Пакт стабільності для Південно-Східної Європи: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 37:
* Група Міністрів оборони Південно-Східної Європи
== Проекти-попередники ==
* Перша ініціатива була висунута у листопаді '''[[1989]]''' року заступниками прем'єр-міністрів [[Австрія|Австрії]], [[Угорщина|Угорщини]], [[Італія|Італії]] та [[Югославія|Югославії]], що втілилася у проект співробітництва «Квадрагональ». У '''[[1996]]''' його перейменовано у «[[Центральноєвропейська ініціатива|Центральноєвропейську ініціативу]]» (ЦЄІ) після його розширення від чотирьох до шістнадцяти учасників, включно з Албанією, Боснією-Герцеговіною, Хорватією, колишньою югославською республікою Македонія, Румунією та Словенією. Спочатку він спрямовувався на розвиток політичного, технічного, економічного, наукового та культурного співробітництва між країнами-членами. Головною метою є [[інтеграція]] країн-членів до Європейського Союзу. ЦЄІ особливо підтримує ті країни, що наразі не є членами, на їхньому шляху наближення до Європейського Союзу.
* У '''[[1993]]''' році Прем'єр-міністр [[Франція|Франції]] Едуард Балладур запропонував Пакт стабільності та безпеки в Європі. Його провідною думкою була організація під егідою Європейського Союзу всеєвропейської конференції задля миру та стабільності в Європі, що мала сприяти стабілізації країн Центральної та Східної Європи, які колись могли б приєднатися до Європейського Союзу. Перша конференція Пакту у травні '''[[1994]]''' року закінчилась підписанням декількох двосторонніх угод між цими країнами задля вирішення їхніх проблем з кордонами та національними меншинами. Рада міністрів Європейського Союзу згодом вирішила обмежити кількість країн-учасниць Пакту країнами-кандидатами до вступу в Європейський Союз. На Підсумковій конференції 20 березня 1995 року 54 країни-учасники схвалили Пакт. Він включав двосторонні угоди між Угорщиною, Румунією, Словенією та Словакією, а також з сусідніми країнами Східної Європи та Європейського Союзу.
* У грудні '''[[1995]]''' року була висунута нова ініціатива Франції: Процес задля стабільності та добросусідства у Південно-Східній Європі («Роямонтський процес»). Його метою була стабілізація регіону та поліпшення добросусідських відносин у Південно-Східній Європі за допомогою декількох проектів, здійснюваних організаціями громадянського суспільства. Наразі Роямонтський процес інтегровано до Пакту стабільності.
* У '''[[1996]]''' році [[Сполучені Штати Америки]] запропонували проект для Південно-Східної Європи — Ініціативу зі співробітництва у Південно-Східній Європі (ІСПЄ) з метою заохочення співробітництва між країнами регіону та допомоги їм у підготовці до вступу до Європейського Союзу. ІСПЄ сприяє обговоренню економічних та екологічних проблем з точки зору запровадження спільних заходів і планів. Країнами-учасницями є Албанія, Боснія-Герцеговіна, Болгарія, Хорватія, КЮР Македонія, Греція, Угорщина, Молдова, Румунія, Словенія та Туреччина<ref name="Пакт">{{cite web |url= http://lib.rada.gov.ua/LibRada/static/LIBRARY/catalog/law/packt.html |title= Практичний посібник до Пакту Стабільності для Південно-східної Європи(Усе, що ви завжди хотіли знати, але боялися спитати) |publisher= lib.rada.gov.ua |date= |accessdate= }}</ref>.<br
У лютому '''[[1998]]''' року міністр зовнішніх справ Франції Губер Ведріне запропонував створити загальний проект. Під впливом кризи у [[Косово|Косові]], французька пропозиція набула значної актуальності. Міжнародна спільнота усвідомила, що стабілізація у балканському регіоні потребує економічної підтримки, оскільки простий процес примирення не вирішить проблем, що були основою конфліктів у регіоні. <br/>
Рядок 50:
== Структура ==
Пакт Стабільності складається з Регіональної комісії та трьох Робочих комісій.<br/>
''Регіональна комісія'' «спостерігатиме за прогресом відповідно до Пакту Стабільності, просуватиме його вперед і здійснюватиме керівництво для досягнення його цілей» (стаття 12 Пакту). Вона діє як координаційний центр щодо всіх принципових питань, що стосуються значення та застосування Пакту. Окрім того, Регіональна комісія забезпечує координацію діяльності Робочих комісій та надає їм поради.<br/>
Діють ''три Робочих комісії'':
* Робоча комісія 1 — демократизація та права людини;
* Робоча комісія 2 — економічна реконструкція, розвиток та співробітництво;
* Робоча комісія 3 — питання безпеки (ст. 14 Пакту).
