Довге (Хустський район): відмінності між версіями

Село має низку історичних місцевостей та урочищ: Арташ, Бараки, Бузковець, Велика вулиця, Великі Гірки, Гамора, Гірки, Городище, Дощадець, Кути, Лемацьке, Малиновий, Малі Гірки, Мочар, Полунивок, П'яц (центр), Райчівня, Свинка, Станційна, Чищаник<ref>Sebestyén Zsolt. Kárpátalja településeinek történeti helynevei: A kataszteri térképek és birtokrészleti jegyzőkönyvek alapján. — Nyíregyháza, 2008. — 187–188. old.{{ref-hu}}</ref><ref name="filip" />.

Довге засноване наприкінці XIII&nbsp;— початку XIV століття на розвилці шляхів, що вели на Верховину, долину річки [[Тиса|Тиси]] й на Велику Тисо-Дунайську низовину<ref>S. Benedek András. A tettenérhető történelem: Kárpátaljai nemzetiség- és kultúrtörténeti vázlat. — Ungvár&nbsp;— Budapest: Intermix Kiadó, 1993. — 53. old.{{ref-hu}}</ref>. Одним з доказів існування стародавнього поселення в Довгому є назва урочища Городище&nbsp;— місце ймовірного розташування древніх дерев'яних фортифікаційних споруд<ref>Стрипський Гіядор. Гдѣ документы старшей исторіи Подкарпатской Руси? О межевых названіях. — Ужгород, 1924. — С. 11-12</ref><ref>Dr. Petrov. Karpatoruské pomístní názvy: z pol. XIX. a z poč. XX. st. (Алексей Петров. Карпаторусскія межевыя названія: изъ пол. XIX и изъ нач. XX&nbsp;в. / А. Петровъ). — Praha, 1929. — S. 6-7</ref>. В ті часи це була зупинка для відпочинку купців на торгівельному шляху, а згодом тут почали селитися люди. Спочатку жителі села були вільними селянами. Займалися вони в основному [[скотарство]]м і [[рільництво]]м. Слов'янська назва села вказує на те, що населення Довгого було русинське. У другій половині XIII&nbsp;— початку XIV розпочинається «волоська колонізація» території сучасного Закарпаття. Волохи, яких витісняли тюркські племена, поступово просувалися на північ і асимілювались з русинським населенням, яке їх слав'янізує. В цей період відбувається формування єдиного залежного селянства. Існували різні типи селянського прошарку: госпіти&nbsp;— переселенці, що мали право переходу на інші землі без згоди феодала; немеші&nbsp;— нижче дворянство; шолтеси; кенези. Саме в XIV&nbsp;столітті Довге стає частиною володінь сім'ї волоських магнатів Долгаї, життя яких тісно переплітається з історією села.

Вперше село згадується в письмових джерелах [[1383]] року під назвою Госсумезо, або «Hozyowmezew» в оригіналі<ref>Horváth Zoltán György, Kovács Sándor. Kárpátalja kincsei. — Budapest, 2002. — 171. old.{{ref-hu}}</ref><ref name="maramarosi_diplomak" />. Ця назва вживалась до [[5 лютого]] [[1404]]&nbsp;року&nbsp;— до того часу, коли була видана дарча грамота сім'ї Долгаї, яка підтверджувала право на володіння землями Довгого.

