Детектив (жанр): відмінності між версіями

[перевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м правопис
Рядок 1:
'''Детекти́в''' ({{lang-en|detective}} — «агент розшуку», з {{lang-la|detectio}} — «розкриття») — різновид пригодницької [[література|літератури]], передусім [[проза]]їчні твори, в яких розкривається певна таємниця, пов'язана іззі злочином. Серед представників цього [[жанр]]у — [[По Едгар Аллан|Едгар По]], [[Вілкі Коллінз]], [[Артур Конан Дойл]], [[Агата Крісті]], [[Ерл Стенлі Ґарднер]] та ін. Улюбленцями багатьох читачів стали [[Нат Пінкертон]], [[Нік Картер]], [[Перрі Мейсон]] і особливо [[Шерлок Холмс]], чиї розслідування досить заплутаних справ не позбавлені інтелектуальної гри.
 
В [[українська література|українській літературі]] інтерес до детективу виник у 20-ті роки ([[Майк Йогансен]], [[Смолич Юрій]] та ін.). Пізніше, у 30-ті роки, цей жанр помітно вульгаризувався, перейнявся [[пафос]]ом хворобливої «шпигуноманії», притаманної [[тоталітаризм|тоталітарним]] суспільствам.
Рядок 6:
Основна ознака детектива як жанру — наявність у творі якоїсь загадкової події, обставини якої невідомі і мають бути виясненні. Найчастіше описувана подія — це [[злочин]], хоча є детективи, в яких розслідують події, що не є злочинними (так, в «Записках про [[Шерлок Холмс|Шерлока Холмса]]», які звичайно відносять до жанру детектива, в п'яти розповідях з вісімнадцяти злочину немає).
 
Суттєвою особливістю детектива є те, що справжні обставини події не повідомляються [[читач]]еві, принаймні, в повному обсязі, до закінчення [[розслідування]]. Замість цього, читач проводиться автором через процес розслідування, отримуючи можливість на кожному його етапі будувати власні версії ій оцінювати вже відомі факти. Якщо ву творі одразу описують всі деталі події, або ця подія не містить нічого загадкового, то його вже варто віднести не до чистого детективу, а до споріднених жанрів ([[бойовик]], [[поліцейський роман|поліціейський роман]] і т. д.).
 
== Історія та розвиток жанру ==
Зачинателями даного жанру називають найчастіше чотирьох письменників&nbsp;— [[Едгар По|Едгара По]], [[Артур Конан-Дойл|Артура Конан-Дойла]], [[Гілберт Кіт Честертон|Гілберта Кіта Честертона]] і [[Вілкі Коллінз]]а. Інколи до зачинателів жанру зачисляють і французького письменника [[Еміль Габоріо|Еміля Габоріо]], хоча деякі спеціалісти називають його письменницький талант і його вклад загалом у розвиток даного жанру доволі скромним<ref>[http://feb-web.ru/feb/litenc/encyclop/le2/le2-3451.htm Литературная энциклопедия: Алфавитная часть]</ref>. Перші троє письменників працювали в жанрі оповідання і повісті, а останній вніс детективну основу в сюжети багатьох своїх романів. Проте в його романах помітний вплив [[готичний роман|готичного роману]] як жанру загалом&nbsp;— це і таємнича, і дещо містична атмосфера, всегомогутнійвсемогутній злодій, загадкові персонажі («Жінка в білому»). Але вже в «Місячному камені» чітко простежуються характерні риси і традиції, що й досі збереглилисьзбереглись у детективному жанрі.
 
Історія детективного жанру простежується з глибокої давнини. Т. Кестхеї вважає, що його елементи виявляють у Біблії (в історії [[Каїн]]а та [[Авель|Авеля]] маємо злочин, убивцю, жертву, причину злочину, докази, спробу приховати злочин, навіть знаряддя вбивства; цар [[Соломон]] влаштовує психологічну пастку псевдоматері тощо). Є.Мелетинський називає елементи жанру детективу в казках «[[Казки тисяча і однієї ночі|Тисячі й однієї ночі]]», в середньовічній китайській новелістиці типу «[[хуабень]]». Простежуючи традиції детективного жанру, накопичування елементів, необхідних для його формування, дослідники Я. Маркулан, Т. Кестхеї та ін. називають імена [[Шекспір]]а, [[Вольтер]]а, [[П'єр Бомарше|Бомарше]], [[Годвін]]а, [[Діккенс]]а, [[Бальзак]]а. На думку Є. Мелетинського, найближче до створення зразка детективного жанру підійшов [[Гофманн Ернст Теодор Амадей|Е. Т.&nbsp;А.&nbsp;Гофман]] у своїй новелі «Мадемуазель де Скюдері» (1818), де є і таємниця, і розслідування злочину, але «відсутній персонаж детектив, який уже мав місце в китайських новелах типу хуабень»<ref name="д">[http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/apif/2009_4/harlan.pdf Розвиток жанру ретро-детективу в сучасній європейській літературі]</ref>.
Рядок 33:
Приватний детектив&nbsp;— для нього розслідування злочину&nbsp;— основна робота, але він не працює в міліції, хоча може бути міліціонером на пенсії. Як правило, він висококваліфікований, діловий і енергійний. Часто приватний детектив стає центральною фігурою, а для підкреслення його якостей в дію можуть вводиться сищики-професіонали, які постійно роблять помилки, піддаються на провокації злочинця, йдуть по неправильних слідах і підозрюють невинних. Використовується протиставлення «самотній герой проти [[бюрократія|бюрократичної]] організації та її чиновників», в якому симпатія автора і читача виявляється на боці героя.
 
