Вікіпедія

Д'Артаньян: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
спадкоємець
Немає опису редагування
Рядок 27:
| діти =
}}
'''Шарль Ож'є де Батц де Кастельмор, граф д'Артаньян''' ({{lang-fr|Charles Ogier de Batz-Castelmore, Comte d'Artagnan}}<ref>[http://www.sardimpex.com/articoli/Porthos2.htm#_ftn3 F. A. Burkle-Young. Porthos.]</ref>, *{{н}} [[1611]]-–[[1613]], [[Люпіак]], [[Гасконь]], [[Франція]] &nbsp;— {{†}} [[25 червня]] [[1673]], [[Маастріхт]], [[Нідерланди]])&nbsp;— [[Гасконь|гасконський]] [[Знать|дворянин]], військовик, [[мушкетер]] при дворі короля [[Франція|Франції]] [[Людовик XIV (король Франції)|Людовика XIV]]. Був довіреною особою [[кардинал]]а [[Мазаріні]] та Людовика XIV, виконував секретні доручення короля та кардинала, командував загоном мушкетерів. Загинув при облозі м. [[Маастріхт]] в [[Нідерланди|Нідерландах]]. Життєпис д'Артаньяна був вперше складений [[Ґатьєн де Куртіль де Сандра|Гатьєном де Куртіль де Сандра]] 27 років після смерті мушкетера. Згодом у XIX сторіччі [[Александр Дюма (батько)|Александр Дюма]] на основі цього оповідання написав серію дуже популярних [[Роман (жанр)|романроманів]]ів, героєм яких став д'Артаньян. Його постать стала однією з найвідоміших у багатьох країнах і культурах, хоча в історії його життя, переказаної Дюма, є багато суттєвих помилок та відвертих вигадок.
 
== Ранні роки життя ==
 
Батько Шарля&nbsp;— Бертран де Бац де Кастельмор належав до стародавнього гасконського роду, хоча дворянський титул до імені його батька, П'єра було додано тільки у [[1578]]&nbsp;р. <ref name=Petitfils>Jean-Christian Petitfils. ''Le veritable d'Artagnan''. ISBN 2-84734-031-9</ref>. П'єр мав хист до [[бізнес]]у, скуповував маєтки збіднілих дворян і таким чином накопичив неабияке багатство. Жінка Бертрана та мати Шарля&nbsp;— Франсуаза, навпаки, походила з одного з найдавніших та найшляхетніших родів Гасконії і Франції&nbsp;— Монтеск'є. Вона належала також до гілки роду д'Артаньянів і її батько, офіцер французької гвардії Жан де Монтеск'ю д'Артаньян погодився на шлюб з представником маловідомого роду Бац-Кастельморів, зокрема тому, що не мусив платити за дочку велике [[придане]].
 
В родині Бертрана та Франсуази Кастельмор було семеро дітей&nbsp;— чотири хлопці: Поль, Шарль, Жан, Арно і також три дочки: Клод, Анріє та Жанна. Шарль був другою дитиною і ймовірно народився між [[1611]] та [[1613]]&nbsp;рр. Невідомо з яких причин, колишнє багатство Кастельморів почало зникати за часів Бертрана і його сім'я з часом поповнила численний список бідних шляхетних сімей Франції. Родина жила не просто бідно, а у боргах. Коли Бертран де Бац де Кастельмор помер у [[1635]]&nbsp;р., більша частина маєтків та майна родини перейшла у власність кредиторів. Сім'я мешкала у скромному двоповерховому будинку, який вони, за звичаєм, називали замком. Цей будинок зберігся до наших днів. Діти отримали тільки мінімальну освіту, навчилися писати і рахувати, вивчили деякі факти з [[Біблія|Біблії]]. Вважається, що вчителем був, скоріше за все, місцевий [[священик]]. Для юнаків мистецтво двобою та вміння триматися у сідлі були життєво важливими предметами. Ймовірно, вони мали окремого вчителя [[фехтування]]. Їзді ж верхи хлопців навчав їхній батько<ref name=Bordaz>Odile Bordaz. ''D'Artagnan, mousquetaire du roi: Sa vie, son époque, ses contemporains'' ISBN 2921425696</ref>.
Рядок 39:
== Початок служби ==
 
