Боровикове: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 76:
На початок XX століття на хуторі діяли 1 школа грамоти та 3 вітряних млини. Хутір мав також свій пожежний обоз, інвентар якого складався лише з 2 бочок і на утримання якого селянське товариство витрачало 1 крб. в рік.
 
Життя села та околиці в період національно-визвольних змагань, становлення та діяльності українських урядів, є майже недослідженим. Невідомі також політичні настрої селян, їх участь у суспільно-політичних процесах які відбувалися в Центральній Україні. З історії села, написаної в часи радянської влади, відомо, що для підтримки селянсько-робітничого соціалістичного руху в Боровиковому Г. Д. Кочергою була створена група селян з 204 осіб.
 
У квітні 1923 рокур. Боровиків хутір увійшовввійшов до складу новоутвореного [[Вільшанський район (Черкаська область)|Вільшанського району]]. УВ [[1924]] роцір. утворюєтьсябула утворена Боровиківська сільська Радирада, до якої, окрім самого Боровикового, увійшли також хутір Юрків хутір та хутір Лізки, першим головою Боровиківської сільської ради було обрано К.П. Боровика. До того часу хутір належав до [[Шевченкове (Звенигородський район)|Кирилівської]] [[Сільська рада|сільської ради]]. Станом на 1926 рік на території Боровиківської сільського ради налічувалося 313 селянських господарств та проживало 1 401 особа, в самому ж Боровиковому - 161 двір та 817 осіб.
 
З початком колективізації, наприкінці 1929 та на початку 1930 рокур. в селі був організований колгосп «Нове життя» (голови колгоспу: 1929 - 1931 рр. - Я. С. Яковина, 1932 - 1933 рр. - Демич Федота), який об’єднав в собі більшістьмайже селянськихвсі господарствселянські господарства Боровикового, Юркового та Лізок. УВ [[1929]] роцір. в селі була впроваджена система спільного обробітку землі, а вже у 1929—1930 роках організований [[колгосп]] «Нове життя», головою якого обрано Я. С. Яковину. З 1932 по 1933 рік головою колгоспу обрано Демича Федота,
На 1926 рік на території Боровиківської сільської Ради налічувалося 313 селянських господарств та проживало 1 401 чоловік. Власне в самому Боровиковому на той час був 161 двір та мешкало 817 чоловік.
 
В [[1933]] роцір. колгоспне господарство було розділено на дві артілі, в складі першої, колгоспу «Нове життя», залишилися землі села Боровикового, друга артіль увібрала в себе селянські наділи хуторів Юркового та Лізки і була названа іменем 15-річчя ВЛКСМ (голова С.Г. Гуденко).
З початком колективізації, наприкінці 1929 та на початку 1930 року в селі був організований колгосп «Нове життя», який об’єднав в собі більшість селянських господарств Боровикового, Юркового та Лізок. У [[1929]] році в селі була впроваджена система спільного обробітку землі, а вже у 1929—1930 роках організований [[колгосп]] «Нове життя», головою якого обрано Я. С. Яковину. З 1932 по 1933 рік головою колгоспу обрано Демича Федота,
 
В [[1933]] році колгоспне господарство було розділено на дві артілі, в складі першої, колгоспу «Нове життя», залишилися землі села Боровикового, друга артіль увібрала в себе селянські наділи хуторів Юркового та Лізки і була названа іменем 15-річчя ВЛКСМ (голова С.Г. Гуденко).
 
Село постраждало внаслідок [[Голодомор в Україні 1932—1933|геноциду]] українського народу, проведеного [[Окупація|окупаційним]] урядом СССР 1923-1933 та [[Голодомор в Україні 1946—1947|1946-1947]] роках. Під час [[Голодомор в Україні 1932—1933|голодомору 1932—1933 років]] в селі вимерла третина населення, близько 300 осіб. За спогадами старожилів установлено імена 141 людини. У 30-х роках було [[репресії|репресовано]] 12 осіб, з них до [[розстріл]]у засуджено 6 осіб, а інші згинули в сталінських таборах. На кошти односельчан у жовтні [[1991]] року, після отримання Україної незалежності, встановлено пам'ятний знак «Жертвам голоду 1933 року і репресованим 1937 року».
Рядок 94 ⟶ 92:
Під час [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]] 260 мешканців села воювали на фронтах, 137 з них загинули, 149 нагороджено [[орден]]ами і [[медаль|медалями]] [[СРСР]]. На примусові роботи до [[Німеччина|Німеччини]] вивезено понад 200 осіб. Загиблим воїнам-односельчанам споруджено [[пам'ятник]], а у [[1978]] році в центрі села побудовано Монумент «Вічної Слави».
 
Післявоєнна відбудова села відбувалася на чолі з головою колгоспу С.А. Лазебником. На початку 1951 року колгосп «Нове життя» був об'єднаний з артіллю імені 15-річчя ВЛКСМ села Юркового в нове колгоспне господарство імені [[Калінін Михайло Іванович|М. І. Калініна]], діяча комуністичної партії . Головою колгоспу обрано Ю.М. Молочка а центральна садиба розмістилася у Боровиковому. За об'єднаним господарством було закріплено 1,300 гектар сільськогосподарських угідь, з них 1,200 гектар орних земель. В 1959 р. з розформуванням Вільшанського району село спершу увійшло до складу Городищенського, а з ліквідацією у 1963 році і того - до складу Звенигородського району.
 
У 1959 році з розформуванням Вільшанського району село спершу увійшло до складу Городищенського, а з ліквідацією у 1963 році і того - до складу Звенигородського району.
 
З [[1961]] року головою колгоспу 25 років працював Хименко Іван Микитович Хименко. В [[1963]] року колгосп отримав назву «Прапор комунізму», кілька років потому, в [[1969]] році, господарству присвоєно звання «Колгосп високої культури землеробства». Основними напрямками діяльності господарства було вирощування [[зернові культури|зернових культур]] і [[цукровий буряк|цукрових буряків]], [[тваринництво]], садівництвовирощування яблук та волоського горіха, [[бджільництво]] та [[рибальство]].
 
УВ [[1971]] роцір. збудовано новий будинок культури, на той час чисельність сільської громади становила 495 чоловік, у 1989 році - 470. На початку 80-х років у селі функціонували неповна середня школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, автоматична телефонна станція на 50 номерів, радіовузол, філія Ощадбанку та три крамниці.
 
{| class="graytable"