Сищик-[[аматор]]&nbsp;— то саме, що і приватний детектив, з різницею в тому, що розслідування злочину для нього&nbsp;— не професія, а [[хобі]], до якого він звертається лише час від часу. Окремий підвид сищика-аматора&nbsp;— випадкова людина, яка ніколи не займалася подібною діяльністю, але змушена вести розслідування через гостру необхідністьпотребу, наприклад, щоб врятувати несправедливо звинувачену близьку людину або зняти підозри з самого себе. Сищик-аматор наближаючи розслідування до читача, дозволяє думати що «я теж міг би в цьому розібратися». Одна ізз умов детективів з сищиками-аматорами (таких як міс Марпл)&nbsp;— в реальному житті людині, якщо вона не займається розслідуванням професійно, навряд чи зустрінеться стільки злочинів і загадкових подій.
 
[[Злочинець]]&nbsp;— здійснює злочин, замітає сліди, намагається протидіяти розслідуванню. ВУ класичному детективі фігура злочинця стає відомою лише в кінці розслідування, до цього моменту злочинець може бути свідком, підозрюваним або постраждалим. Інколи дії злочинця описуються і в ходу основної дії, але таким чином, щоб не розкрити його особистість і не повідомити читачеві відомостей, які не можна було б отримати в процесі розслідування з інших джерел.
 
Постраждалий&nbsp;— той, проти кого здійснено злочин або той, хто постраждав в результаті загадкової події. Один іззі стандартних варіантів розв'язки детектива&nbsp;— потерпілий сам виявляється злочинцем.
[[Свідок]]&nbsp;— особа, яка володіє деякими відомостями про предмет розслідування. Злочинець нерідко вперше описується в розслідування, як один іззі свідків.
 
Компаньйон сищика&nbsp;— людина, яка постійно контактує з сищиком, бере участь в розслідуванні, але не володіє здібностями і знаннями сищика. Він може допомагати в розслідуванні, але основне його завдання&nbsp;— більш чітко показувати надзвичайні здібності сищика на фоні середнього рівня звичайної людини. Крім цього, компаньйон потрібен, щоб ставити сищику запитання і вислуховувати його пояснення, даючи читачу можливість прослідкувати хід думок сищика і звертати увагу на окремі моменти, які сам читач міг би пропустити. Класичні приклади таких компаньйонів&nbsp;— доктор Ватсон у [[Артур Конан Дойль|Конан Дойля]] ій Артур Гастінгс в [[Агата Крісті|Агати Крісті]].
 
Консультант&nbsp;— людина, яка володіє вираженими здібностями щодо ведення розслідування, але сама в ньому безпосередньо участі не бере. В детективах, де виділяється окрема фігура консультанта, вона може бути головною (наприклад, журналіст Ксенофонтов в детективних розповідях Віктора Проніна), а може виявитися просто епізодичним порадником (наприклад, вчитель сищика, до якого той звертається за допомогою).
Рядок 46:
Помічник&nbsp;— сам не веде розслідування, але забезпечує сищика або консультанта відомостями, які здобуває сам. Наприклад, експерт-криміналіст.
 
Підозрюваний&nbsp;— в процесі розслідування виникає припущення, що саме він здійснив злочин. З підозрюваним автори поступають по-різному, один із часто практикуючих принципів&nbsp;— «ні один ізз одразу запідозрених не є справжнім злочинцем». Тобто всі, ті кого спочатку підозрювали виявляються невинними, а справжній злочинець той, кого ні в чому не підозрювали. Проте, даному принципу дотримуються далеко не всі автори. В детективах Агати Крісті, наприклад, міс Марпл неодноразово говорить, що «в житті, зазвичай той, кого запідозрили першим, і є злочинець».
 
== Двадцять правил для тих, хто пише детективи ==
Рядок 53:
1. Забезпечити читачеві рівні з сищиком можливості розкриття таємниць, для чого ясно і точно повідомити про всі шляхи викриття.
 
2. По відношенню до Стосовно читача дозволено лише такі трюки ій обман, які може застосовувати злочинець по відношенню дощодо сищика.
 
3. Кохання заборонене. Історія повинна бути грою в хованки не між закоханими, а між детективом і злочинцем.
Рядок 77:
13. Таємним і кримінальним організаціям немає місця в детективі.
 
14. Спосіб здійснення вбивства й методика розслідування повинні бути розумними ій обґрунтованими з наукової точки зору.
 
