Туалет: відмінності між версіями

'''Туалет''' (від {{lang-fr|toilette}}), також '''вбира́льня''', '''вихо́док''' — приміщення для справляння природних потреб [[сечовипускання]] і [[дефекація|дефекації]]. У туалеті може бути розташований [[унітаз]], [[біде́]] та інші санітарно-технічні пристосування. Сучасні туалети під'єднані до [[каналізація|каналізації]]. Існують також переносні туалетні кабіни і біотуалети.

Часто вживаються інші назви туалету: ''требник, сортир, вбиральня, гальюн, ватерклозет, клозет, нужник, лятрина, латріна, віходок, сральник''. У просторіччі вживаються назви ''тубзік, бундесрат, ватер, очко, параша, хезальник, межо, емжо, товчок, джексон, дабл'' та ін.

— Туалети павільйонного типу — туалетні комплекси (від двох і більше унітазів) з можливістю підключення до центральної каналізаційної системи або з ізольованими фекальними накопичувачами. Залежно від конструкції туалети павільйонного типу можуть бути обладнані душовою кабіною, біде, операторським місцем, кабінами для [[Інвалідність|інвалідів]], матерів з дітьми.

:: За принципом функціонування пудр-клозетів створені сучасні біотуалети (туалети, в яких відходи під впливом біологічних речовин розщеплюються до безпечного для людини стану). В основі функціонування як пудр-клозетів, так і біотуалетів знаходиться ''принцип [[Компост|компостування]]''.

* Хімічні туалети — туалети, в яких для [[утилізація|утилізації]] відходів використовуються хімічні речовини.

* Сепараційні туалети — мобільні туалети, що передбачають роздільний збір [[Фекалії|фекалій]] і [[сеча|урини]].

В селах, після заповнення вигрібної ями над туалетом фекалії розкидають по городу в якості органічного [[добриво|добрива]]. Яму можуть засипати, а туалет облаштувати на новому місці. В піщаному грунті стінки вигрібної ями потребують укріплення, наприклад плитами [[шифер]]у.

Раніше поняття «туалетна кімната» трактувалося як приміщення для здійснення туалету, тобто для приведення в порядок свого зовнішнього вигляду. Туалетні кімнати були обов'язковим [[атрибут|атрибутом]] будинків заможного класу. Як правило, жіночі туалетні кімнати виконували роль своєрідного [[Будуар|будуара]], де дама вмивалася, вбиралася, розчісувала довге волосся, приколювала до одягу коштовності та ін. Туалетна кімната в жодному разі не асоціювалася з місцем, де знаходиться сантехніка, призначена для відправлення природних потреб. З тих часів туалетна кімната перетерпілазазнала серйознісерйозних змінизмін.

Сьогодні туалет став частиною універсального [[санвузол|санвузлу]] (який об'єднує зазвичай [[Ванна|ванну]], раковину і [[унітаз]]), хоча й досі продовжує служити приміщенням, де можна привести себе в порядок. Вибір роздільний або сполучений [[санвузол]] є суто індивідуальним — жодних порад і рекомендацій з цього приводу не існує. У кожного свій смак: і зараз приватні будинки в рівній мірі оснащуються або приміщеннями з сусідніми ванною та унітазом, або окремими туалетними кімнатами, призначеними для здійснення виключно певного [[Ритуал|ритуалу]], з [[унітазом]] і, як правило, з [[біде]]. Об'єднані за призначенням приміщення — [[ванна]] і туалетна кімнати — служать справі тілесного і духовного очищення.

До найдавніших санітарно-гігієнічних [[споруда|споруд]] можна віднести ванні і туалетні кімнати в Мохенджо-Даро, де чотири тисячоліття тому вже існували цілікомплексні добре організовані системи відводу води і відходів. І саме це було характеристикою санітарного [[благополуччя]] міст, запобігало поширенню [[Епідемія|епідемій]], сприяло вдосконаленню житла. Навіть в [[Біблія|Біблії]] і [[Коран|Корані]], в іудаїзмі[[іудаїзм]]<nowiki/>і та індуської релігіях ці питання знаходили своє відображення.

Перший туалет сидячого типу був побудований в 2600 році до нашої ери і належав шумерської цариці. Помилуватися на диво доісторичного туалетобудівництва можна й зараз в британському музеї туалету. А на території [[Шотландія|Шотландії]] і сьогодні можна побачити залишки туалетів з стульчаками, що звисають над глиняними стоками.

Вік цих подобпрототипів громадських туалетів&nbsp;— близько 5000 років. Існували туалети сидячого типу й у древньому Єгипті (2100&nbsp;р.до н.&nbsp;е..), і на острові [[Крит]], і на півострові [[Індостан]]. Однак про них ми маємо досить уривчастіфрагментарні уявлення, чого не скажеш про громадські туалети у стародавньому [[Рим]]і, яких налічувалося кілька десятків.

Сидіння в римському суспільному туалеті розташовувалися по периметру приміщення, а [[фекалії]] надходили до спеціально підведених каналів, якими постійно текла вода. До речі, римська каналізаційна система могла похвалитися грамотним інженерним рішенням і вважалася однією з найдосконаліших. Однак, [[утилізація]] нечистот велася досить примітивним способом: вода забирала їх у найближчу річку.

Перший ватерклозет був винайдений в [[1596]]&nbsp;р. Джоном Харрінгтоном і продемонстрований англійській королеві Єлизаветі I. Але вона не оцінила старань придворного [[Поет|поета]], і про винахід забули майже на двісті років.

Лише в [[1738]]&nbsp;р. був створений туалет змивного типу. Приблизно в той же час у [[Франція|Франції]] вийшов указ, який забороняв будувати будинки без вбиралень, і тоді ж з'явився перший громадський туалет. Він мав два відділення&nbsp;— жіноче і чоловіче, а нечистоти системою каналізацій відпливали просто до річки. З середини XVIII століття інженерна думка рухалася в напрямку вдосконалення туалетів. Нарешті, в XIX столітті Томас Креппер&nbsp;— [[слюсар]] з невеликого британського села&nbsp;— сконструював унітаз сучасного зразка, зігнувши каналізаційну трубу U-подібно, щоб вода в коліні перешкоджала проникненню неприємного запаху в приміщення.