Боровикове: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 76:
На початок XX століття на хуторі діяли 1 школа грамоти та 3 вітряних млини. Хутір мав також свій пожежний обоз, інвентар якого складався лише з 2 бочок і на утримання якого селянське товариство витрачало 1 крб. в рік.
Життя села
У квітні 1923
З початком колективізації, наприкінці 1929 та на початку 1930
В [[1933]]
▲З початком колективізації, наприкінці 1929 та на початку 1930 року в селі був організований колгосп «Нове життя», який об’єднав в собі більшість селянських господарств Боровикового, Юркового та Лізок. У [[1929]] році в селі була впроваджена система спільного обробітку землі, а вже у 1929—1930 роках організований [[колгосп]] «Нове життя», головою якого обрано Я. С. Яковину. З 1932 по 1933 рік головою колгоспу обрано Демича Федота,
▲В [[1933]] році колгоспне господарство було розділено на дві артілі, в складі першої, колгоспу «Нове життя», залишилися землі села Боровикового, друга артіль увібрала в себе селянські наділи хуторів Юркового та Лізки і була названа іменем 15-річчя ВЛКСМ (голова С.Г. Гуденко).
Село постраждало внаслідок [[Голодомор в Україні 1932—1933|геноциду]] українського народу, проведеного [[Окупація|окупаційним]] урядом СССР 1923-1933 та [[Голодомор в Україні 1946—1947|1946-1947]] роках. Під час [[Голодомор в Україні 1932—1933|голодомору 1932—1933 років]] в селі вимерла третина населення, близько 300 осіб. За спогадами старожилів установлено імена 141 людини. У 30-х роках було [[репресії|репресовано]] 12 осіб, з них до [[розстріл]]у засуджено 6 осіб, а інші згинули в сталінських таборах. На кошти односельчан у жовтні [[1991]] року, після отримання Україної незалежності, встановлено пам'ятний знак «Жертвам голоду 1933 року і репресованим 1937 року».
Рядок 94 ⟶ 92:
Під час [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]] 260 мешканців села воювали на фронтах, 137 з них загинули, 149 нагороджено [[орден]]ами і [[медаль|медалями]] [[СРСР]]. На примусові роботи до [[Німеччина|Німеччини]] вивезено понад 200 осіб. Загиблим воїнам-односельчанам споруджено [[пам'ятник]], а у [[1978]] році в центрі села побудовано Монумент «Вічної Слави».
Післявоєнна відбудова села відбувалася на чолі з головою колгоспу С.А. Лазебником. На початку 1951 року колгосп «Нове життя» був об'єднаний з артіллю імені 15-річчя ВЛКСМ села Юркового в нове колгоспне господарство імені [[Калінін Михайло Іванович|М. І. Калініна]], діяча комуністичної партії . Головою колгоспу обрано Ю.М. Молочка а центральна садиба розмістилася у Боровиковому. За об'єднаним господарством було закріплено 1,300 гектар сільськогосподарських угідь, з них 1,200 гектар орних земель. В 1959 р. з розформуванням Вільшанського району село спершу увійшло до складу Городищенського, а з ліквідацією у 1963 році і того - до складу Звенигородського району.
З [[1961]] року головою колгоспу 25 років працював
{| class="graytable"
|