Московсько-турецька війна (1686—1700): відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
мНемає опису редагування
Рядок 27:
У Бєлграді Кара-Мустафу зустріли посланці від султану, що мали наказ доставити до Константинополя голову нездібного полководця, що і було виконано. У 1684 р. до коаліції Австрії і Польщі проти Османської імперії прилучилася і [[Венеція]], пізніше і Росія.
 
В ході війни, в якій османам довелося довелося не нападати, а захищатися на власній території, в 1687 р. великий візир Сулейман-паша був розбитий при [[Мохач]]і. Поразка османських військ викликало роздратування яничарів, які залишалися в Константинополі, бунтуючи і грабуючи. Під загрозою повстання, Мехмед IV послав їм голову Сулеймана, але це не врятувало його самого: яничари скинули його за допомогою [[фетва|фетви]] [[муфтій|муфтія]] і насильно звели на престол його брата [[Сулейман II|Сулеймана II]] (1687—91) — п'яниці, абсолютно нездібного до управління. Війна продовжувалася при ньому і при його братах — Ахмеді II (1691—95) і Мустафі II (1695–1703). Венеціанці опанували Морією; австрійці узяли Бєлград (незабаром знову віддали османцям) і всі значні фортеці Угорщини, Славонії, Трансільванії; поляки зайняли значну частину Молдавії.
 
У [[1699]] році війна була закінчена [[Карловицький мир|Карловицьким мирним договором]], який був першим, за яким Османська імперія не отримувала ні данини, ні тимчасової [[контрибуція|контрибуції]]. Значення його значно перевершувало значення [[Ситваторокський мир|Ситваторокського миру]]. Стало для всіх зрозуміло, що військова могутність османів зовсім не велика і що внутрішні нелади розхитують їх державу все більш і більш.