[[Файл:Dolhai cimer.jpg|міні|праворуч|220пкс|Родовий герб сім'ї Долгаї]]Перший відомий предок сім'ї [[Долгаї]] (Dolhay)&nbsp;— Станіслав І (Hosszúmezey I Szaniszló), волоський воєвода, який близько [[1330]]&nbsp;року разом зі своїми братами Білкей Карачоні (Bilkey Karácsonnal), Ilosvay Maxemmel és Komlósy Torpa Mihállyal на основі [[Волоське право|волоського права]] переселились на [[Закарпаття]]<ref name="filipascu_2">Filipașcu Alexandru. Înstrăinarea unor familii şi averi Maramureşene prin încuscrirea cu străinii // Transilvania. — an. LXXIII. — nr. 10. — Sibiu, 1942. — p. 744-747{{ref-ro}}</ref>. Після смерті свого батька, троє синів&nbsp;— Янош, Шандор та Іштван&nbsp;— переїхали до села Довге. З цього моменту поселення стає резиденцією братів, так званим «possesiones capitalis», від якого рід магнатів виводить своє ім'я та предикт&nbsp;— de Dolha (приставка яка вказувала на головну резиденцію угорського дворянина). В [[1411]]&nbsp;році село згадується, як місце проживання збирача податків. У [[1417]] році Янош Долгаї будує в селі дерев'яну церкву та дерев'яний замок-фортецю, яку оточував земляний вал і рів. Виданий Лелеським Конвентом документ від [[27 вересня]] [[1418]]&nbsp;року, що встановлював вартість та склад володінь Богдана, сина Яноша з Довгого (Ioannis de Dolha) (засудженого за насилля) та його родичів, свідчить про те, що в Довгім було 23 населених кріпацьких господарств, 2 немешські садиби, одна русинська дерев'яна каплиця з цвинтарем та місцем поховань, пункт сплати мита (податку) та млин з одним колесом, розташований в нижній течії річки Свинка.<ref name="maramarosi_diplomak">Mihályi János: Máramarosi diplomák a XIV. és XV. századból. — Máramaros-Sziget, 1900. — 77, 78, 202. old.{{ref-hu}}</ref><ref>Др. Василій Гаджега. Додатки до історій Русинов и руських церквей в Марамороші // Науковий зборник Товариства «Просвіта» в Ужгороді за рок 1922, рочник І. — Ужгород, 1922. — С. 155-156</ref> Селяни сповідували православ'я. Долгаї входили в число найбільш знатних і багатих феодальних сімей [[Марамарош|Мараморошу]], тримаючи в підпорядкуванні більшість поселень Боржавської долини. Шляхом насильницького захоплення земель дрібних феодалів [[Долгаї]] розширювали свої володіння. Спочатку Довге й навколишні села входили до [[Береґ|комітату Береґ]], але [[1454]] на прохання Долгаїв угорський король [[Ладіслав Постум|Ласло V]] їх землі до комітату [[Мараморош]].<ref> Levéltér, Elench. XX. fasc. II. No. 37. 1</ref><ref>Iványi Béla. A római szent birodalmi széki gróf Teleki-család gyömrői levéltára. — Szeged, 1931. — 137–138. old. {{ref-hu}}</ref> [[1460]] угорський король [[Матяш Гуняді]] Корвін дозволив Амброзієві Долгаєві вимурувати в Довгому кам'яний будинок.<ref>Mihályi János. Máramarosi diplomák a XIV. és XV. századból. — Máramarossziget, 1900. - 433–434. old.{{ref-hu}}</ref><ref>Teleki József gróf. Hunyadiak kora Magyarországon. — Oklevéltár. X. — Pest, 1853. — 641–642. old.{{ref-hu}}</ref>

Але замість будинку, [[Амбруш Долгаї]] все-таки без дозволу побудував укріплений кам'яний замок. У [[1465]] році Амбруш Долгаї скоює вбивство<ref>Mihályi János. Máramarosi diplomák a XIV. és XV. századból. — Máramarossziget, 1900. — 470–471. old.{{ref-hu}}</ref>. Через цей злочин він декілька разів поставав перед судом. Зрештою, володіння Амбруша були конфісковані на користь вдови [[Янош_Гуняді|Яноша Гуньяді]]&nbsp;— Ержибет. Однак, через деякий час королівський указ було скасовано й Амбруш знову стає власником маєтку в долині [[Боржава (річка)|Боржави]]<ref>Filipașcu Alexandru. Istoria Maramureșului. — București, 1940. — P. 42-46, 64-70{{ref-ro}}</ref>. Вже у [[1471]] році Довжанський замок згадується, як «castellum Dolha».<ref>Corpus Decretorum Juris Hungarici 1471. 29. §.{{ref-la}}</ref> В цій грамоті за [[18 вересня]] [[1471]] року йдеться про рішення Національних зборів Угорщини, згідно з яким [[фортеця]] повинна бути зруйнована протягом 25 днів. В [[1514]]&nbsp;році його остаточно зруйнували повсталі селяни, які приєдналися до загонів [[Дожа Дєрдь|Дьердя Дожі]]. Протягом століть жителі села розбирали руїни і з них будували свої хати. Від нього залишилася лише каплиця, яку у XVIII столітті перебудовано в [[Кальвіністська церква|кальвіністську]] церкву, а в [[1965]] році її також розібрали. На сучасному етапі про стародавню фортецю нагадують залишки підвального приміщення, цвинтар та руїни [[Реформація|реформаторської]] церкви.

