П'ятничани (Львівський район): відмінності між версіями

У селі продовжується і надалі робота з національного відродження. Як і по всій Галичині створюються гуртки, товариства, читальні, бібліотеки.

 

 

У 1936 році в селі починає працювати Кооперативна крамниця, де селяни могли не тільки придбати необхідні товари за готівку, але й «виміняти» на сільськогосподарську продукцію, зокрема — яйця, молоко. Першим продавцем у кооперативі був молодий хлопець Микола Лаба, що до того працював листоношею, приносив пошту з Соколівки (у П'ятничанах поштового відділення не було).

Тим часом наближався вересень 1939 року, а з ним початок [[Друга світова|II Світової війни]]. Її страшний подих вже відчували всі. У серпні до польського війська були мобілізовані молоді п'ятничанці: Іван Борбуляк, Василь Герчаківський, Іван Кондзьолко, Микола Шлиян. Зростала поступово напруга у відносинах між владою санаційної Речі Посполитої та населенням галицьких сіл і, зокрема, між владою та членами націоналістичних організацій. В ті перші дні війни дорогою, що проходила через село П'ятничани зі Львова на Станиславів (Івано-Франківськ) і далі на південь до Румунії, виїжджали втікачі-емігранти, передусім — польські високопоставлені державні службовці, банкіри, промисловці, землевласники і взагалі ті, які зовсім не бажали зустрічі зі стрімко наступаючим ворогом. Хвиля втікачів-емігрантів прокочувалася через село досить довго, починаючи з початку вересня і до капітуляції Польщі, тобто до 15 вересня 1939 року. Процес еміграції у цьому напрямку ускладнювала відсутність телефонного зв'язку, зумовлена тим, що на початку вересня було виведено з ладу телефонну лінію на відрізку П'ятничани — Репехів (було зрубано дерев'яні телефонні стовпи). Винуватцями цього польська влада вважала мешканців с. П'ятничани.

 

 

Заворушилися і німецькі колоністи в П'ятничанах, а, вірніше - в колишньому Мільбаху. Весною 1940 року колишній Мільбах практично опустів. Залишили його всі німецькі сім'ї, члени яких, згідно з поданими документами отримали паспорти «рейхсдойчів» — німців Рейху, а також німецько-польські сім'ї «фольксдойчі» (німці з народу, півнімці), що встигли появитися в Мільбаху за час присутності колоністів на галицьких землях протягом 1772-1940 років. Виїхали тоді і деякі українські сім'ї, які зуміли доказати споріднення з німецькими родинами.

 

Та нова влада не дрімала. Незабаром починаються дошкульні для селян стягування обов'язкових зернових контингентів, що проходили планово, тобто, кожний власник орної землі повинен був подати до уряду її точну кількість засіяну зерном, щоб в подальшому здати встановлену відповідну кількість зерна на контингент. Однак, ця пропорційно встановлювана кількість завжди була чомусь на користь влади. І, якщо враховувати постійну низьку кондиційність зерна для засіву, а в результаті низьку врожайність тих років (1942-1944), то можна собі уявити з якими мізерними зерновими залишками залишились селяни. А сіяти необхідно було...

 

'''Із них не повернулись додому:''' Андрій Баляс, Павліна Борбуляк, Петро Горбатий, Дмитро Гуменчук, Іван Гуменчук, Степан Заремба, Василь Микуш, Тадей Сисак, Ганна Сисак, Степан Фостик.

 

У селі протягом осені 1941 - весни 1944 років працювала початкова однокласна школа. Шкільні заняття відбувалися у дві зміни: перша зміна - перший і третій класи, друга зміна відповідно - другий та четвертий класи. Проводив шкільні заняття лише вчитель Михайло Царик. Вчителька Марія Царик залишила вчителювання й займалася домашніми справами та вихованням дітей - Зиновія, Ірини та Ярополка.

 

 

Тим часом «Східний фронт» щораз стрімкіше відкочувався на захід, щораз більше наближаючись до Галичини. Весною 1944 року він був уже біля Рівного та Тернополя. В П'ятничанах появилися більші й менші німецькі військові частини, які постійно вже перебували в селі, квартируючи в сільських хатах, передусім у класах школи та в помешканні вчителів.

В 1968-1970 рр. сільська п'ятничанська дорога, що була колись південнішою гілкою Волоського, чи то як його ще називали «Золотого» шляху, для оборони якого будували в минулому п'ятничанську башту, а можливо і ціле городище, стала асфальтованою і перетворилася в шосе. В П'ятничанах вона навіть була перебудована рельєфно, тобто обминула Мільбах і стала прямувати із Соколівки напряму, зовсім наблизившись до башти.

 

Знову діє П'ятничанська церква Св. Параскевії, хоч й надалі є тільки дочірньою (матірна церква, як і колись, у сусідній Соколівці), працює початкова школа. Але нема ще сільської управи. Чомусь неохоче повертаються п'ятничанці до власності на землю...

 

{{Жидачівський район}}

{{Вікіфікувати|дата=Квітень 2010}}

 

[[Категорія:Села Львівської області]]