Городець (Сарненський район): відмінності між версіями

Про Городець, а також і про інші городи, що були розташовані над Горинню, так звані погоринські городи згадано в “Літописі руському” за 1157 рік. Тут читаємо “Григорій же, прийшов до Дорогобужа, сказав Володимиру Андрійовичу. Сину, я із отцем, із твоїм братом Андрієм хреста цілував на тім, що коли хто із нас двох останеться, то той буде дітям обох нас за отця і волость удержить. А потім я хреста цілував мати тебе за сина і Володимир тобі добути. Нині ж, сину, оскільки я тобі Володимир не добув, то ось тобі волость.” І дає він йому Дорогобуж і Пересипницю, і всі погоринські городи, а синові своєму Борисові дав Туров. Це свідчить про те, що місто Городець над Горинню було одним з найстаріших поселень України.Городець розташований на березі судноплавної річки, де перетинались безліч торгових шляхів і велося безліч князівських міжусобиць за право володіння градом над Горинню, який не зазнавав руйнування. Траплялось: все, що створювали людський розум і руки гинуло у вогнищі воєн. Городець був на той час важливим центром ремесла і торгівлі , значним культурно-освітнім і релігійним осередком Полісся. Знайдена археологами на початку нашого століття кераміка говорить про високий рівень розвитку господарства як одного з видів ремесла. Ці та інші археологічні знахідки, зокрема тогочасна зброя – залізні сокири, вістря списів, наконечники до стріл, жіночі прикраси, монети свідчать про те, що населення займалось не тільки ремеслами, а й торгівлею з багатьма містами Київської Русі, зокрема Галицько-Волинського князівства, до якого належало і село Городець.Достеменно відомо, що Городець, як місто, загинуло від татаро-монгольської навали. І як град (місто) в історії більше не згадувалось. Проте спомин про це живе в пам’яті народу і передавався з покоління в покоління. В численних документах збереглись сліди його величі і розквіту.▼

Яким було здивування, коли наш односелець-журналіст Віктор Мазаний, перебуваючи в США у скарбниці української імміграційної історії прочитав про Городець – у двохтомнику Олександра Цинкаловського “Стара Волинь і Волинське Полісся” про те, що ми змалку бачили на довколишніх полях багато курганів, а над самою річкою Горинь є залишки замку.▼

Від Цинкаловського він довідався, що знайдена кераміка засвідчує: Городець належав до погоринських міст 11-13 ст., а в 15-му – до маєтків князя Льва Свидригайла.▼

Вже як село, Городець згадується в 1492 році, коли воно належало князю Олександру Гольшанському, який на Поліссі мав великі земельні володіння: луги, ліси, пасовища. Пізніше всі ці маєтності перейшли до князів Острозьких. Всі вони були між собою тісно пов’язані родинними вузами.▼

В той час селяни змушені були відробляти панщину на користь феодала: орати, засівати, збирати врожай на його полях, косити луки, заготовляти дрова і інше. Окрім того, вони мали виконувати цілий ряд повинностей – будувати і ремонтувати палаци господарів, дороги й мости, перевозити вантажі й інше. Поступово йшло до закріпачення селян.▼

Литовський статут 1506 року юридично був законодавчим документом, що позбавляв селянина волі, перетворював його в звичайну річ в руках феодала.▼

Проте кріпаччина, незважаючи на всі свої негативні сторони, не могла вбити душі селянина, його потягу до великого, прекрасного. Як свідок цього – велика дерев’яна церква, яку в XVII ст. звели тут місцеві будівники, і яка своєю оригінальністю належала, як згадує в своїй двотомній праці “Стара Волинь і Волинське Полісся” професор Олександр Цинкаловський, до перлин монументального дерев’яного зодчества. В 1836 році на кошти парафіян на місці старої церкви було побудовано з дерева нову, так звану Миколаївську Церкву.▼

Сьогодні Городець – гарне поліське село, а гордістю його є люди, які проживають в добротних гарних будинках. Вулиці села заасфальтовані, чистенькі, обсаджені деревами. І немає нічого кращого від пахощів розквітлих вишень навесні, охайних обійсть з колодязями та калиною – символом нашої України. В селі – гарна школа, медпункт.▼

