Пакт стабільності для Південно-Східної Європи: відмінності між версіями

'''Пакт стабільності для Південно-Східної Європи''' (ПСПСЄ) ([[Англійська мова|англ]]. Stability Pact for South Eastern Europe) –&nbsp;— міжнародний документ, підписаний 10 червня 1999 року в [[Кельн|Кельні]]і міністрами зовнішніх справ [[Європейський Союз|Європейського Союзу]], спрямованиЙ на стабілізацію країн балканського півострова за допомогою заходів у галузях демократизації, реконструкції економіки та безпеки. Пакт Стабільності є ініціативою Європейського Союзу, що здійснюється під егідою [[Організація з безпеки та співробітництва в Європі|Організації з безпеки та співробітництва у Європі]] (ОБСЄ). Пакт підписали представники [[Албанія|Албанії]], [[Боснія та Герцеговина|Боснії та Герцеговини]], [[Республіка Македонія|Македонії]], [[Сербія|Сербії]] та [[Чорногорія|Чорногорії]], [[Хорватія|Хорватії]], [[Румунія|Румунії]], [[Болгарія|Болгарії]]. У 2001 році до нього приєдналась [[Молдова]]<ref>{{cite web |url= http://www.dua.com.ua/2006/066/arch/4.shtml |title= Інформація з сайту "Демократична Україна" |publisher= dua.com.ua |date= |accessdate= 17 вересня 2014 }}</ref>.

== Мета ==

[[Організація Об’єднанихОб'єднаних Націй]]

Група Міністрів оборони Південно-Східної Європи

* Перша ініціатива була висунута у листопаді [[1989]] року заступниками прем’єрпрем'єр-міністрів [[Австрія|Австрії]], [[Угорщина|Угорщини]], [[Італія|Італії]] та [[Югославія|Югославії]], що втілилася у проект співробітництва “Квадрагональ”«Квадрагональ». У 1996 його перейменовано у “«[[Центральноєвропейська ініціатива|Центральноєвропейську ініціативу]]”» (ЦЄІ) після його розширення від чотирьох до шістнадцяти учасників, включно з Албанією, Боснією-Герцеговіною, Хорватією, колишньою югославською республікою Македонія, Румунією та Словенією. Спочатку він спрямовувався на розвиток політичного, технічного, економічного, наукового та культурного співробітництва між країнами-членами. Головною метою є [[інтеграція]] країн-членів до Європейського Союзу. ЦЄІ особливо підтримує ті країни, що наразі не є членами, на їхньому шляху наближення до Європейського Союзу.

* У [[1993]] році Прем’єрПрем'єр-міністр [[Франція|Франції]] Едуард Балладур запропонував Пакт стабільності та безпеки в Європі. Його провідною думкою була організація під егідою Європейського Союзу всеєвропейської конференції задля миру та стабільності в Європі, що мала сприяти стабілізації країн Центральної та Східної Європи, які колись могли б приєднатися до Європейського Союзу. Перша конференція Пакту у травні 1994 року закінчилась підписанням декількох двосторонніх угод між цими країнами задля вирішення їхніх проблем з кордонами та національними меншинами. Рада міністрів Європейського Союзу згодом вирішила обмежити кількість країн-учасниць Пакту країнами-кандидатами до вступу в Європейський Союз. На Підсумковій конференції 20 березня 1995 року 54 країни-учасники схвалили Пакт. Він включав двосторонні угоди між Угорщиною, Румунією, Словенією та Словакією, а також з сусідніми країнами Східної Європи та Європейського Союзу.

* У грудні [[1995]] року була висунута нова ініціатива Франції: Процес задля стабільності та добросусідства у Південно-Східній Європі (“Роямонтський«Роямонтський процес”процес»). Його метою була стабілізація регіону та поліпшення добросусідських відносин у Південно-Східній Європі за допомогою декількох проектів, здійснюваних організаціями громадянського суспільства. Наразі Роямонтський процес інтегровано до Пакту стабільності.

* У [[1996]] році [[Сполучені Штати Америки]] запропонували проект для Південно-Східної Європи –&nbsp;— Ініціативу зі співробітництва у Південно-Східній Європі (ІСПЄ) з метою заохочення співробітництва між країнами регіону та допомоги їм у підготовці до вступу до Європейського Союзу. ІСПЄ сприяє обговоренню економічних та екологічних проблем з точки зору запровадження спільних заходів і планів. Країнами-учасницями є Албанія, Боснія-Герцеговіна, Болгарія, Хорватія, КЮР Македонія, Греція, Угорщина, Молдова, Румунія, Словенія та Туреччина.

