Паоло Вілладжо: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Kashub (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Kashub (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 6:
| Дата народження = 30.12.1932
| Місце народження = [[Генуя]],{{ITA}}
| Професія = актор, сценарістсценарист
| Громадянство = {{ITA}}
| Роки активності = [[1967]] — тепер. час
Рядок 16:
'''Паоло Вілладжіо''' ({{lang-it|Paolo Villaggio}}, [[Генуя]], 30 грудня 1932 р.) — відомий [[Італія|італійський]] [[актор]], [[письменник]] та [[режисер]].
 
Серед провідних італійських [[комік]]ів вирізняється парадоксальною та [[гротеск]]ною грою своїх персонажів : [[Професор Кранц]], сором'язливий [[Джандоменіко Фракк'я]], але мабуть, найпопулярніший персонаж італійської [[комедія|комедії]] — «рабський» і покірний [[бухгалтер]] [[Уго Фантоцці]]. Як письменник, почав зіз книжки про Фантоцці, написав також сатиричні книжки.
 
Окрім комічних ролей («fantozziana»), знявся також і в драматичніших ролях у фільмах таких режисерів як [[Федеріко Фелліні]], [[Ліна Вертмюллер]], і [[Ерманно Ольмі]].
 
== Початок ==
Народився в Генуї 30 грудня 1932 (велика частина біографій вказуєуказує дату 31 грудня, а деякі просто — 1938 рік). Дитинство, затьмарене Другою світовою війною, проводить у бідності. Пізніше він скаже:{{цитата|У той період я сидів на дієті, викликануспричиненій, однак, не бажанням краще виглядати, а бідністю}}
 
Потім він вчитьсяучиться в ліцеї «Андреа Дорія» (для вболівальника це знак долі, оскількибо Паоло ВілладжВілладжіо завжди вболівав за клуб ФС «Сампдорія»). У цьому ж ліцеї навчалися такі знаменитівідомі люди як політик Массімо Д'Алема, комік з «Ніколи не говори Гол» Марчелло Чезена, дует з телепрограми «Гієни» Лука ій Паоло ій колишній президент ФІАТ Паоло Фреско.
 
Після навчання він працював на різних посадах — від офіціанта до диктора на Бі-бі-сі, від актора кабаре до конферансьє на круїзних лайнерах (разом зі своїм другом Фабріціо Де Андре), від актора в театрі до клерка в фірмі ''Cosider'' (саме цей досвід надихнув Паоло Вілладжа на створення автобіографічного персонажа бухгалтера Уго Фантоцці, який згодом приніс йому величезну популярність).
Рядок 30:
 
== Бухгалтер Уго Фантоцці ==
Міняючи телевізійну сцену на друкарську машинку, він публікує в тижневиках ''L'espresso'' і ''L'Europeo'' свої короткі оповідання, головним героєм яких стає бухгалтер Уго Фантоцці, людина безхарактерна, яку переслідують невдачі і «меганачальник» з «мегакомпанії», де ій працює Фантоцці.
 
У 1971 р. видавництво ''Rizzoli'' опублікувало його книгукнижку «Фантоцці», яка увібрала в себе ці короткі розповіді, і принесла Паоло Вілладжо міжнародну популярність. Успіх цих [[бестселер]]ів (а їх він написав три книги, всі видані ''Rizzoli'') дозволив йому з успіхом і чималим прибутком присвятити себе кіно.
 
Цей персонаж завоював величезну популярність навіть у Східній Європі та Радянському Союзі, де Вілладжо став лауреатом премії імені Гоголя, як «найкращий письменник, що був перекладений». Цей успіх актуальний і сьогодні настільки, що його знаменитий вислів: «Це ж рідкісне лайно!» про фільм «БроненосецьПанцерник Потьомкін», російська публіка пам'ятає досі.
 
Якщо бути точним, Вілладжо і раніше брав участь у створенні кінофільмів (наприклад, «Бранкалеоне у хрестових походах» Маріо Монічеллі, 1970 р.), але тільки після знаменитого фільму «Фантоцці», режисера Лучіано Сальче, він отримав визнання і на цьому терені. Їх було багато, дев'ять, де героєм став міфічний бухгалтер (ще один зняв Сальче, сім Нері Паренти, і один, останній, — Доменіко Саверні).
Рядок 40:
Завдяки великій популярності цих фільмів, мова середньостатистичного італійця поповнилася такими фразами як «У мене схрестилися пальці», «Ви такі гуманні!», Прикметниками «фантоцційський», вираз «а ля Фантоцці», яким характеризують життєві ситуації, які невдало почалися і ще гірше закінчилися.
 
ЗнаменитаВідомий жарт про фільм «БроненосецьПанцерник Потьомкін» мала такий резонанс, що ця кінострічка більше не демонструвалася на кінофорумах, що влаштовуютьсявлаштовують компаніямикомпанії (на яких змушений був бути присутнім великий бухгалтер) і церковнимицерковні парафіямипарафії. Фантоцці зображує звичайного для сімдесятих років італійця, з середнього класу, що живе скромно (середня освіта, соціальне житло, робота дрібного клерка і т. д.), який перед камерою оголює тривоги і вади клерків: у будь-якому офісі, наприклад, є своя спокусниця, як «синьйорина Сільванія»; вимогливий начальник або колега-кар'єрист; багато хто, як і Фантоцці, їздили на малолітражних автомобілях, але, перш за все, всі ми часом думали, що нас переслідують одні невдачі.
 