[[ЗображенняФайл:Castelmore7.JPG|thumb|right|270px|Родинний будинок Кастельморів в Люпіаку, Гасконь]]
Гасконців знали як відважних і хоробрих вояків. Для хлопців, особливо з бідних сімей, якою були і Кастельмори, вислуга у війську, особливо при дворі короля, була оптимальною кар'єрою. Троє з молодших Кастельморів&nbsp;— Поль, Шарль і Жан пішли на військову службу у досить ранньому віці, і лише молодший брат Арно став священиком, а згодом&nbsp;— [[абат]]ом. Рід Кастельморів не був відомий настільки, як рід д'Артаньянів, тому при дворі троє гасконців вживали ім'я старовинного роду матері&nbsp;— д'Артаньян <ref>Деякі історики вважають, що зміна імені відбулася на вимогу короля, який хотів мати при дворі представників відоміших родів і також як вираз вдячності за службу інших д'Артаньянів, родичів матері юнаків.</ref>.
 
З двох братів Шарля найбільше відомо про його старшого брата&nbsp;— Поля. Він дослужився до рангу [[лейтенант]]а королівської гвардії, однак у розквіті своєї кар'єри продав свою посаду іншому і повернувся до маєтку батька. У [[Гасконь|Гасконі]] Поль змінив своє прізвище д'Артаньян на батьківське&nbsp;— де Бац де Кастельмор. Решту життя він провів у цивільній адміністрації, переживши всіх своїх братів. Молодший брат Жан загинув молодим на королівській службі і нічим особливим не відмітився.
 
Ймовірно, як і його брати, Шарль де Кастельмор прибув до Парижу у [[1630]]&nbsp;р. у віці 15 чи 17 років <ref name=Petitfils/>. Завдяки рекомендаційним листам батька, йому легко вдалося отримати місце кадета в одному з полків французької гвардії. У [[1633]] році його ім'я згадувалось у списку королівських [[мушкетер]]ів, які брали участь у параді [[10 березня]] того ж року. Саме в цей час Шарль почав називати себе д'Артаньяном&nbsp;— [[прізвище]]м матері, яке було добре знане в Парижі.
 
У мушкетерській роті д'Артаньяна служили й інші персонажі відомого роману [[Александр Дюма (батько)|Дюма]]&nbsp;— Анрі д'Араміц ([[Араміс]]) та Арман де Сіллеґ д'Атос д'Отв'єль ([[Атос]]). Ще один герой роману&nbsp;— Ісаак де Порто ([[Портос]]) служив у гвардійському полку і не належав до мушкетерів. Історики, однак не виключають, що всі ці особи, можливо, зустрічалися колись у тогочасному Парижі, проте свідчень про їх більш близькі стосунки, чи навіть дружбу не існує <ref name=Petitfils/>.
 
Сам Шарль, окрім роти мушкетерів, служив ще в інших військових підрозділах та неодноразово брав участь у військових операціях, але подвигами не відзначився.
Рядок 52:
== На службі кардинала ==
 
[[ЗображенняФайл:Mazarin-mignard.jpg|thumb|right|220px|[[Кардинал]] [[Мазаріні]].]]
Персонажі роману [[Три мушкетери (роман)|«Три мушкетери»]] насправді існували, але інші твердження Дюма зовсім не відповідали дійсності. Шарль де Батц де Кастельмор, граф д'Артаньян не міг брати участь у подіях навколо [[Кардинал Рішельє|кардинала Рішельє]] та королеви [[Анна Австрійська|Анни Австрійської]] хоча б тому, що за часів описаних подій навколо Рішельє він був ще хлопцем у Гасконі, далеко від Парижу. До того ж, під час його служби пізніше він сам став слугою [[кардинал]]а [[Мазаріні|Джуліо Мазаріні]].
 