Робочі комісії є засобами досягнення та покращання добросусідських відносин між країнами регіону. Щодо їх функціонування, Пакт у додатку визначає деякі засадничі ідеї, проте залишає кожній з Робочих комісій певну свободу щодо формування їхньої структури та внутрішньої організації.<br/>
Регіональна комісія та Робочі комісії включають всіх учасників Пакту, — тобто країни, організації та установи і регіональні ініціативи, що беруть участь у комісіях на добровільній основі. Інші країни, міжнародні організації та установи можуть запрошуватися до участі у Пакті чи отримати статус спостерігача (ст. 16 Пакту).<br/>
Рядок 62 ⟶ 65:
== Історія розвитку ==
'''[[1993]]'''<br
Прем'єр-міністр Франції Едуард Балладур, висловлює ідею Пакту стабільності та безпеки в Європі. Схвалений Європейським Союзом, він стає спільною програмою, здебільшого спрямованою на вирішення питань національних меншин.<br/>
'''[[1994]]'''<br
26-27 травня Перша міжнародна конференція в [[Париж]]і збирає 27 країн у двох Регіональних комісіях: одна для Центральної Європи і одна для Балтійського регіону.<br/>
'''[[1995]]'''<br
20 березня Друга і остання міжнародна конференція у Парижі збирає всі країни-члени ОБСЄ.<br/>
Рядок 78 ⟶ 81:
За ініціативи Сполучених Штатів Америки створюється Ініціатива зі співробітництва у Південно-Східній Європі (ІСПЄ), що опікується економічним співробітництвом.<br/>
'''[[1998]]'''<br
Лютий міністр зовнішніх справ Франції Губер Ведріне пропонує Пакт Стабільності та Довіри для Південно-східної Європи з метою впорядкування під егідою ОБСЄ всіх регіональних ініціатив та визначення загального проекту.<br/>
Рядок 84 ⟶ 87:
9 листопада Рада міністрів Європейського Союзу вирішує інтегрувати Роямонтський процес до Загальної зовнішньої політики та політики безпеки (ЗЗБП) Європейського Союзу.<br/>
'''[[1999]]'''<br
лютий Сполучені Штати Америки пропонують новий проект для Південно-Східної Європи під егідою НАТО та Європейського Союзу.<br/>
Рядок 103 ⟶ 106:
* 9 жовтня [[Барі]]: «Комісія ІІ»
* 13-14 жовтня [[Осло]]: «Комісія ІІІ»
* 18-19 жовтня [[Женева]]: «Комісія І»<br
'''[[2000]]'''<br
лютий: Зустрічі трьох Робочих комісій:
* 10-11 лютого [[Скоп'є]]: Комісія ІІ
* 15-16 лютого [[Сараєво]]: Комісія ІІІ
* 21-22 лютого [[Будапешт]]: Комісія І<br
29-30 березня Регіональна Фондова Конференція для Південно-Східної Європи в Брюсселі.
6 червня Консультативні зустрічі з НДО (Комісія І) у [[Фессалоніка]]х.<br
7 червня Неформальна конференція міністрів зовнішніх справ країн Південно-східної Європи та сусідніх країн у Фессалоніках.<br/>
Рядок 127 ⟶ 130:
=== Румунія ===
[[Румунія]] напротязі усього існування ПСПСЄ була активним її членом. Вона брала участь у роботі організації як на найвищому рівні, так і на рівні робочих столів. Головний вектор державної політики у рамках організації направлявся на реалізацію економічних проектів та створення сприятливих умов для включення Румунії до складу НАТО і Європейського Союзу.<br />
В рамках ПСПСЄ Румунія намагалась реалізувати свої економічні інтереси перш за все шляхом активізації діяльності по відновленню судноплавства по річці [[Дунай]]. Активна робота у цьому напрямку румунської дипломатії підтримана іншими країнами-учасницями ПСПСЄ призвела до того, що були прийняті міжнародні угоди щодо відновлення судноплавства по Дунаю. В рамках реалізації програми відновлення судноплавства по Дунаю Румунії була надана фінансова та технічна допомога у будівництві мосту через річку Дунай. Окрім цього ЄС всіляко сприяв Румунії у розбудові каналів у нижній течії Дунаю.<br />
Румунська сторона уміло використала активізацію боротьби із міжнародним тероризмом для посилення своїх позицій в рамках ПСПСЄ і активного зближення зі Сполученими Штатами Америки та ЄС. Особливо чітко це проявило себе на конференції у Брюсселі, яка відбулась у лютому 2007 року. Румунія не тільки заявила про готовність активно діяти в антитерористичному руслі, але й прийняла рішення направити свій військовий контингент до Афганістану.▼
Участь у ПСПСЄ правлячі кола Румунії розглядали як механізм посилення воєнного співробітництва та її інтеграцію у євроатлантичні структури. Як відомо, ще з початком косовського конфлікту Румунія підтримала дії НАТО у Югославії. Пізніше румунська армія долучалась до операцій з підтримки миру в Албанії, Косово, Боснії і Македонії. Поряд з цими кроками, у сфері безпеки здійснювались заходи, які приближали країну до НАТО. Була розроблена нова концепція і доктрина щодо організації, розвитку навчання та використання Збройних Сил Румунії. Була реорганізована система переходу з мирного на воєнний час. Значна робота була здійснена щодо реалізації програми чисельного скорочення збройних сил, реорганізації та покращення матеріально-технічного їх забезпечення. Особлива увага приділялась посиленню мобільності армії, формуванню модульних систем, оснащенню ЗС Румунії цифровою технікою, посиленню керованості військ, підняттю рівня підготовки офіцерського та сержантського складу. Активізувалась спільна робота з воєнною організацією НАТО. У підготовчий до вступу період щорічно проводилось більше 300 спільних заходів, в тому числі 25 спільних навчань. 21 листопада 2002 року було прийнято рішення запросити Румунію в НАТО.▼
