Намібія: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 71:
Німецька влада заохочували приїзд білих колоністів, які займали землі у місцевого населення. На початку [[1904]] року під керівництвом вождя [[Самуель Магареро|Самуеля Магареро]] гереро підняли повстання, убивши більше сотні німецьких поселенців. Німеччина направила в Південно-Західну Африку 14 000 солдатів на чолі з генералом [[Лотар фон Трота|Лотаром фон Трота]], який оголосив, що всі гереро повинні бути вигнані з країни. У битві при Ватерберзі гереро зазнали тяжкої поразки. Ті, що вижили спробували дістатися через [[Калахарі]] в британське володіння [[Бечуаналенд]] (нині [[Ботсвана]]): Британія обіцяла дати гереро притулок, якщо вони не будуть продовжувати повстання. Багато загинули, не витримавши цього переходу.
За даними 1905 року, коли німці провели перший перепис населення, в Південно-Західній Африці залишалося близько 25 000 гереро, в основному жінки і діти. Вони були поміщені в [[концентраційні табори]], подібні тим, що англійці влаштовували в часи [[Англо-бурська війна (1899-1902)|війни проти бурів]].
Незабаром після придушення повстання гереро проти німців виступили нама. Їх лідерами були [[Хендрік Вітбоой]] і [[Якоб Моренго]]. Бойові дії тривали до березня 1907 року, коли було підписано мирну угоду (хоча Моренго вів партизанську війну і пізніше). Оцінки чисельності нама, загиблих в ході повстання, сильно коливаються: по всій видимості, їх було близько 40 тисяч.
У ході [[Перша світова війна|Першої світової війни]], в [[1915]] році, війська [[Південно-Африканський Союз|Південно-Африканського Союзу]] захопили Намібію. В [[1920]] році ПАС отримав від [[Ліга Націй|Ліги Націй]] мандат на управління Південно-Західною Африкою. Після припинення діяльності Ліги ПАР відмовилася здати мандат і продовжувала контролювати цю територію, встановивши там режим [[апартеїд]]а. ПАР розглядала Намібію як буфер, що захищає країну від «ворожих» держав Чорної Африки. Біла меншість Намібії була представлено в парламенті ПАР. [[Волфіш-Бей]], з 1878 року становив частину [[Капська колонія|Капської колонії]] і не входив до складу Німецької Південно-Західної Африки, був включений англійцями до складу Південно-Західної Африки в 1915 році і був повернутий ПАР лише наприкінці 1970-х. Таким чином на момент прийняття Декларації ООН про деколонізацію (1960 рік) Волфіш-Бей опинився у складі Намібії, внаслідок чого держави-члени ООН не визнали його зворотню передачу до складу ПАР. Волфіш-Бей перейшов під контроль Намібії в [[1994]] році.
[[Файл: Un-namibia1975-263-264.jpg|left|230px|thumb|Серія [[Поштова марка|поштових марок]] [[ООН]], випущена для Намібії в [[1975]] році <small> (Скотт: Нью-Йорк # 263 і # 264, Женева # 53 і # 54) </small>]]
З [[1966]] року Народна організація Південно-Західної Африки ([[СВАПО]]) почала [[Південноафриканська прикордонна війна|боротьбу за незалежність від ПАР]]. Бази СВАПО розміщувалися на території [[Ангола|Анголи]] і [[Замбія|Замбії]], а підтримку їм надавав [[Радянський Союз]]: офіційною ідеологією СВАПО був [[марксизм]]. Саме тоді вперше стало вживатися назва «Намібія». Міжнародне співтовариство також не визнавало право ПАР на управління цією територією. Проте лише в [[1988]] році влада ПАР погодилася піти з Намібії. 21 березня 1990 року в присутності Генерального секретаря [[ООН]] і президента ПАР була проголошена незалежність Намібії.
Першим президентом Намібії став лідер СВАПО [[Сем Нуйома]]. Він займав цей пост три терміни. 21 березня 2005 року президентом Намібії став колишній міністр із земельних питань [[Хіфікепуньє Похамба]], який одержав на виборах більше 75% голосів.
У 1994 році представники народу [[лозі]] оголосили про створення [[Армія звільнення Капріві|Армії звільнення Капріві]], метою якого є набуття незалежності цієї території, що спричинило за собою спробу [[Конфлікт у Капріві|збройного заколоту]]. В даний час протистояння стихло, з 2001 року [[смуга Капріві]] знову оголошена безпечною для туристів.
== Природа ==
| |||