Рядок 62:
 
== На королівській службі ==
 
=== Капітан королівського вольєра ===
Ще до повернення з тріумфом до [[Париж]]у Мазаріні вже мав можливість віддячити д'Артаньянові за вірну службу протягом всіх цих років. В одному з полків королівської гвардії звільнилося місце і гасконець був швидко призначений на лейтенантську посаду. Однак це призначення викликало невдоволення інших службовців гвардії, тому що інші відчували, що це призначення було зроблено через голову іншого популярного кандидата, та ще й з волі ненависного [[Італія|італійця]] Мазаріні. Невдоволення переросло у відвертий [[бойкот]] і д'Артаньян був радий, коли Мазаріні його скоро відкликав.
Рядок 73 ⟶ 74:
 
=== Мушкетер короля ===
[[ЗображенняФайл:Louis-xiv-lebrunl.jpg|thumb|right|200px|[[Людовик XIV (король Франції)|Людовик XIV]]]]
д'Артаньян прослужив в роті мушкетерів лише один рік, коли з'явилася нагода знову відвідати [[Гасконь]]. В кінці [[1659]]&nbsp;р. він супроводжував короля Людовика XIV в його подорожі на південь Франції, де молодий король мав обвінчатися з [[Іспанія|іспанською]] принцесою. Мушкетерам в цей час могли позаздрити багато інших службовців короля, оскільки вони не тільки носили дороге, вишите [[золото]]м та коштовностями вбрання, але й користувалися окремою увагою [[монарх]]а. Серед інших мушкетерів д'Артаньян мав репутацію не тільки досвідченого вояка та доброго командира, але й посланця Мазаріні, якому довіряли досить секретні справи. Людовик XIV, який вважав Мазаріні своїм вчителем не забув про ці якості гасконця і теж почав довіряти йому важливі і часом секретні доручення.
 
Одним з найважливіших доручень короля був арешт тодішнього міністра фінансів королівства [[Ніколя Фуке]]. Багатство та розкішне життя міністра фінансів, яке часом видавалося кращим за те, що мав король, викликало роздратування та підозри багатьох, а особливо молодого короля, який влітку [[1661]] року вирішив заарештувати Фуке. д'Артаньян був спеціально відібраний для цієї місії і король настільки цінував його досвід, що відмовився від інших кандидатур; коли ж д'Артаньян був хворий, король навіть вирішив відкласти арешт міністра, аж поки мушкетер не видужав <ref>Інші джерела вказують, що арешт Фуке був ймовірно відкладений також на прохання матері короля, Анни Австрійської.</ref>. Згідно з детальними інструкціями короля, д'Артаньян заарештував Ніколя Фуке [[5 вересня]] [[1661]] року якраз після закінчення аудієнції міністра з Людовиком і перепровадив його до спеціальної квартири на час, поки тривало слідство та обшуки помешкань міністра. Завдяки рішучим діям гасконця вдалося захопити велику кількість приватного листування міністра і вмовити його написати листа з вимогою здатися королівським силам його прибічникам в провінції. Сучасники і навіть сам Фуке не могли не відзначити відмінні якості мушкетера&nbsp;— він поводився суворо, але ввічливо з арештованим і навіть боронив його від розлючених громадян, які намагалися йому помститися. Виконавши з честю доручення короля д'Артаньян допровадив Фуке до його місця ув'язнення у Венсеннському замку і очікував на нові доручення Людовика.
 
== Приватне життя ==
[[ЗображенняФайл:Dartagnan 14.jpg|thumb|left|200px|Оригінал листа, написаного д'Артаньяном у [[1672]]&nbsp;р.]]
На відміну від літературного персонажу [[Дюма Олександр (батько)|Дюма]], справжній д'Артаньян був сімейною людиною&nbsp;— принаймні певний час. Він був одружений і мав дітей. За документами, які дійшли до нашого часу, [[5 березня]] [[1659]] року Шарль Ож'є де Бац де Кастельмор, відомий при дворі, як д'Артанян, склав [[шлюбний контракт]] з Анною-Шарлоттою-Кристиною де Шанлесі у малому залі [[Лувр]]а у присутності його вірного друга Франсуа де Бемо, [[маршал]]а [[Франція|Франції]] та інших видатних осіб королівства. Офіційне вінчання відбулося місяцем пізніше на батьківщині нареченої. Історики припускають, що обидва познайомилися під час візиту д'Артаньяна роком раніше, а саме у [[1658]]&nbsp;р., до [[Ліон]]у, де він супроводжував короля і Анну Австрійську під час їх подорожі.
 
