HMS Hood (51): відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Hjvfy (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 163:
На момент будівництва корабель вийшов досить незвичайним для моряків, які не звикли до того, що добре озброєний і сильно броньований корабель може розвивати швидкість в 31 вузол. Тому існували розбіжності з приводу того, до якого ж класу віднести цей корабель — до лінкорів чи до лінійних крейсерів. Будучи найбільшим бойовим кораблем на момент побудови, він поєднав у собі високу вогневу міць (відповідну [[Лінійні кораблі типу «Куїн Елізабет»|лінкорам типів «Куїн Елізабет»]] і [[Лінійні кораблі типу «Рівендж»|«Рівендж»]], сильне бронювання (хоч і дещо і поступалося цим кораблям, але в цілому воно було досить потужним) і високу швидкість ходу. За цим показником «Гуд» перевершував майже всі як лінкори, так і лінійні крейсера. Таким чином, британці змогли створити цілком збалансований корабель, який перевершував всі кораблі, здатні тримати такий же (або навіть більший) хід, і був швидкохіднішим більш потужних кораблів (адже це дозволяло встановлювати вигідну для себе дистанцію бою). У корабля були і недоліки. Це недостатнє бронювання палуб (що, швидше за все, і зіграло фатальну роль у долі лінійного крейсера), [[барбет]]ів і траверзи. Протиторпедний захист був невдалим, що підтверджує загибель дредноута «Одейшес» від підриву на одній-єдиній міні. Для свого часу «Гуд» був кораблем, який було дуже важко здолати в бою, але за відсутності серйозних модернізацій до початку Другої світової війни він застарів. Бронювання на ньому істотно не посилювалася, кут піднесення гармат не збільшувався (що негативно позначилося на дальності стрільби), а знос механізмів не дозволяв розвивати швидкість більше 27-28 вузлів.
 
У підсумку, цьому одному з найбільш збалансованих, на момент своєї появпояви, кораблю до початку війни стало небезпечно підставлятися під удар сучасних швидкохідних лінкорів [[Bismarck (1939)|«Бісмарк»]], [[Лінійні кораблі типу «Рішельє»|«Рішельє»]], [[Лінійні кораблі типу «Норт КеролайнКеролайна»|«Норт КеролайнКеролайна»]] і «[[Лінійні кораблі типу «Літторіо»|Літторіо]]». Вони мали перевагу в швидкості на 2-3 вузлавузли (крім «Норт Керолайн»), рівність або навіть перевагу в озброєнні (83808 380-мм гармат — «Бісмарк», «Рішельє», 93819 381-мм гармат — «Літторіо», 9 406-мм гапматгармат — «Норт Керолайн»), а також в цілому більш сильне бронювання, тому «Гуд» програвав усім без винятку „однокласникам“. Такого стану речей можна було б уникнути, якщо в міжвоєнний період лінійний крейсер пройшов би одну-дві великі модернізації. За цей період прогрес в котлотурбінних установках помітно просунувся. Замінивши котли і турбіни, можна було б домогтися значного полегшення всій силової установки, а зекономленийзекономлену вагавагу пустити на посилення бронювання. Також необхідно було збільшити кут піднесення стволів з 30 градусів до 35-45°, що забезпечило б зрістприріст у дальності стрільби.
 
ВУ результаті цих заходів британці отримали б достатньо повноцінний швидкохідний [[лінкор]], здатний якщо і не битися на рівних з новітніми зарубіжними лінкорами, то, принаймні, дати їм гідну відсіч, а ось модернізовані лінкори і лінійні крейсеракрейсери часів Першої Світової були б йому цілком „по зубам“ (найшвидкіші з них розвивали 30 вузлів, але при цьому поступалися в озброєнні і бронюванні навіть після модернізації — це і італійські дредноути, і менш швидкісні, але дещо краще озброєні і сильніше захищені (на тлі італійців) японські лінкори. Старі ж лінкори інших країн були занадто тихохідні (американські типів [[Лінійні кораблі типу «Нью-Мексико»|«Нью-Мексико»]], [[Лінійні кораблі типу «Теннессі»|«Теннессі»]], [[Лінійні кораблі типу «Колорадо»|«Колорадо»]], і більш старі, а також французькі типів [[Лінійні кораблі типу «Курбе»|«Курбе»]] і [[Лінійні кораблі типу «Бретань»|«Бретань»]]). Однак «Гуд» "був як би" обличчям британського флоту і потрібен був у строю, а не в доці. Саме ця цінність корабля для британського флоту і змушувала використовувати його по повній програмі, що у результаті обернулося для нього вельми плачевно … Міг докуватися тільки в трьох місцях: [[Портсмут]], [[Розайт]] і приватний док «Гладстон-Док» в Ліверпулі. Під нього спеціально модернізували Королівський док № 2. Через перевантаження по відношенню до початкового проекту (осаду на 1, 14 м більше проектної) частину головного броньового пояса пішла під воду, відповідно зменшився надводний борт. По цій же причині, через низький борт, при великих швидкостях, корму постійно заливало водою.
 
== Див. також ==