Стилістика: відмінності між версіями

Настанова на народну мову та новотвори в її дусі і, отже, боротьба проти церковнослов'янських, російських, польських і німецьких кальок у публіцистичному, діловому й науковому стилях, «галицько-наддніпрянська» мовна дискусія початку 20 ст. і поширення сфер ужитку української мови з постанням української держави — все це призвело до студій стилістики українського фолкльору й авторів 19 ст., що писали в дусі народної мови, як і до дослідження немистецьких стилів, які від народної мови віддалялися, — в першу чергу на Центральній Україні у 1920-ихх pp. (О. Курило, О. Синявський, М. Гладкий, М. Сулима, С. Смеречинський, Б. Ткаченко Й ін.), рідше за її межами (І. Огієнко, В. Сімович, О. Панейко та ін. — тут із скеруванням проти галицьких діалектизмів й провінціалізмів), скрізь із настановою на менше чи більше поміркований [[мовний пуризм]]. Разом з репресіями початку 1930-их pp. на цьому відтинку української культури прийшов в УРСР русифікаційний курс, який з деякими полегшеннями 1939 — 41 та 1960-их pp. триває й досі. Дослідження мистецьких стилів обмежено мовою авторів, офіційно рекомендованих; припинилася боротьба за очищення стилів стандартної літературної мови від русизмів, а головну атаку спрямовано проти українських діалектизмів і так званих архаїзмів та за якнайбільше наближення мови до зрусифікованих норм, які бездискусійно накидають нормативісти з Інституту Мовознавства ([[Білодід Іван Костянтинович|І. Білодід]], В. Русанівський та ін.). Про обговорення істотних проблем стилістики не було й мови на спеціальних наукових конференціях (із стилістики української мови у Чернівцях, із «культури мови» в Києві 1963), ні в збірниках статей зі стилістики, так званих «культури мови» (серія «Питання мовної культури» 1 — 4, продовжена як «[[Рідне Слово]]» 5 — 8, а. далі «Культура слова» 9 — 13, 1967 — 77). Почавши з 1950-ихх років помітне пожвавлення дослідів у ділянці статистичних метод дослідження стилів ([[Перебийніс Валентина Ісидорівна|В. Перебийніс]] й ін.). Створені підручники української стилістики (В. Ващенко, А. Коваль, І. Чередниченко), том «Стилістика» в курсі «Сучасна українська літературна мова» за редакцією І. Білодіда мають переважно нормативний характер. Методологічно вони сильно залежать від концепцій В. Віноградова, але сприйнятих дуже спрощено.