Відкрити головне меню

Зміни

== Біографія ==
 
Народився у селі [[Ставище (Київська область)|Ставищі]] на Київщині в селянській родині. Був членом літературного гуртка «Плеяда» («Література», «Літературна громадка»). Разом із Лесею Українкою перекладав поезії Генріха Гейне («Книга пісень») під псевдонімом М.Стависький. Навчався в [[Друга київська гімназія|Другій київській гімназії]].
 
Після закінчення юридичного (1887–1891) та історико-філологічного (1891–1895) ф-ту [[Київський університет|Київського університету]] жив у [[Катеринослав]]і, де редагував газету «Придніпровський край». Брав участь у діяльності Української радикально-демократичної партії, заснованої Михайлом Драгомановим.
 
У 1898 роціроку переїхав до [[Петербург]]а, був співредактором газет «Северный курьер», «Свобода и право», «Свободная мысль», секретарем журналу «Вестник Европы».
 
З початку 1904 він в [[Одеса|Одесі]] редагує «[[Южные записки]]» — орган всеросійського революційного об'єднання, відомого під назвою «Союз освобождения», однак у листопаді 1904 року, напередодні війни царської Росії з Японією, його знову було забрано до війська.
У вересні 1917 року представляв [[Тимчасовий уряд]] на З'їзді народів Росії в Києві.
 
У 1918 роціроку повернувся в Україну, Належав до [[Українська партія соціалістів-федералістів|Української партії соціалістів-федералістів]]. З травня 1918 — член ради Міністерства закордонних справ Української держави, тимчасовий представник Української держави на Дону.
24 жовтня — 14 листопада 1918 — міністр праці в другому уряді [[Лизогуб Федір|Ф. Лизогуба]].
 
У 1919 року очолював дипломатичну місію Української Народної Республіки у [[Прага|Празі]]<ref>Розташувалась спершу в готелі Централь на Гибернскої вулиці, потім в будинку глухонімих на вулиці Голечкової 104 и Шержикової 4. </ref>. Залишившись в еміграції в [[Чехословаччина|Чехословаччині]], з 1923 читав лекції з історії західноєвропейської літератури в [[Український педагогічний інститут імені Михайла Драгоманова|Українському педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова]], працював на посаді професора [[новітня історія|новітньої історії]] в [[Українська господарська академія|Українській господарській академії]] в [[Подєбради|Подєбрадах]]. Продовжував партійну діяльність, співпрацював з [[уряд УНР в екзилі|екзильним урядом]] [[УНР]].
 
У кінці 1925 після конфлікту в середовищі соціалістів-федералістів втратив провідні позиції у партії. Займався перекладом класиків західноєвропейської літератури українською мовою й на ці кошти жив.
 
В 1929 роціроку бере активну участь у написанні [[Збірник пам'яті Симона Петлюри|Збірника пам'яті Симона Петлюри]], що був надрукований у [[Прага|Празі]] в 1930 році накладом Міжорганізаційного комітету для вшанування памяти Симона Петлюри.
 
У 1945 року був заарештований радянськими спецслужбами у Празі. Помер у Лук'янівській в'язниці в Києві 23 листопада 1945 року по закінченні слідства, не дочекавшись трибуналу НКВД.
 
В 1993 року Максим Славинський був «посмертно реабілітований».
 
== Творчий доробок ==