[[Файл:Esze_Tamás_Rusz.jpg|міні|праворуч|220пкс|Томаш Есе&nbsp;— ватажок куруців]] У [[1703]]–[[1711]] роках закарпатці брали участь у визвольній війні проти [[Династія Габсбургів|Габсбургів]]. Поштовхом до загального виступу стали події в Березькому комітаті, де незадоволених очолив відважний селянський ватажок, учасник повстання [[1697]]–[[1698]] років [[Томаш Есе]] з села Тарпа. Ядро повстанського загону становили селяни з сіл [[Вари]] [[Берегівський район|Берегівського району]] іта Тарпи (сучасна Угорщина). До них приєдналися загони з Мукачівщини на чолі з Михайлом Папом із Мукачева та Альбертом Кішем із села [[Баркасово|Баркасова]]. Серед керівників повстанців були Дьєрдь Біге із села Бені, Янош Мойш тощо<ref>Waltherr Imre. Károlyi Sándor emlékiratai a Rákóczi-háború kezdetéről // Századok. — 8. évf. — 5. sz. — Budapest, 1874. — 313-330. old.{{ref-hu}}</ref><ref>A velenczei követ már junius 9-ikén írja, hogy az elégületlenek három zászló alá sorakoznak: a Rákóczi, Bercsényi és Petrőczy zászlaja alá. — Malagola a Deutsche Revueben, 1907. — 92 old.{{ref-hu}}</ref>. Повстання швидко охопило сусідні села&nbsp;— [[Вилок]], [[Бене_(Берегівський_район)|Бене]], [[Мужієво]]&nbsp;— і поширилося на Березький, Угочанський, Марамороський та Ужанський комітати. На Рахівщині бойове ядро повстанців складали [[опришки]] на чолі з [[Пинтя Хоробрий|Пинтею]], Федором Бойком, Іваном Пискливим. В Ужанському комітаті, на Перечинщині, керівником повстання став Іван Беца. Повстанці громили панські маєтки, державні установи, попівські господарства, вбивали чиновників та збирачів податків, виганяли уніатських попів…

[[21 травня]] [[1703]] року червоні прапори&nbsp;— символ волі&nbsp;— були розгорнуті в Тарпі та в сусідньому селі Варах<ref>Исламов Т., Пушкаш А., Шушарин В. История Венгрии:&nbsp;— Том 1&nbsp;— Москва: Наука, 1971. — С. 430{{ref-ru}}</ref>. Це було поштовхом до виступу народних мас. Війна з самого початку мала антифеодальний характер. Повстанці громили феодальні помістя, феодали рятувалися в замках, тікали під захист австрійських військ.

На початку червня [[1703]] року повстанська армія на чолі з Томашем Есе зібралася біля села Довге<ref name="csatary">Csatáry György. Ugocsa megye a Rákóczi-szabadságharc hadellátásában, (1703–1711) // Rákóczi-kori tudományos ülésszak. — A Vay Ádám Múzeum alapításának 30. évfordulója alkalmából, 1994. — október 7. — Vaja 1995. — 99-107. old.{{ref-hu}}</ref>, де сподівалася зустріти князя [[Ференц II Ракоці|Ференца Ракоці II]]. Проте [[7 червня]] повстанців тут наздогнало дворянське ополчення на чолі з Шандором Карої<ref name="csatary" />. Зненацька, темної ночі, коли повстанці не чекали, озброєні до зубів ополченці напали на їхній табір<ref name="csatary" />. Розпочався кривавий бій. Це була перша битва між повстанцями-куруцами та прихильниками австрійського імператора&nbsp;— лабанцями. Жителі села також приєдналися до повстанців на чолі з Томашем Есе. Та сили були нерівними, бо проти регулярної австрійської армії виступило тільки 3 тисячі поганоозброєних куруців&nbsp;— повстанці зазнали поразки<ref name="csatary" />. У грандіозній битві загинуло від 150 до 200 куруців<ref>Bárány Ágoston. Felsó Vadászi RÁKÓCZY FERENCZ’ a’ II-dik,’ béiktatott Erdélyi Fejedelem,’ és Sárosi Fő-Ispán’ képe // Felsőmagyarországi Minerva: nemzeti folyó-irás. — IV. Junius 1828. — 1722. old.{{ref-hu}}</ref><ref>Századok, 1912. — 202–207 old.{{ref-hu}}</ref><ref>Fessler Ignaz Aurelius. Die Geschichten der Ungern und ihrer Landsassen. — Band IX. — Leipzig, 1816. — S. 502{{ref-de}}</ref><ref>Tsétsi János. Havi Krónikája a Rákóczi-háború történeteiről 1703–1709 // Thaly Kálmán: Monumenta Hungariae Historica. — II. osztály. — Irók XXVII. — Budapest, 1875. — 260. old.{{ref-hu}}</ref>, серед яких були і мешканці Довгого.