▲Румунська сторона уміло використала активізацію боротьби із міжнародним тероризмом для посилення своїх позицій в рамках ПСПСЄ і активного зближення зі Сполученими Штатами Америки та ЄС. Особливо чітко це проявило себе на конференції у [[Брюссель|Брюсселі]], яка відбулась у лютому 2007 року. Румунія не тільки заявила про готовність активно діяти в антитерористичному руслі, але й прийняла рішення направити свій військовий контингент до [[Афганістан|Афганістану]].<br />
Румунія вважає НАТО важливим фактором контролю ситуації і забезпечення миру у Південно-Східній Європі — регіону, який є складовою південного напрямку як зони, звідки йдуть найбільші загрози — тероризм, організована злочинність, наркоманія.▼
▲Участь у ПСПСЄ правлячі кола Румунії розглядали як механізм посилення воєнного співробітництва та її інтеграцію у євроатлантичні структури.
Особлива увага приділялась посиленню мобільності армії, формуванню модульних систем, оснащенню ЗС Румунії цифровою технікою, посиленню керованості військ, підняттю рівня підготовки офіцерського та сержантського складу. Активізувалась спільна робота з воєнною організацією НАТО. У підготовчий до вступу період щорічно проводилось більше 300 спільних заходів, в тому числі 25 спільних навчань. 21 листопада 2002 року було прийнято рішення запросити Румунію в НАТО.<br />
▲Румунія вважає НАТО важливим фактором контролю ситуації і забезпечення миру у Південно-Східній Європі — регіону, який є складовою південного напрямку як зони, звідки йдуть найбільші загрози — [[тероризм]], [[організована злочинність]], [[наркоманія]].
=== Республіка Молдова ===
[[Республіка Молдова]] (РМ) не була засновником ПСПСЄ і тому набувала членства по мірі усвідомлення можливостей реалізації своїх національних інтересів в рамках цієї регіональної організації. У 2001 році Молдова після двох років дипломатичних зусиль, стала членом організації. Уряд Молдови розглядає включення її у Пакт Стабільності як важливий дипломатичний крок, який має сприяти соціально-економічному зростанню країни і забезпеченню повної інтеграції у Європейський Союз.<br />
Відомо, що в рамках ПСПСЄ здійснюється більше 200 проектів через Quick Start Package (QSP), на які виділяється біля 2,4 млрд доларів. Головна частина направляється на реконструкцію, в тому числі 1,3 млрд доларів на розвиток інфраструктури.<br />
Економічний аспект роботи організації надзвичайно важливий для Республіки Молдова. Однак керівництво країни намагається перш за все через діяльність у даній організації просунути вперед перспективу її членства у ЄС. У цьому контексті позитивно сприйнято ініціативу ЄС підтримати прагнення країн регіону ініціюванням процесу Стабілізації і Приєднання.▼
Підписання РМ і ЄС Угоди про Стабілізацію і Приєднання має ряд прямих і непрямих позитивних наслідків таких як: ясна перспектива вступу до ЄС, більш масштабна політична і фінансова підтримка з боку ЄС, надання пільгового режиму і підтримка на відносно високому рівні імпортного мита на товари із країн ЄС, з метою захисту внутрішнього ринку, прискорення переговорного процесу у сфері створення Зони вільного обміну.▼
▲Економічний аспект роботи організації надзвичайно важливий для Республіки Молдова. Однак керівництво країни намагається перш за все через діяльність у даній організації просунути вперед перспективу її членства у ЄС. У цьому контексті позитивно сприйнято ініціативу ЄС підтримати прагнення країн регіону ініціюванням процесу Стабілізації і Приєднання.<br />
У сфері безпеки Кишиневу надається підтримка із скорочення загроз «м'якої безпеки» («soft-security») — посилення східних кордонів, боротьба з корупцією і організованою злочинністю, торгівлею людьми і таке інше.▼
▲Підписання РМ і ЄС Угоди про Стабілізацію і Приєднання має ряд прямих і непрямих позитивних наслідків таких як: ясна перспектива вступу до ЄС, більш масштабна політична і фінансова підтримка з боку ЄС, надання пільгового режиму і підтримка на відносно високому рівні імпортного мита на товари із країн ЄС, з метою захисту внутрішнього ринку, прискорення переговорного процесу у сфері створення Зони вільного обміну.<br />
▲У сфері безпеки [[Кишинев|Кишиневу]] надається підтримка із скорочення загроз «м'якої безпеки» («soft-security») — посилення східних кордонів, боротьба з корупцією і організованою злочинністю, торгівлею людьми і таке інше.