<br />

У лютому [[1998]] року міністр зовнішніх справ Франції Губер Ведріне запропонував створити загальний проект. Під впливом кризи у [[Косово|Косові]], французька пропозиція набула значної актуальності. Міжнародна спільнота усвідомила, що стабілізація у балканському регіоні потребує економічної підтримки, оскільки простий процес примирення не вирішить проблем, що були основою конфліктів у регіоні. <br />

У лютому [[1999]] під час конференції по Косову у Рамбульє, Сполучені Штати Америки запропонували новий проект для Південно-східної Європи під егідою НАТО та Європейського Союзу. [[Німеччина]], що в той час головувала у Європейському Союзі, відіграла керівну роль у складанні Пакту стабільності для Південно-східної Європи, що був підписаний 10 червня 1999 року у Кельні. Того ж дня Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію 1244 щодо Косова. Пакт стабільності був офіційно схвалений головами держав та урядів Європейського Союзу на зустрічі в [[Сараєво]] 30 липня 1999 року.<br />

''Регіональна комісія'' “спостерігатиме«спостерігатиме за прогресом відповідно до Пакту Стабільності, просуватиме його вперед і здійснюватиме керівництво для досягнення його цілей”цілей» (стаття 12 Пакту). Вона діє як координаційний центр щодо всіх принципових питань, що стосуються значення та застосування Пакту. Окрім того, Регіональна комісія забезпечує координацію діяльності Робочих комісій та надає їм поради.

Діють ''три Робочих комісії'':

* Робоча комісія 1 -&nbsp;— демократизація та права людини;

* Робоча комісія 2 –&nbsp;— економічна реконструкція, розвиток та співробітництво;

* Робоча комісія 3 –&nbsp;— питання безпеки (ст. 14 Пакту).

Робочі комісії є засобами досягнення та покращання добросусідських відносин між країнами регіону. Щодо їх функціонування, Пакт у додатку визначає деякі засадничі ідеї, проте залишає кожній з Робочих комісій певну свободу щодо формування їхньої структури та внутрішньої організації.

Регіональна комісія та Робочі комісії включають всіх учасників Пакту, -&nbsp;— тобто країни, організації та установи і регіональні ініціативи, що беруть участь у комісіях на добровільній основі. Інші країни, міжнародні організації та установи можуть запрошуватися до участі у Пакті чи отримати статус спостерігача (ст. 16 Пакту).<br />

лютий Сполучені Штати Америки пропонують новий проект для Південно-Східної Європи під егідою НАТО та Європейського Союзу.<br />

17 травня у спільній декларації Європейський Союз проголошує, що він буде грати провідну роль у цьому Пакті стабільності для Південно-східної Європи.<br />

26 травня Європейська Комісія пропонує створення Процесу стабілізації та зближення як головного внеску ЄС до Пакту Стабільності.<br />

10 червня на зустрічі міністрів зовнішніх справ Європейського Союзу у Кельні урочисто підписано Пакт стабільності для Південно-східної Європи.<br />

29 липня Бодо Гомбач (Bodo Hombach) призначений Спеціальним представником Європейського Союзу у Пакті стабільності та в регіоні.<br />

30 липня на зустрічі голів держав та урядів Європейського Союзу в Сараєво офіційно ухвалено Пакт Стабільності.<br />

16 вересня Регіональна комісія Пакту Стабільності затвердила свій Робочий план на своєму першому засіданні в [[Брюссель|Брюсселі]].<br />

9 жовтня [[Барі]]: “Комісія«Комісія ІІ”ІІ»

13-14 жовтня [[Осло]]: “Комісія«Комісія ІІІ”ІІІ»

18-19 жовтня [[Женева]]: “Комісія«Комісія І”І»<br />

10-11 лютого [[Скоп’єСкоп'є]]: Комісія ІІ

6 червня Консультативні зустрічі з НДО (Комісія І) у [[Фессалоніка|Фессалоніках]]х.

7 червня Неформальна конференція міністрів зовнішніх справ країн Південно-східної Європи та сусідніх країн у Фессалоніках.<br />

8 червня Друга зустріч Регіональної комісії у Фессалоніках затверджує Програму Стабільності та документ щодо Поточних заходів, а також Декларацію про Роямонтський процес щодо приєднання його до Пакту Стабільності як складової частини Комісії І.<br />

26-27 жовтня [[Бухарест]], Комісія І

[[Румунія]] напротязі усього існування ПСПСЄ була активним її членом. Вона брала участь у роботі організації як на найвищому рівні, так і на рівні робочих столів. Головний вектор державної політики у рамках організації направлявся на реалізацію економічних проектів та створення сприятливих умов для включення Румунії до складу НАТО і Європейського Союзу.

В рамках ПСПСЄ Румунія намагалась реалізувати свої економічні інтереси перш за все шляхом активізації діяльності по відновленню судноплавства по річці Дунай. Активна робота у цьому напрямку румунської дипломатії підтримана іншими країнами-учасницями ПСПСЄ призвела до того, що були прийняті міжнародні угоди щодо відновлення судноплавства по Дунаю. В рамках реалізації програми відновлення судноплавства по Дунаю Румунії була надана фінансова та технічна допомога у будівництві мосту через річку Дунай. Окрім цього ЄС всіляко сприяв Румунії у розбудові каналів у нижній течії Дунаю.