На братській могилі 50-ти загиблих повстанців у [[1903]]&nbsp;році на кошти жителів Довгого та прилеглих сіл було споруджено пам'ятник на честь 200-ліття пам'ятної битви&nbsp;— колона, увінчана турулом<ref>Maurer Mór. A Dolhai Rákóczi-ünnep // Vasárnapi Ujság. — 25sz. — Junius 21. — Budapest, 1903{{ref-hu}}</ref>.

Після поразки визвольної війни та заключення Сатмарського миру пройшов перерозподіл феодальних володінь. Значна частина володінь противників Габсбургів була конфіскована. Захоплюючи землі повсталих, австрійська влада створювала великі латифундистські землеволодіння і передавала їх новим господарям. Не стали виключенням і землі села Довге&nbsp;— у [[1711]]&nbsp;році за участь у війні на боці Ференца II Ракоці володіння Долгаї були конфісковані владою і передані до державної скарбниці<ref name="USSR_history">История городов и сёл Украинской ССР. Закарпатская область.&nbsp;— Киев, 1982. — C. 260–268{{ref-ru}}</ref>. Цього ж року, в знак подяки за активну допомогу в придушенні повстань, імператор [[Карл VI Габсбург|Карл III]] дарує ці землі графу Ласло Телекі&nbsp;— фоішпану комітата [[Феєр (медьє)|Феєр]]<ref name="USSR_history" /><ref name="filipascu_2" />. Основні маєтки нового власника були в [[Трансільванія|Трансільванії]] і в [[1712]]&nbsp;році він розпочинає будівництво палацу<ref>Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР, т. 2. — Киев, 1985. —С. 184{{ref-ru}}</ref><ref name="USSR_history" />.

У другій половині XVIII&nbsp;століття з розкладом феодально-кріпосницької системи в селі стали з'являтися поміщицькі промислові підприємства, що працювали на ринок. З [[1751]] року в Довгому для продажу почали випалювати [[Гідроксид кальцію|вапно]], виготовляли покрівельний матеріал. В [[1760]] році стала діяти переведена з села [[Лисичово]] паперова фабрика<ref>Hermann Ignaz Bidermann. Die ungarischen Ruthenen: Ihr Wohngebiet, ihr Erwerb u. Ihre Geschichte. Statistik, Geo- und Ethnographie. — Wagner, 1862. — S. 126<{{ref-de}}/ref>, на продукції якої філіграні зі словом «Dolha» засвідчуються навіть у [[1841]].<ref>Мацюк О.&nbsp;Я.&nbsp;Папір та філіграні на українських землях (XVI&nbsp;— початок XX&nbsp;ст.). — Київ, 1974</ref> У [[1780]] році граф Телекі заснував у Довгому ткацьку майстерню, де переробляли коноплю і льон, вирощувані на полях поміщика. В одному з листів [[граф]] вимагав від економа, щоб коноплями засівалось більше землі, оскільки це приносить йому високий прибуток.<ref>Ильницький Александеръ. Графъ Василій Телеки и его доминія въ Марамороши (1751–1780) (Gróf Teleki László és dominiuma Máramarosban (1751–1780) // Зоря&nbsp;— Hajnal.&nbsp;— Унгвар,1941.&nbsp;— Рочникъ I. №&nbsp;1-2.&nbsp;— С.30-43</ref>

