Жемайтія в XIII і навіть в XIV століттях займала великий простір. Достовірна історія Жмуді починається з [[XIII століття]], з часу появи в сусідстві німців, і наповнена, головним чином, звістками про боротьбу з останніми, що тривала до початку XV століття. Жемайтія посилено і довго відстоювала свою релігію і свою незалежність від німців; в країні жмудинівжмуді знаходилося литовське святилище Рамове, і гнані з Литви жерціволхви знаходили у них притулок ще в XV столітті.
Разом з тим Жемайтія була ретельноретельною берегинею національних переказів та звичаїв і ревно відстоювала їх проти всіх спроб великих князів литовських ввести будь-які нововведення. За договором [[1254]] [[Міндовг]] віддав Жмудь [[Лівонський орден|Лівонському ордену]]; через 11 років Жмудь за допомогою латишів і Куроні звільняється від влади лівонських лицарів, але незабаром маєзнову розпочатирозпочинає боротьбу з Тевтонським орденом. Особливо часті і небезпечні були нападунапади німців у XIV столітті, лише за [[Кейстут]]а вони перейшли в партизанську війну. Після смерті Кейстута, в 1382, великий князь литовський Ягайло віддав Жмудь лівонцям; але жмудинижмуди незабаром повстали і скинули цю залежність. У 1398 за Салинським договором Жмудь знову була віддана лівонцям Вітовтом, який повернув її німцям вдруге після повстання [[1400]]—[[1401]] років.
Після [[1410]] року Жемайтія позбулася від вторгнення німців. З цього часу її власники, Вітовт та Ягайло, починають посилено насаджувати тут християнство, що внаслідок опору жителів затверджується остаточно тільки в XVI столітті, єзуїтами.
Тут існувала особлива автономна одиниця — [[Жемайтійське староство|Жмудське староство]]. З самого початку Жемайтія мала особливого князя, в основному подручнікапідручного великого князя литовського; столицею його були Росієни. У 1492 великий князь Олександр дав Жмуді «земельний привілей» (руською мовою), що стало початком утворення станів у країні. Подальша історія Жмуді входить цілком у спільну історію Литви. У 1795 область Жмуді увійшла до складу Литовської губернії, в [[1801]] — до складу Віленської і нарешті — Ковенської.
