мабуть, вже значно більше від того першого ймовірного поселення, що вміщувалось у невеликий долині біля городища, посеред навколишніх пагорбів. В той же час, це було село вже не при оборонному боярському городищі, а звичайне кріпацьке село, мешканці якого працювали на панщині. Жили вони в невеликих, уже «валькованих», покритих стріхами курних хатах, що стояли в скромних загородах, або одиноко. Село розросталося здовж дороги на схід і, передусім, продовжувалася забудова південного від гостинця пагорба, в бік церкви та цвинтаря, що займали околицю села, на схід. Однак, цей пагорб був придатний більше як пасовисько, ніж як площа під забудову.
Забудовувалися напевно і північні площі, що через дорогу, навпроти існуючого вже невеликого поселення біля башти. Саме там, на північ від дороги на роздоріжжі, до недавніх часів стояв ще будинок старої придорожної корчми. Стояв на роздоріжжі, тобто навпроти дороги, що відгалужувалася від головного шляху на південь і прямувала, піднімаючись по схилі пологого пагорба до городища. І хоч цей будинок корчми — великий, довгий, з ґанком — відносився за архітектурою вже радше до половини XIX ст., він, наводив на думку, що є котримсь з черги на місці давнього заїзджого двора, який гостив купців, мандрівників та інших подорожніх можливо ще в
Для справжнього розвитку села у XVII ст. умов не було. І, передусім, тому, що тодішні галицькі землі, в тому і Бібреччини, були теренами практично безперервних боїв, або місцем для підготування польських королівських військ до цих боїв з козацтвом на інших землях. Так звані «стації», тобто стоянки королівських і магнатських військ, безпощадно нищили села, в яких стаціонували. Тому під час відходу козацьких військ, багато українського населення Галичини покинуло домівки і емігрувало на схід, посилюючи колонізацію Лівобережної України. Можливо, були серед них і п'ятничанці. І взагалі, період панування Речі Посполитої на землях Бібреччини, в тому і села П'ятничани, не був легким для її мешканців. На жаль, сьогодні ми не маємо надто багато архівних матеріалів, що відносяться безпосередньо до тогочасної історії П'ятничан. Однак, відомо, що П'ятничани входили до так званої «бібрецької держави», отже повинні мати і спільну з містом Бібркою тогочасну історію.
Рядок 83:
П'ятничанська парохія належала до Бібрецького деканату, так само як села [[Баківці (Жидачівський район)|Баківці]], [[Бертишів]], [[Борусів]], [[Бринці-Загірні|Бринці]], [[Будьків]], [[Вільхівці (Жидачівський район)|Вільхівці]], [[Вибранівка]], [[Волове]], [[Глібовичі]], [[Дев'ятники]], [[Жабокруки]], [[Кнісело]], [[Кологори]], [[Лани (Перемишлянський район)|Лани]], [[Лопушна (Перемишлянський район)|Лопушна]], [[Підмонастир]], [[Репехів]], Серники, Сільдці, [[Соколівка (Жидачівський район)|Соколівка]], Старе село, [[Стрілки (Перемишлянський район)|Стрілки]], [[Суходіл (Перемишлянський район)|Суходіл]], Шоломия, [[Юшківці (Жидачівський район)|Юшківці]] і Ятв'яги.
Протягом 1740–1743 років проведено, мабуть, першу таку візитацію парохій Львівської Архидієцезії, в тому числі й Бібрецького деканату у 1742 році. Очолював Бібрецький деканат на той час, парох Бібрки — отець декан Захарій Ференчак.
Висновки візитатора з візитації в П'ятничанській парохії записані у звіті були такими
Але, якщо п'ятничанська дерев'яна церква Святої Параскевії у 1742 році була вже «стара» і вимагала «значної реставрації», то це означало, мабуть, тільки одне: що це одна зі старіших, на той час, дерев'яних церков на Львівщині. Вік дерев'яної церкви до першої значної реставрації, як підказують приклади інших дерев'яних церков, це 100–150 років, якщо не було інших стихійних пошкоджень — від пожежі, бурі тощо (про що, звичайно, згадувалося). Напрошується висновок, що п'ятничанська дерев'яна церква Святої Параскевії була побудована, щонайменше, на початку XVI ст., якщо не на переломі XV–XVI ст. А це, в свою чергу, підказує висновок, що П'ятничани як село засноване ще раніше. А, якщо взяти до уваги ще наявність на землі П'ятничан важливого шляху та оборонної башти, що є, мабуть, залишком оборонного городища ХІІІ-XIV ст., то можна зробити висновок, що П'ятничани це одно зі старіших сіл Львівщини, яке могло, правдоподібно, існувати в княжий період.
| |||