Згідно з деякими джерелами, у 80-і роки актор повернувся до образу Фантоцці (починаючи з фільму «Фантоцці проти всіх») через необхідністьпотребу сплатити лікування свого сина в співтоваристві наркозалежних, яке заснував Віченцо Муччолі.
 
В останніх фільмах про Фантоцці, від «Фантоцці йде на пенсію» (1988 р.) до «Фантоцці потрапляє до раю» і «Фантоцці 2000, клонування», іронія часто супроводжується похмурим песимізмом, який нерідко виливається в справжні оди смерті і хвороби.
 
== Інші фільми ==
Вілладжо зіграв, правда, не завжди з успіхом, у безлічі кінокомедій, зображуючи персонажів, дуже схожих на Фантоцці. Іноді, залишаючи свої звичні образи, він співпрацював з грандами кіно, такими як: Федеріко Фелліні (1990 р. в «Голос Місяця» разом з Роберто Беніньї), Ліна Вертмюллер (1992 р. у фільмі «Чао, професор»), Ерманно Ольмі (1993 р. «Таємниця старого лісу», за однойменним романом Діно Будзаті), Маріо Монічеллі (1994 р. у фільмі «Дорогі друзі приятелі» і в незабутнього «Бронкалеоне у хрестових походах») і ГабріелеГабрієле Сальваторес (2000 р. «Зуби») .
 
У 1977 році він зіграв роль [[Еміграція|емігранта]], що повертається до Італії у фільмі «… Прекрасна країна», наповненому гіркими викриттями італійської дійсності сімдесятих років, які злегка прикриті комічністю. Також ВілладжВілладжо виконав роль Жандоменіко Фракк'я, персонажа схожого на нещасного Фантоцці, в кінострічках «Фракк'я звір у людській подобі» (1981 р.) і «Фракк'я проти Дракули» (1985 р.).
 
Серед численних кінематографічних нагород, які отримав Паоло Вілладжо, варто згадати премію «[[Давид ді Донателло]]» завойовану у 1990 році, «Срібну стрічку» 1992 року і «[[Золотий лев|Золотого лева]]» 1992-го за творчий шлях.
 
Всі ці роки, проте, він не перестає писати: регулярно, і з успіхом, публікує свої твори, помінявши в 1994 році видавця (від ''Rizzoli'' перейшов до ''Mondadori''). У видавництві ''Mondadori'' він випускає книгикнижки «Фантоцці прощається і йде» (1994–1995), «Життя, смерть та чуда за безцінь» (2002), «Сім грам у сімдесят років» (2003) та «Я злий як скотина» (2004), щоб, повернувшись до ''Rizzoli'', опублікувати в 2006 році «Привиди».
 
== Діяльність в театрі та на телебаченні ==
Ми всі його пам'ятаємо як кіноактора і письменника, але він був також і хорошим театральним актором: у постановці Джорджа Стрехлера він зіграв роль Гарпагона в комедії Мольєра «Скупий», а в театральному сезоні 2000–2001 виступав з автобіографічним монологом «Марення жалюгідного старого». Починаючи з 1996 року, разом з Массімо Больді, він веде сатиричний тележурнал «Новинна стрічка». Нещодавно він брав участь у телевізійному фільмі «Карабінери», де виконував роль Джованні, професора, що втратив пам'ять, який часто співпрацює з органами правопорядкуправопов ув розкритті кримінальних справ.
 
З 2007 виступає на сцені з монологом «Прощальний вечір» на три дії:
Рядок 64:
 
== Автобіографія ==
Після виступу на сцені з автобіографічним монологом «Маячня жалюгідного старого», у 2002 році ВілладжВілладжо опублікував [[автобіографія|автобіографію]] під заголовком «Життя, смерть та чуда за безцінь», де багато розповів про своїх батьків, дружину, брата (близнюка) і про сина. До цього він ніколи не любив говорити про свою сім'ю, а коли був змушений — завжди розважався тим, що водив слухача за ніс, розповідаючи повністю вигадані історії.
 
Одного разу, стара віщунка-астролог, яку Вілладжо зустрів у столиці, передбачила, що він помре 14 грудня 2002 в своєму білому домі біля моря. Однак, на наступний після цієї дати день, актор брав участь у передачі «Воскресіння в …», яку вела Мара Верньє.
Рядок 159:
* 1968 Ті, неділі
* 1969 Цієї неділі, але без зобов'язань
* 1969 ВбивцяУбивця
* 1970 Лорд і леді
* 1975 Джандомерико Франччі
Рядок 168:
* 1987 Джемма Понтіні відродив характеру в змішувач Джованні Міноллі
* 1999 Ангел другого класу (Серіал)
* 2002 Апокаліпсис: Одкровення ІоаннаІвана Богослова (ТБ)
* 2004 Ренцо і Лючія (ТБ)
* 2007 На минуле Різдво
* 2008 Будинки, нарешті
* 2002-2008 Карабіньери(Поліцейські)(Серіал)
* 2009 Людина з кривим ротротом
 
=== Радіо ===