15. Для кмітливого читача розгадка повинна бути очевидною.
Рядок 96:
 
=== Детектив закритого виду ===
Підвид, який, зазвичай, найбільш строго відповідає канонам класичного детективу. Сюжет будується на розслідуванні злочину, який здійснили в усамітненому місці, де перебуває строго обмежене коло персонажів. Нікого стороннього в даному місці бути не повинно, так що злочин може бути здійснено тільки кимсь з присутніх. Розслідування ведеться кимсь з тих, хто знаходиться на місці скоєння вчинення злочину, за допомогою інших героїв.
 
Цей вид детективу відрізняється тим, що сюжет в принципі виключає необхідність пошуку невідомого злочинця. Підозрювані очевидні, і робота сищика заключаєтьсяполягає в тому, щоб отримати про учасників події як найбільше відомостей, на основі яких можна буде виявити злочинця. Додаткова психологічна напруга створюється тим фактом, що злочинцем повинен виявитися хтось з добре відомих людей, з тих, які перебувають поряд, і зазвичай, не схожі на злочинця. Інколи в детективі закритого виду відбувається ціла серія злочинів (зазвичай&nbsp;— вбивств), в результаті яких кількість підозрюваних постійно зменшується
* [[Сиріл Гейр]] «Чисто англійське вбивство»,
* [[Агата Крісті]] «Десять негренят»,
Рядок 104:
 
=== Психологічний детектив ===
Цей вид детективу може дещо відступати від класичних [[канон]]ів в частині вимог до [[стереотип]]ної поведінки і типової психології героїв. Зазвичай, злочин, що розслідується, скоєний поза особистимособистими мотиваммотивами (заздрість, помста), і основним елементом розслідування стає вивчення особистих рис підозрюваних, їх звичок, слабких місць, переконань, забобонів, з'ясування минулого. Існує навіть школа французького психологічного детектива.
* [[Буало-Нарсежак]] «Вовчиці», «Та, якої не стало», «Морські ворота», «Окреслене серце»,
* [[Себастьян Жапрізо]] «Дама в окулярах і з рушницею в автомобілі»,
Рядок 137:
 
=== Політичний детектив ===
Один із досить далеких від класичного детектива жанрів. Основна інтрига будується навколо політичних подій і конкуренції між різними політичними або бізнесовими структурами. Часто буває, що головний герой сам по собісобою далекий від політики, але, розслідуючи справу, наштовхується на перешкоди в розкритті злочину з боку влади або розкривається якийсь заколот. Відмінною особливістю політичного детектива є (хоча і не обов'язково) можлива повна відсутність позитивних героїв, крім головного. Цей жанр нечасто зустрічається в чистому вигляді, але може бути складовою частиною твору.
* [[Чингіз Абдуллаєв]]
* Борис Акунін, «Статський радник»
Рядок 144:
 
=== Шпигунський детектив ===
Базується на розповідях про діяльність розвідників, шпигунів і диверсантів, як ву військовий так і в мирний час. ПоЗа стилістичнимстилістичними рамкамрамками дуже близький до політичних і конспіраторських детективів, часто поєднується в одному і тому самому творі. Основна відмінність шпигунського детектива від політичного полягає в тому, що в політичному детективі важливішу позицію займає політична основа справи, що розслідується ій антагоністичні конфлікти, а в шпигунському&nbsp;— увага загострюється на розслідуванні (шпигування, диверсія и т. д.). Конспіраторський детектив можна вважати різновидом і шпигунського, і політичного детективів.
* [[Агата Крісті]], «[[Кішка серед голубів]]»
* [[Джон Ле Карре]], «Шпигун, що прийшов з холоду»
Рядок 150:
 
=== Крутий детектив ===
Гангстерський детектив&nbsp;— назва одного з найбільш читаного виду детективів&nbsp;— частіше цей жанр називають «крутий» або «чорний» детектив. Зміни в реальному житті, розширення та посилення професійної злочинності, що захлеснула хвиля [[гангстеризм]]у і викликали таке явище, як поява в обширномупросторому мореморі пригодницької літератури гангстерського детективу, який посів гідне місце серед своїх побратимів.
У 20-30 роках в [[США]] починається новий етап розвитку детективів, з'являється нова школа&nbsp;— «крутий», або гангстерський детектив. Родоначальником його став відомий американський письменник [[Дешилл Гемметт]] (1894–1961). Протягом п'яти років (з 1929 по 1934) він написав п'ять романів, кілька повістей і новел, в яких відбилися реалії життя: нові явища в злочинному світі і в діяльності правоохоронних органів США.
Новизна полягала в тому, які масштаби в суспільстві набула злочинність. Вона стала організованою, більш масовою ій агресивною, що пронизує всі сфери бізнесу і державної влади, політики та економіки<ref>[http://www.syshiki.com/dlit.html Детектив и литература]</ref>.
* Практично всі твори Дешилла Гемметта, найвідоміший його роман&nbsp;— «Мальтійський сокіл».
* Більшість творів [[Джеймс Гедлі Чейз|Джеймса Чейза]]