=== Україна ===
[[Україна]] не є учасником ПСПСЄ. Свою участь у цій організації вона задекларувала у якості спостерігача. Українська делегація взяла участь у заключній зустрічі Регіонального столу ПСПСЄ (28.02.2008 року), який у відповідності з декларацією засідання був перетворений у Раду Регіонального Співробітництва для Південно-Східної Європи. На цьому форумі представник України заступник Міністра закордонних справ України, координатор з питань співробітництва України з ПСПСЄ Андрій Веселовський високо оцінив роботу організації, відмітивши участь нашої держави у таких міжнародних форумах як ОЧЕС, ГУАМ та Дунайське співробітництво. Заявлено, що Україна і в подальшому братиме активну участь у роботі міжнародних організацій. Проте на саміті «Процес співробітництва в Південно-Східній Європі» за участю глав держав, який проходив у червні 2010 року у [[Стамбул|Стамбулі]] Україна участі не брала.<br />
Україна більш активно співпрацювала в даній організації у рамках Ради міністрів оборони країн ПСЄ. Рада міністрів оборони країн ПСЄ діє з часу утворення ПСПСЄ. Засідання Ради проводяться щорічно. Україна прийнята у до складу Ради міністрів оборони країн ПСЄ 6 грудня 2005 року.<br />
В рамках воєнного співробітництва 9 грудня 2005 року Міністром оборони України підписано угоду з багатонаціональними силами країн ПСЄ про транспортування контингенту та майна бригади SEEBRIG в Афганістан і в зворотному напрямку у січні-серпні 2006 року літаками ІЛ-76 державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія». У підсумку бригада виконувала завдання у складі контингенту НАТО з лютого по серпень 2006 року.▼
26 січня 2007 року Президент України підписав указ N47/2007 «Про відправку миротворчого персоналу України для участі в операції міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській республіці Афганістан» загальною чисельністю до десяти чоловік.▼
▲В рамках воєнного співробітництва 9 грудня 2005 року Міністром оборони України підписано угоду з багатонаціональними силами країн ПСЄ про транспортування контингенту та майна бригади SEEBRIG в Афганістан і в зворотному напрямку у січні-серпні 2006 року літаками ІЛ-76 державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія». У підсумку бригада виконувала завдання у складі контингенту НАТО з лютого по серпень 2006 року.<br />
22 жовтня 2007 року у Києві відбулося засідання Ради міністрів оборони Південно-Східної Європи за участю міністра оборони США Р. Гейтса. Після завершення засідання, міністр оборони України заявив, що Україна приєдналась до угоди про спільні миротворчі сили.▼
У жовтні 2008 року під час засідання Ради міністрів оборони ПСЄ у м. Охрід (Македонія) прийнято спільну заяву про включення України у 2009 році до складу Багатонаціональних миротворчих сил ПСЄ. Проте до нинішнього часу Україна не приєдналась до цього проекту.▼
▲26 січня 2007 року Президент України підписав указ N47/2007 «Про відправку миротворчого персоналу України для участі в операції міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській республіці Афганістан» загальною чисельністю до десяти чоловік.<br />
▲22 жовтня 2007 року у Києві відбулося засідання Ради міністрів оборони Південно-Східної Європи за участю міністра оборони США Р. Гейтса. Після завершення засідання, міністр оборони України заявив, що Україна приєдналась до угоди про спільні миротворчі сили.<br />
▲У жовтні 2008 року під час засідання Ради міністрів оборони ПСЄ у м. [[Охрід]] (Македонія) прийнято спільну заяву про включення України у 2009 році до складу Багатонаціональних миротворчих сил ПСЄ<ref>{{cite web |url= http://www.niss.od.ua/p/350.doc
== Джерела ==
Рядок 157 ⟶ 171:
4. [http://uanato.info/3-psi.asp Сайт «Мій вибір — NATO»]
==
{{reflist}}
{{НАТО}}
| |||