Психоакустика: відмінності між версіями

 

'''Психоакустика''' — наукова дисципліна, що вивчає особливості і закономірності процесу сприйняття [[звук]]ів, їхнього впливу (позитивного/негативного) на людину — її [[свідомість]], [[організм]]. Це міждисциплінарна галузь: перебуває на стикові [[фонетика|фонетики]], психолонгвістики, [[фізіологія|фізіології]], основи психоакустики були закладені [[Герман Гельмгольц|Г. Гельмгольцем]], який вивчав закономірності процесу сприйняття звуків і побудови [[мова|мови]]. Психоакустика включає: фізику і біофізику сприйняття простих і складних тональних сигналів, де досліджуються абсолютні і різничні пороги [[слух]]у, формування відчуттів гучності і висоти, сприйняття складних [[звук]]ів, [[бінауральний ефект]] і т. д.; фізіологічні аспекти побудови мови і сприйняття мовних і подібних до мови сигналів (шумів), де вивчаються кількісні показники розбірливості мови, її маскування, умови розпізнавання мовних сигналів, питання моделювання мовного акту; [[нейродинаміка|нейродинамічні]] аспекти [[слухова система|слухової системи]], де досліджують сприйняття звукових послідовних стимулів залежно від [[інтервал]]у [[час]]у між ними при обліку їхніх [[інтенсивність|інтенсивностей]], [[частота|частот]] і тривалості.

 

== Звук і його сприйняття ==

 

Чистий тон має дві незалежні характеристики: 1) [[частота|частоту]] і 2) силу, або інтенсивність. Частота вимірюється в герцах, тобто визначається кількістю повних коливальних циклів за секунду. Інтенсивність вимірюється величиною пульсуючого тиску звукових хвиль на будь-яку поверхню і зазвичай виражається у відносних, логарифмічних одиницях — [[децибел]]ах (дб). Необхідно пам'ятати, що поняття частоти і інтенсивності застосовуються тільки до звуку як зовнішнього фізичного подразника; це т.з. [[акустика|акустичні]] характеристики звука. Коли ми говоримо про сприйняття, тобто про фізіологічний процес, звук оцінюється як високий або низький, а його сила сприймається як [[гучність]]. В цілому, висота — суб'єктивна характеристика звуку — тісно пов'язана з його частотою; звуки високої частоти сприймаються як високі.

== Межі звукового сприйняття ==

Межі звукового сприйняття — мінімальна та максимальна частоти коливань, що сприймаються людським вухом як звук. Експерименти показали наступне. Коли коливання здійснюються дуже поволі, рідше 20 повних коливальних циклів за секунду (20 Гц), кожна звукова хвиля чується окремо і не утворює безперервний тон. Із збільшенням частоти коливань людина починає чути безперервний низький тон, схожий на звук найнижчої басової труби [[орган (музика)|орган]]у. З подальшим зростанням частоти сприйманий тон стає все вищим; при частоті 1000 Гц він нагадує верхнє [[До (нота)|«до»]] у [[сопрано]]. Проте і ця [[нота]] все ще далека від верхньої межі людського слуху. Тільки коли частота наближається приблизно до 20 000 Гц, нормальне людське [[вухо]] поступово перестає чути.