Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
Петро Нестеров народився {{ДН|27|2|1887|15}} року у Нижньому Новгороді, де його батько — [[штабс-капітан]] Микола Нестеров — служив вихователем у [[кадет]]ському корпусі. Через два роки 27-річний батько помер, залишивши вдовою Маргариту Вікторівну та сиротами — чотирьох дітей. Єдина спадщина — скриня з книжками на військову тематику. Пенсія у 600 рублів на рік забезпечувала тільки досить скромне існування. Петро як син [[офіцер]]а міг безоплатно здобути лише військову освіту, тому вступив до місцевого кадетського корпусу. Мав успіхи з математики, фізики, малювання, музики; захоплювався спортом. 1904 року закінчив корпус; в атестаційному журналі цього закладу залишився запис про 16-річного кадета: «…Надзвичайно наполегливий у прийнятих рішеннях, проявляє характер, повністю успадкований ним від покійного батька…»
 
[[Файл:Nizhny Novgorod Pyotr Nesterov Monument.JPG|thumb|left|200250 px|Пам'ятник Петру Миколайовичу Нестерову в [[Нижній Новгород|Нижньому Новгороді]]]]
 
=== Офіцер ===
 
=== Київське товариство повітроплавання ===
[[Файл:МД Нестеров.jpg|міні|250px|[[Меморіальна дошка]] на будинку по вул. Московській де жив П. М. Нестеров]]
Тогочасний Київ слушно вважався визначним центром авіації. [[Київське товариство повітроплавання]] очолював учень [[Жуковський Микола Єгорович|М. Жуковського]] професор КПІ [[Делоне Микола Борисович|М. Делоне]]; в місті на Дніпрі починали свою конструкторську діяльність Г. Адлер, [[Андерс Федір Фердинандович|Ф. Андерс]], Д. Григорович, В. Іордан, К. Калінін, [[Карпека Олександр Данилович|О. Карпека]], три брати Касьяненки, О. Кудашев, [[Сікорський Ігор Іванович|І. Сікорський]], Ф. Терещенко.
 
Мобілізація була оголошена 14 липня, а 19 липня (1 серпня за новим стилем) 1914 р. Росія вступила у [[Перша світова війна|війну]]. З її початком ХІ авіазагін прибув до Радзівілова, а невдовзі — до Жовкви. Там розмістилися в маєтку барона Фрідріха фон Розенталя, австрійського військового льотчика. Нестеров та авіатори його загону здійснювали повітряну розвідку. Так само робив і барон: щодня його біплан «Альбатрос» з'являвся над розташуванням штабу 3-ї російської армії.
 
[[Файл:Nesterov taran.jpg|thumb|250px|Таран Нестерова, зображення сучасників]]
Звернемося до спогадів свідка — колишнього поручика В. Соколова, який служив тоді разом із Нестеровим, але, з певних причин, його розповідь була оприлюднена лише 1969 року. Отже, ввечері 25 серпня 1914 року у вестибюлі [[Жовківський замок|жовківського замку]] короля Яна Собєського, де тоді містився штаб 3-ї російської армії, генерал-квартирмейстер М. Бонч-Бруєвич (майбутній [[Воєнспец|«красный военспец»]]), став докоряти групі льотчиків за безкарні польоти ворожого розвідника. Коли розмова прибрала характеру сперечань і просто звинувачень у боягузтві, штабс-капітан Нестеров дав слово честі, що припинить польоти австрійця.
 
Наступного ранку «Альбатрос» з'явився в небі над Жовквою. Нестеров і поручик Олександр Кованько піднялися навперейми й наздогін, але при зльоті обірвався трос із гирею, яким Петро сподівався збити ґвинт в «Альбатроса» і примусити його сісти. Нестеров з Кованьком повернулися на землю. Перший наказав механіку швидше відремонтувати двигун, а сам сів в автомобіль і поїхав до армійської скарбниці одержати гроші для потреб ХІ загону. Коли повертався назад, у повітрі знову з'явився літак барона. Нестеров під'їхав прямо до справного «Морана», де стояв Кованько, і скочив у літак. Кованько хотів зайняти місце спостерігача. «Що ж ти зробиш, візьми хоча б браунінґ», — мовив Кованько. «Нічого, якось обійдуся», — кинув Нестеров і піднявся в повітря.
 
[[Файл:Nesterov Albatros.jpg|thumb|250px|Російські солдати оглядають уламки літака]]
Барон помітив наближення «Морана» і став тікати. Але Нестеров наздогнав ворога, зайшов ззаду й згори і, як сокіл б'є неповоротку чаплю, вдарив австрійського літака. Обидва впали. Пілоти загинули. Тоді ще не було парашутів.
 
Загибель Петра Нестерова справила сильне враження на всю країну. Посмертно Нестеров був нагороджений Військовим орденом св. Георгія IV ступеня, йому надали чин капітана. Родині призначили найвищу на той час пенсію — 1890 рублів на рік. Невдовзі друг дитинства Нестерова Володимир Докучаєв одружився з Діною; вони прожили разом двадцять років, виростили обох дітей Нестерова — Маргариту та Петра.
 
[[Файл:Могила-Нестеров.JPG|thumb|250px|Могила П. Нестерова на Лук'янівському цвинтарі в Києві]]
[[Файл:Памятник Петру Нестерову NoFoP.jpg|thumb|250px|Пам’ятник П. Нестерову поблизу ВО «Авіант» у Києві]]
Радянська влада вирішила перетворити на парк старовинне аристократичне кладовище на Аскольдовій могилі, дозволивши родичам перепоховати тлін померлих. Деякі перепоховання здійснювалися за державний кошт. 1938 року заходилися перепоховувати і П. Нестерова. Могильний хрест на його могилі не зберігся, тож розкопали іншу, в якій лежав офіцер у чоботях із [[кокарда]]ми. Старий київський фотограф, який пам'ятав, що авіатора ховали невзутим (М. Бонч-Бруєвич писав, що Нестеров «не встиг узутися»!), наполіг, аби пошуки продовжили, орієнтуючись на сусідні пам'ятники, зафіксовані на світлині. Так було виявлено труну, в якій лежав штабс-капітан у… шкарпетках. Його поховали на [[Лук'янівський цвинтар|Лук'янівському цивільному цвинтарі]] (ділянка № 13-1, ряд 2, місце 6).