Анна-Шарлотта вже була немолодою жінкою, (на момент [[шлюб]]у їй вже було за 30 років) була вдовою капітана кавалерії, який загинув на полі бою. Вдова, однак, мала багато інших переваг, а саме те, що вона походила з відомого, благородного та старовинного роду і зі спадщиною першого чоловіка та власного батька накопичила неабияке багатство <ref name=Bordaz/>. Для бідного гасконця-[[холостяк]]а одруження на багатій нареченій, та ще з такого стародавнього роду, було ще одним свідченням підвищення його [[соціальний статус|соціального статусу]].
 
Можна припустити, що шлюб був не тільки по коханню, оскільки розсудлива та мудра жінка заздалегідь передбачила усі фінансові обставини у шлюбному контракті і забезпечила своє майбутнє у разі розірвання шлюбу. На щастя, шлюб не розпався, але щасливе подружнє життя Шарля і Шарлотти теж не тривало довго. Для д'Артаньяна&nbsp;— закоренілого холостяка, подружнє життя було другорядним поруч зі службою королю і він не вагаючись залишав Шарлотту наодинці, виконуючи накази короля. Через рік після шлюбу народився перший син&nbsp;— Луї, але д'Артаньян в той час виконував роль тюремщика [[Фуке Ніколя|Фуке]] і відвідував дружину з немовлям тільки епізодично. З часом терпець Шарлоти увірвався&nbsp;— вона залишила [[Париж]] і повернулася до себе на батьківщину у власний маєток, де і народився у червні [[1661]]&nbsp;р. другий син, перше ім'я якого теж було Луї. Через суперечки з чоловіком обидва хлопці залишались офіційно [[Хрещення|нехрещеними]] аж до самої смерті їхнього батька <ref name=Petitfils/>.
 
== Довірена особа короля ==
[[ЗображенняФайл:Portrait Nicolas Fouquet.jpg|thumb|right|200px|[[Ніколя Фуке]]]]
В історії Франції і особливо в історії правління Людовика XIV арешт Ніколя Фуке відігравав надзвичайно важливу роль для утвердження доби [[абсолютизм]]у, яку започаткував Людовик. Для короля, особливо в тому молодому віці, арешт всемогутнього [[міністр]]а [[фінанси|фінансів]] означав своєрідний [[державний переворот]] і остаточне прибирання влади у власні руки. Людовик приділяв надзвичайну увагу обставинам ув'язнення міністра, оскільки втеча Фуке з під варти чи навіть його спілкування з прибічниками означало б фактичний початок [[громадянська війна|громадянської війни]]. Саме тому Людовик відрядив д'Артаньяна для охорони опального міністра. Мушкетер під час арешту Фуке вже зарекомендував себе як людина, на яку король міг повністю покластися і довірити таку важливу місію.
 
Протягом трьох років д'Артаньян старанно виконував обов'язки тюремщика&nbsp;— він не тільки тримав Фуке в ув'язненні, але й слідкував за тим, щоб в'язень перебував у повному інформаційному [[вакуум]]і і не листувався ні з ким. Король, сам Фуке і сучасники відзначали, з якою ефективністю і старанням він виконував цю місію. Він не тільки педантично виконував розпоряження короля стосовно утримання в'язня, але йому також вдалося зажити прихильності і вдячності самого Фуке тим, що він поводився з ним хоча й суворо, але справедливо. Прихильність Фуке і тих, хто йому співчував, здобула йому певних недоброзичливців при дворі, але вдячність короля за так добре виконане важливе завдання перетворила його з одного з королевських мушкетерів в одного з довірених осіб короля Людовика XIV.
 