Румунська сторона уміло використала активізацію боротьби із міжнародним тероризмом для посилення своїх позицій в рамках ПСПСЄ і активного зближення зі Сполученими Штатами Америки та ЄС. Особливо чітко це проявило себе на конференції у Брюсселі, яка відбулась у лютому 2007 року. Румунія не тільки заявила про готовність активно діяти в антитерористичному руслі, але й прийняла рішення направити свій військовий контингент до Афганістану.

Участь у ПСПСЄ правлячі кола Румунії розглядали як механізм посилення воєнного співробітництва та її інтеграцію у євроатлантичні структури. Як відомо, ще з початком косовського конфлікту Румунія підтримала дії НАТО у Югославії. Пізніше румунська армія долучалась до операцій з підтримки миру в Албанії, Косово, Боснії і Македонії. Поряд з цими кроками, у сфері безпеки здійснювались заходи, які приближали країну до НАТО. Була розроблена нова концепція і доктрина щодо організації, розвитку навчання та використання Збройних Сил Румунії. Була реорганізована система переходу з мирного на воєнний час. Значна робота була здійснена щодо реалізації програми чисельного скорочення збройних сил, реорганізації та покращення матеріально-технічного їх забезпечення. Особлива увага приділялась посиленню мобільності армії, формуванню модульних систем, оснащенню ЗС Румунії цифровою технікою, посиленню керованості військ, підняттю рівня підготовки офіцерського та сержантського складу. Активізувалась спільна робота з воєнною організацією НАТО. У підготовчий до вступу період щорічно проводилось більше 300 спільних заходів, в тому числі 25 спільних навчань. 21 листопада 2002 року було прийнято рішення запросити Румунію в НАТО.

Румунія вважає НАТО важливим фактором контролю ситуації і забезпечення миру у Південно-Східній Європі –&nbsp;— регіону, який є складовою південного напрямку як зони, звідки йдуть найбільші загрози -&nbsp;— тероризм, організована злочинність, наркоманія.

Водночас, необхідно відмітити, що інтеграція Румунії у європейські структури використовується окремими політичними силами країни не у відповідності до принципів ЄС і ООН. Звертає на себе увагу посилена видача румунських паспортів у Молдавії та прикордонних районах України, розширення так званих гуманітарних проектів, де проглядається бажання сформувати у окремих груп населення проромунську орієнтацію. Зростають реваншистські настрої щодо відновлення «Великої “Великої Румунії”Румунії» за рахунок перегляду кордонів із сусідніми державами.

Спроби реалізувати на практиці доктрину поновлення великої Румунії небезпечні, оскільки вони можуть серйозно дестабілізувати ситуацію у прикордонних районах і загострити міждержавні відносини, посіяти хаос, конфлікти і кровопролиття.

=== Республіка Молдова ===

Республіка Молдова (РМ) не була засновником ПСПСЄ і тому набувала членства по мірі усвідомлення можливостей реалізації своїх національних інтересів в рамках цієї регіональної організації. У 2001 році Молдова після двох років дипломатичних зусиль, стала членом організації. Уряд Молдови розглядає включення її у Пакт Стабільності як важливий дипломатичний крок, який має сприяти соціально-економічному зростанню країни і забезпеченню повної інтеграції у Європейський Союз.

Відомо, що в рамках ПСПСЄ здійснюється більше 200 проектів через Quick Start Package (QSP), на які виділяється біля 2,4 &nbsp;млрд. доларів. Головна частина направляється на реконструкцію, в тому числі 1,3 &nbsp;млрд. доларів на розвиток інфраструктури.

Економічний аспект роботи організації надзвичайно важливий для Республіки Молдова. Однак керівництво країни намагається перш за все через діяльність у даній організації просунути вперед перспективу її членства у ЄС. У цьому контексті позитивно сприйнято ініціативу ЄС підтримати прагнення країн регіону ініціюванням процесу Стабілізації і Приєднання.

Підписання РМ і ЄС Угоди про Стабілізацію і Приєднання має ряд прямих і непрямих позитивних наслідків таких як: ясна перспектива вступу до ЄС, більш масштабна політична і фінансова підтримка з боку ЄС, надання пільгового режиму і підтримка на відносно високому рівні імпортного мита на товари із країн ЄС, з метою захисту внутрішнього ринку, прискорення переговорного процесу у сфері створення Зони вільного обміну.

У сфері безпеки Кишиневу надається підтримка із скорочення загроз ”м’якої«м'якої безпеки”безпеки» ("«soft-security"») –&nbsp;— посилення східних кордонів, боротьба з корупцією і організованою злочинністю, торгівлею людьми і таке інше.

1. Буряк П. Ю., Гупало О.&nbsp;Г. &nbsp;Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності .- К.: Хай-Тек Прес, 2008 .- 352 с. -&nbsp;— ISBN 978-966-21431-1-9<br />