Історія Києво-Печерської лаври: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
TeoBot (обговорення | внесок) м правопис за допомогою AWB |
|||
Рядок 30:
В одинадцятому столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У дванадцятому столітті монастир отримав статус [[Лавра|«лаври»]] — головного великого монастиря. У вісімнадцятому столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні: їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи.
[[Файл:Києво-Печерська лавра Київ 1888.jpg|left|thumb|225пкс|Києво-Печерська лавра, 1888 рік]]
Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так звані
Києво-Печерська лавра здійснювала широке будівництво ще з одинадцятого століття (Успенський собор, Троїцька надбрамна церква). Наприкінці дванадцятого століття навколо Києво-Печерської лаври було зведено оборонні стіни. У 1698—1701 році паралельно до них було споруджено нові фортечні стіни з бійницями і баштами. У 1731—1744 році споруджено [[Велика Лаврська дзвіниця|Велику Лаврську дзвіницю]], висота якої — 96,52 метра.
На території Лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, [[Антоній Печерський|Антоній]], [[Авраамій Печерський|Авраамій]], [[Агапій Печерський|Агапій]], [[Еразм Печерський|Еразм]] та [[Феодосій Печерський|Феодосій Печерські]], князі [[Олелько Володимирович]], [[Скиргайло Ольгердович]], митрополит [[Петро Могила]], друкар [[Беринда Памво]], біля трапезної — генеральний суддя українського війська [[Кочубей Василь]] і полтавський полковник [[Іскра Іван Іванович|
Трагічні події після [[1917]] року послужили поштовхом до тотального винищування православного духівництва і всього, що було зв'язано з Православною Церквою. 25 січня 1918 року в стінах Лаври був замучений перший новомученик руський митрополит Київський і Галицький Володимир, а в 1920 році Лавру закрили. В 1941 році, відступаючими радянськими військами було заміновано та підірвано Свято-Успенський собор. Під час німецької окупації Києва монастир удалося відродити, але не надовго — у 1961 році ченців знову вигнали зі стін обителі.
|