Далі маршрут пролягає біля невисокого пагорба, порослого деревами, недалеко від річки Горинь. І важко повірити , що колись давно тут поруч села, недалеко від Горині, дивовижним витвором майстрів ландшафтної архітектури – білів аж світився палац. Гідні уваги були його дві мозаїчні зали із чудовими карнизами. В ньому ще з давніх часів знаходилась прекрасна колекція мистецтв, початок якої поклав володар численних фільварків і маєтків Криштоф Урбанський.▼

За нього маєток був окопаний ровами і обсаджений садом. В двох залах палацу була мозаїка та дуже багато картин відомих західноєвропейських художників. Поміщик володів багатою нумізматичною збіркою, починаючи з монет римських імператорів і до давньоруських гривень, а також колекцією дорогого посуду та величезною бібліотекою. Вона налічувала 20 тис. рідкісних книг, серед яких був оригінал Литовського статуту 1506 року й інші стародруки XVI ст.▼

Все це привіз Криштоф Урбанський до палацу в Городець з свого маєтку Рахни, що на Поділлі. Та згодом нумізматичну збірку в нього купив граф Потоцький з Немирова.▼

Далі маршрут пролягає широкою річковою долиною Горині, де можна покупатися в озерах-старицях, помилуватися краєвидом річки. Подолавши міст через річку Горинь, потрапляємо у Сарненський район. Якщо пройти 1 км від мосту дорогою на схід, звернути ліворуч то потрапили у Тріщаву, місце відпочинку. Гортаємо ще одну сторінку історії. Літопис “Волинська земля” говорить, що коли Богдан Хмельницький йшов своїм військом у 1654 році на Львів, то зупинився перепочити, зійшовши з старого шляху, біля джерела. І досі росте той “знаменитий” дуб.▼

Про це часто розповідають старожили, коли переказують легенду про виникнення джерела, що зветься тепер “Тріщавою” над Горинню. “Коли остання квітка-намистинка затужила за своїми сестрицями, і її сльоза сповзла в траву. У ту ж мить земля почала тріскатись... З провалля витікала вода... Як колись квіти, так і вода була помічною... люди взялися доглядати джерело Саму ж місцину назвали “Тріщавою”... А дуби-старожили розповіли цю історію Богдану Хмельницькому, коли він з побратимами відпочивав під їхніми кронами. Криниця своєю цілющою водою допомогла козакам набратися сили...” А ще говорять, що багато молодих хлопців пішли з ним воювати.▼

- Найдостойніші парафіяни несли хоругви, хрести, ікони. Священики найближчих до райцентру приходів із святково одягненими людьми теж несли квіти, мед, хліб, свою воду і прошкували на схід. І поки ми йшли на Городець, до нас пристроювалось все більше і більше прочан. Були і з Волині, і з Сарнецького повіту та з церков наших. Там у Тріщаві било джерело. Вода йшла від нього холодна як лід. А над ним стояв високий хрест, уквітчаний квітками і рушниками. Всі батюшки вистроїлися у шеренгу. За ними – ми, діти, у національних костюмах, із всякими зіллями в руках. За нами – церковні хори. Та як заспівали Хвалу Господу Богу, здається що й небо здригнулося. А ще мені похід на Тріщаво запам’ятався тим, як ми йшли, а на конях їхали жиди і пропонували нам купити цукерку, пищавку-свисточок, всілякі іграшки, халву, булочки. Але нам не дозволялося купувати поки ми йшли, бо дорогою правилося так, як у нас в церкві. Тріщавське джерело било на висоту вище метра...” молодих хлопців пішли з ним воювати.▼

Щоб продовжити маршрут ,слід повернутись назад до містка через Горинь, перейти на лівий берег▼

Дивуєшся мудрістю наших предків котрі вміли вдало вибирати місце для проживання. А ще важко передати ту красу, яка не залишає байдужими нікого: духм’яні пахощі глоду, калини, вільхи та інших кущів і дерев роблять людину душевно багатою і добрішою.▼