Завдяки старанній службі та вірності королю він тепер мав добру репутацію також і при дворі, в [[армія|армії]] і серед [[мушкетер]]ів, де він з часом отримав звання капітана. Його репутація була настільки доброю, що числені особи при дворі змагалися в честі мати д'Артаньяна в якості [[Хрестини|хрещеного батька]] новонароджених. Хоча його в той час вже залишила дружина, він почав облаштовувати своє життя у Парижі як справжній вельможа&nbsp;— придбав будинок, розкішні меблі, шикарно оздоблений одяг. Починаючи з [[1665]] року він почав додавати титул [[Граф (титул)|графграфа]]а д'Артаньяна до свого імені. Хоча привласнення [[титул]]ів у ті часи суворо переслідувалося, він почував себе впевненим, що його статус дозволить йому уникнути неприємностей <ref>За життя д'Артаньяна його права на графський титул не викликали претензій, однак після його смерті, родичі мушкетера були вимушені доводити в судах право на цей титул. Пізніше король, як вияв вдячності мушкетеру наказав припинити судове переслідування родичів.</ref>. Раптом про бідного родича-гасконця згадали племінники з роду Монтеск'ю та дружно почали називати себе теж д'Артаньянами і завдяки його протекції отримали місця в королевській гвардії та роті мушкетерів <ref>Цікаво, що всупереч версії Дюма, не Шарль д'Артаньян став маршалом Франції, а його племінник П'єр Монтеск'ю д'Артаньян. Коли ж він отримав звістку про те, що король йому слав жезл маршала, П'єр вирішив знову повернути прізвище Монтеск'ю, оскільки рід д'Артаньянів здавався йому не достатньо благородним.</ref><ref name=Petitfils/>. Високородні керівники роти мушкетерів залишили справу безпосереднього керування загоном д'Артяньянові і він сприяв тому, що за цей час вони преобразилися&nbsp;— підвищився їх престиж, вони регулярно отримували добру платню, розкішне убрання і навіть чисельність загону значно збільшилася.
 
== Останні роки життя ==
Король, як завжди, довіряв д'Артаньянові найважливіші і часом секретні місії. Згадуючи про успішно виконану місію по арешту [[Фуке Ніколя|Фуке]], король знову поручив йому перепровадити до місця ув'язнення іншого вельможу, земляка-гасконця&nbsp;— [[герцог]]а Антуана де Лозенна, який потрапив в немилість до короля. [[19 грудня]] [[1671]] року у супроводі свого племінника та підрозділу мушкетерів д'Артаньян перепровадив герцога до замку Піньєроль&nbsp;— місце де вже був в ув'язненні Ніколя Фуке. Добре виконана місія та відданість д'Артаньяна настільки сподобалася королю, що вже [[15 квітня]] [[1672]] року він отримав звання [[генерал-майор]]а <ref name=Petitfils/>. Це було останній [[Ранги військові|військовий ранг]] у його житті, але король ще мав для нього важливі завдання.
 
=== Губернатор Лілля ===
Разом з [[Жезл (символ)|жезлом]] генерал-майора він був призначений [[губернатор]]ом м. [[Лілль|Лілля]] та округу <ref name=Bordaz/>. д'Артаньян був справді вражений такою милостю короля&nbsp;— на такі посади звичайно призначали нащадків відомих та старовинних родів. Вибір пав на нього саме тому, що він вже мав репутацію дійового та рішучого вояки, який був здатний навести порядок у прифронтовому місті та у фортеці. І справді, сподівання короля виправдалися доволі швидко&nbsp;— д'Артаньян не тільки утримував регіон в безпеці, боронив від рейдів [[Нідерланди|голандських]] та [[Іспанія|іспанських]] військ, але й укріплював фортецю, сприяв розробленню нових конструкцій бойових [[граната|гранат]]. На відміну від інших високородних але бездіяльних губернаторів, д'Артаньян втручався у справи усіх підрозділів гарнізону і зі своїм запальним [[Гасконь|гасконським]] характером швидко зажив собі ворогів, які почали скаржитися королю. Коли ж король [[6 грудня]] [[1672]] року його таки відкликав до [[Париж]]у, він не сприйняв це як немилість, а радше як нагороду і можливість знову бути при дворі короля на чолі роти [[мушкетер]]ів.
 
=== Загибель ===
[[ЗображенняФайл:Statue dArtagnan.jpg|thumb|left|150px|Пам'ятник д'Артаньяну в Маастріхті, Нідерланди.]]
[[1 травня]] [[1673]] року [[король]] [[Людовик XIV (король Франції)|Людовик XIV]] вирушив на війну у [[Нідерланди]]. Метою цієї військової експедиції було захоплення міста і фортеці [[Маастріхт]], яке мало ключове значення в регіоні. Початок кампанії був дуже сприятливий для французьких військ&nbsp;— було захоплено декілька дрібних фортів та укріплень; д'Артаньян, незважаючи на своє високе звання, сам безпосередньо брав участь у рейдах та атаках. [[25 червня]] [[1673]] року обложені голландці зробили відчайдушну вилазку і контратакували підрозділ королівської гвардії під стінами Маастріхту. В паніці гвардійці почали відступати і з'явилася загроза втрати важливого укріплення, яке французи здобули з великими втратами днем раніше. д'Артаньян за власної ініціативи швидко організував загін мушкетерів та гвардійців і пішов на їх чолі в атаку проти наступаючого ворога. З допомогою інших підрозділів, французьким загонам вдалося вибити голландців з укріплення, але в цій битві також загинув і д'Артаньян.
 
