Хмари (п'єса): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 3:
Хмари провалилися на першому показі, і той варіант п'єси, який ми маємо, є новою її редакцією, що, очевидно, так і не побачила сцени і, імовірно, навіть не була завершена. Зараз вона складається з 1510 віршів. [[Карикатура]] на [[Сократ|Сократа]], що представляє його [[натурфілософія|натурфілософом]] і [[софісти|софістом]], досить далека від істини, а майже трагічний фінал здається не занадто вдалою заміною (з театральної точки зору) традиційного свята. Однак у п'єсі є чудові ліричні рядки, а оцінки героями сучасної їм освіти становлять значний історичний інтерес.
== Тема ==
Тема комедії сутичка «старого» і «пового» світоглядів, зокрема старих і нових засад виховання і моралі. Сатиру скеровано проти нового, тобто проти тієї раціоналістичної філософії, індивідуалістичної етики, раціоналістичної педагогіки, що об'єднуються, звичайно під назвою «грецької софістики» другої половини V ст. до н. е. Своєю проповіддю відносності кожного знання та умовності всяких моральних поглядів софісти розкладали колишню релігію, мораль і державу. Символічним представником цих нових теорій, які широкому загалові мали здаватися «туманними», в комедії Арістофана є хор хмар, а індивідуальним носієм цих теорій є Сократ, який має тут дуже мало спільного з історичним Сократом. Як і взагалі, глибоко серйозну тему розроблено в Арістофана в тоні гостро комічної буфонади.
== Сюжет ==
На кону — два будинки: в одному з них старий Стрепсіад мучиться від безсоння; клопіт дошкуляє йому гірше від блощиць; дошкуляють борги, а причина боргів — марнотратство сина й жінки, яку Стрепсіад узяв з панської родини.
<nowiki> </nowiki> Єдиний спосіб полагодити справи — послати сина вчитися до софістів, які вчать, як праве діло зробити неправим і навпаки. Але син категорично відмовився йти вчитися до модних філософів. Тоді Стрепсіад сам іде до школи. Він здибав там Сократа, який, підвішений у коші, розмірковує про таємниці потойбічного життя, і цілу юрбу ЙОГО учнів. Сократ розтлумачує Стрепсіадові, що, по-перше, немає ніяких богів, крім Хмар, що немає й і самого Зевса Олімпійського, місце якого займає Вихор (грецькі матеріалісти, раніше ще від гіпотези Канта—Лапласа, надавали вихровому рухові переважної ролі в утворенні світу). Проте нездібному й непам’яткому Стрепсіадові, незважаючи на його бажання й зусилля, наука не дається. Він сам це відчуває, і Сократ, нарешті його проганяє. Стрепсіад починає знову умовляти сина піти в науку. Тепер Фідіппід згоджується. Стрепсіад просить Сократа, щоб той навчив його сина за одним разом обох мов — і правдивої, і брехливої, а якщо не можпа обох відразу, то хоча 6 самої брехливої. І от на кону дві алегоричні постаті: Правий — втілення старовини, і Неправий — втілення модного вчення. Вони жорстоко сперечаються. З суперечки Правий виходить з кону переможцем. Фідіппід збагнув софістичну премудрість. Кредиторів засоромлено й прогнано; але Фідіппід використовує своє нове знаний й проти батька, доводячи йому, що він має таке саме право вчити його, батька, биттям яке батько мав над ним у дитинстві (в аргументації сина цілий ряд прямих натяків на вчення софістів про закон, про відносність моралі тощо). У розпачі Стрепсіад проклинає
день, коли він надумав звернутися до нової науки, і кидається підпалювати вогнище брехливої освіти — школу Сократа.
== Головні герої ==
Дійові особи комедії — старий, пришелепуватий аттіцький селянин Стрепсіад, його син Фідіппід, Сократ і його учень, сусіди і кредитори Стрепсіада — Пасій та Аміній, слуга Ксантій, хор Хмар (одягнених у довгі покривала, в масках, для сміху з довгими носами), Xерефонт, ще дві алегоричні постаті - Правий (представник давніх звичаїв) і Неправий - (представник нової моралі).
== Переклади ==
Російські переклади:
Рядок 21 ⟶ 22:
* Daphne Elizabeth O'Regan, Rhetoric, comedy, and the violence of language in Aristophanes '"Clouds", New York ua: Oxford University Press, 1992. ISBN 0-19-507017-8
* Raymond K. Fisher, Aristophanes "Clouds": purpose and technique, Amsterdam: Hakkert, 1984.
* Білецький О.І. (упор.) Антична література TXT. Хрестоматія. — 2-ге вид. — К.: Радянська школа, 1968. — 612 с.
== Примітки ==
| |||