Браниця: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 66:
=== Браницький повстанський комітет<ref>Євген Населевець, науковий співробітник Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського, опубліковано в газеті «Сіверщина» за 3 листопада 2011 року</ref> ===
Історія повстанського руху в Браниці починається в кінці 1918 року в період загальноукраїнського [[повстання]], очолюваного Директорією Української Народної Республіки проти гетьмана [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]]. Браницька [[молодь]] організувалася в загін «Вільного козацтва» у кількості 60-70 чоловік. З наступом військ Директорії загін розпочав активні дії, зокрема арештовував членів партії «Союз хліборобів» — опори гетьманського режиму та інших представників гетьманської влади. Проте влада Директорії УНР протрималася недовго, і вже на початку 1919 року [[Чернігівщина]] вдруге опинилася під владою більшовиків. Частина Браницького «Вільного козацтва» залишилася на боці [[УНР]] і влилася до лав її армії, інші перейшли на бік більшовиків. Деякі не підтримали відкрито жодну сторону і лишилися в Браниці, нічим себе не виявляючи.
Надії певної частини селянства на [[більшовики|більшовиків]] швидко розвіялися з запровадженням так званої політики «воєнного комунізму» з її продрозкладкою, що фактично перетворилася на грабунок селян, та червоним терором. По селам почали ширитися повстання. Після закінчення 1-ї Світової війни чимало селян повернулося додому зі зброєю і що найголовніше зі знанням військової справи. Ядром новоствореного повстанського загону в Браниці стали колишні вільні козаки, отаманом був обраний Панкрат Дем'янович Хижняк. З самого початку [[Загін (армія)|загін]] був гарно озброєний, крім зброї, що лишилася з часів «вільного козацтва» чимало зброї надали й місцеві [[селяни]].
| |||