Рядок 108 ⟶ 109:
{{Цитата|''Мадам, сьогодні я втратив д'Артаньяна, якому надзвичайно довіряв і який годився для будь-якої служби''.}}
 
Король розпорядився відслужити по ньому окрему службу і в присутності його племінників д'Артаньяна поховали з почестями під стінами Маастріхту <ref name=Petitfils/>.
 
== Вшанування пам'яті ==
 
[[ЗображенняФайл:D'Artagnan Auch.jpg|thumb|right|200px|Пам'ятник д'Артаньяну в м. Ош.]]
Вдячність короля вдові та дітям д'Артаньяна була щирою та щедрою. Коли вдова мушкетера нарешті вирішила [[хрещення|охрестити]] дітей, яким було тоді 12 і 13 років, хрещеним батьком першого став сам король [[Людовик XIV (король Франції)|Людовик XIV]], а другого його син&nbsp;— спадкоємець престолу. Також, коли у Бац-Кастельморів пізніше з'явилися проблеми з підтвердженням [[Граф (титул)|графграфського]]ського [[титул]]у, король не забув родину вірного мушкетера і посприяв швидкому завершенню справи.
 
Незважаючи на відважність і вірну службу, історія д'Артаньяна могла залишитися відомою тільки [[історик]]ам, якби не [[Ґатьєн де Куртіль де Сандра]]. Він був маловідомим [[Роман (жанр)|новелістом]] з дещо скандальною репутацією, який вперше описав пригоди мушкетера у своєму романі «Спогади д'Артаньяна» у [[1704]] році. Тому що де Куртіль вже мав репутацію бульварного новеліста, на роман ніхто не звернув особливої уваги. Дюма знайшов цей роман в [[Бібліотека|бібліотеці]] і на основі того, що Куртіль написав про мушкетера, він у [[1844]] році написав свій перший [[Три мушкетери (роман)|роман «Три мушкетери»]], якій одразу став надзвичайно популярним. За першим романом вийшли ще два&nbsp;— [[Двадцять років потому (роман)|«Двадцять років потому»]] і [[Віконт де Бражелон, або Десять років потому (роман)|«Віконт де Бражелон, або Десять років потому»]]. Завдяки цим романам д'Артаньян прославився не тільки у [[Франція|Франції]], але й майже по всьому світі.
 
Не забули про свого земляка і гасконці&nbsp;— на його батьківщині в [[Люпіак|Люпіаку]]у в його честь була названа вулиця і готель, в столиці [[Гасконь|Гасконі]] м. [[Ош (Франція)|Ош]] у [[1931]]&nbsp;р. йому встановили пам'ятник. Нащадок д'Артаньяна, Амері де Монтеск'ю заснував у [[1951]] році спілку «Компанія мушкетерів», до якої зараховують людей, які прославили ім'я д'Артаньяна&nbsp;— [[письменник]]ів, [[актор]]ів, [[художник]]ів. Наразі ця спілка нараховує 30 членів <ref>{{cite web|url=http://www.kultura-portal.ru/tree_new/cultpaper/article.jsp?number=438&rubric_id=1002084&crubric_id=1002085&pub_id=403599|title=Жизнь "невероятная, как вымысел"|archiveurl=http://archive.is/VNLX|archivedate=2012-08-04}}</ref>. На місці його загибелі, у [[Маастрихт]]і д'Артаньяну встановили три пам'ятники&nbsp;— один з них на тому місці, де вважається він саме помер. Щороку в день загибелі мушкетера, який фактично був загарбником їх країни, голандці проводять фестиваль вшанування його імені. В рамках фестивалю презентують нові книжки, скульптури та картини про нього.
 
== д'Артаньян в кіно ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Д%27Артаньян