Банзай-атака: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
оформлення |
Немає опису редагування |
||
Рядок 5:
'''Банзай-атака''' ({{lang-ja|万歳突撃, ばんざいとつげき}}, ''бандзай тоцуґекі'') — різновид масованої атаки, яку проводили солдати [[імперська армія Японії|японської армії]] проти військ [[США]] під час [[війна на Тихому океані|Війни на Тихому океані]] [[1941]]–[[1945]] років. Метою атаки було спантеличування противника гучними бойовими криками «[[Банзай]]!» та знищення його раптовим ударом. Характерною рисою подібних виступів було те, що [[японці]] часто йшли з [[самурайський меч|мечами]] і [[кинджал]]ами в руках на озброєного [[гвинтівка]]ми і [[кулемет]]ами противника.
Незважаючи на успішність банзай-атак на першій стадії війни, вони поступово втратили своє значення через звикання вояків США до таких ударів і вироблення тактики протидії. Згодом ці атаки перетворились на масові [[самогубство|суїцидальні]] акти, які служили символом нескореності і сміливості [[японський дух|японського духу]]. Відчуваючи поразку [[Японська імперія|Імперії]] під кінець [[друга світова війна|Другої світової війни]], багато японських офіцерів бездумно вели своїх підлеглих у «останні штурми», збільшуючи і без того чималі втрати Японії. В цілому, токійський Генштаб заохочував банзай-атаки.
Частина командирів Імперії розуміла згубність такої тактики. Вони розлядали банзай-атаки як прояв «боягузтва», відмову брати на себе відповідальність за проведення оборони країни та небажання самогубців думати над тим, як найкраще спинити ворога. Одним із прикладів негативного відношення до подібних атак серед японського керівництва були накази [[генерал-лейтенант]]а [[Курібаясі Тадаміті]], які забороняли проводити банзай-атаки в часі [[битва за Іодзіму|оборони Іодзіми]]. Завдяки дотриманню цих настанов, японці змогли довгий час стримувати чисельно і технічно переважаючу армаду США, завдавши противнику чималих втрат.
| |||