[[Файл:Dolha hamora.jpg|міні|праворуч|300пкс|Залізоробний завод «Гамора». 1920-і роки]]Важлива роль у становленні традиції Закарпатського художнього литва належить Лисичево-Довжанському металургійному заводу «Гамора». На виробах цього підприємства зберігся логотип «Dolha». Підприємство поділялось на два виробництва. Завод у Довгому був заснований у [[1850]] році графом Телекі<ref name="domna">C. von Ernst, H. Hofer. Berichte über gewerkschaftliche Bergbaue und Unternehmungen. Das Dolha'er Eisenwerk // Oesterreichische Zeitschrift für Berg&nbsp;— und Hüttenwesen, III.&nbsp;— Wien, 1855. — S. 354–355{{ref-de}}</ref>. Згодом граф віддає Довжансько-Лисичівський залізоробний завод в оренду підприємцю Едмунду Прігадні ({{lang-hu|Prihradny Ödön}}), що займався цим виробництвом до [[1899]] року. Після цього аж до [[1913]] року підприємство орендував будапештський підприємець Дюла Сзейбела ({{lang-hu|Szájbely Gyula}}). У [[1854]] році при залізоробному заводі була запущена в експлуатацію [[доменна піч]] висотою 28 футів<ref>Eisenwerk zu Dolha im Marmoroser Komitat // Oesterreichische Zeitschrift für Berg- und Hüttenwesen. II. — Wien, 1854.{{ref-de}}</ref><ref name="domna" />, розрахована на 14 тисяч центнерів металу В [[1891]] році на заводі було виплавлено 9271 центнерів [[чавун]]у на суму 52935 форинтів.<ref>Magyar bánya-kalauz. — Budapest, 1881.{{ref-hu}}</ref> Залізну руду для заводу добували в Довгому, [[Білки (Іршавський район)|Білках]], [[Лисичово|Лисичеві]], [[Великий Раковець|Великому Раківці]] та в [[Хуст]]і<ref>Montan-Handbuch des Österreichischen Kaiserthums Für 1867. — Wien, 1867. — S. 249{{ref-de}}</ref>. Продукція підприємства&nbsp;— чавунні плити, грубки, дрібний сільськогосподарський інвентар&nbsp;— продавалася не тільки на внутрішньому ринку, але й експортувалася за кордон&nbsp;— до Сербії, Румунії, Угорщини<ref>В. І. Неточаєв. З історії формування робітничого класу на Закарпатті в 2-й половині XIX і напочатку XX ст. // Наукові записки Ужгородського державного університету. — Ужгород, 1960. — Т. 43 — С. 84</ref>. Про об'єм виробництва Австро-Угорського періоду відомостей не збереглося, однак певну уяву про популярність продукції заводу, зокрема грубок та кухонних плит дає перша сторінка каталогу виробів за [[1907]] рік. До прикладу, всі безготівкові оплати за поставлену продукцію здійснювались через єдиний банк&nbsp;— «Escompte & Wechselbank»<ref>Мільчевич Сергій. Становлення та розвиток дизайну побутових ливарних виробів на Закарпатті періоду 40-х рр. XIX&nbsp;— 20-х рр. XX століття: культурологічний аспект // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство.&nbsp;— Ів.-Франківськ, 2009–2010.&nbsp;— Вип. 17-18.</ref> в Будапешті. У другій половині XIX&nbsp;століття на заводі було зайнято 156, а в [[1900]]&nbsp;році&nbsp;— вже 300 робітників.

Під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] і до [[1918]] року виробництво було закрите. Після приєднання Закарпаття до [[Перша Чехословацька_Республіка|Чехословаччини]], завод передається товариству «Dovžansko-Lisičevské železárny a lopatárny Josef Melchner a dr. Oldrich Bukovansky».<ref>Adresář republiky Československé pro průmysl, živnosti, obchod a zemědělství : Adreßbuch der Čechoslovakischen Republik für Industrie, Gewerbe, Handel und Landwirtschaft. Seznam adres: Země Moravskoslezská, Slovensko, Podkarpatská Rus. — Sv.2. — Praha, 1925.{{ref-cs}}</ref> Завод у Довгому був модернізований та почав випускати вироби побутового та промислового литва з чавуну: кухонні плити, посуд, ванни, ємності для прання, литі частини для плугів, шестерні, каналізаційні люки тощо. Проте через економічні труднощі вже у [[1927]] році підприємство було закрите<ref>Karkan A. Nerostné hodnoty: historie těžby a podnikáni / A. Karkan // Technická práce v zemi Podkarpatoruské (1919–1933).&nbsp;— Užhorod: Statnitiskárna v Užhorode, 1933.&nbsp;— Str. 211.{{ref-cs}}</ref>.

Наприкінці XIX століття угорська деревообробна фірма побудувала в Довгому лісопильний завод. У [[1908]] році на самому підприємстві і лісозаготівлях працювало близько 400 робітників. З [[1911]] року завод щорічно випускав 10 тисяч вагонів деревини. З метою вивезення продукції фірма клопотала перед урядом [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] про будівництво залізниці Довге—Хуст, але було прийнято рішення про будівництво [[Вузькоколійна залізниця|вузькоколійної залізниці]] Довге—Берегово. [[23 грудня]] [[1908]] року залізничну колю на дільниці Берегово—Довге у присутності заступника міністра торгівлі Угорщини було офіційно здано в експлуатацію. В [[1912]] році Довжанським деревообробним підприємством «Dolhai Faipari Rt.» була споруджена лісова гілка вузькоколійки Довге—Суха—Бронька—Липово—Кук, яка виходила із двору пилорами підприємства<ref>Karel Beneš. Železnice na Podkarpatské Rusi. — Praha: Nadatur, 1995{{ref-cs}}</ref>. Легендарна «Анця Кушницька», як в народі називали вузькоколійку, пережила дві Світові війни, періоди Австро-Угорщини, Чехословацього Уряду, Радянського Союзу, але не витримала тотального розкрадання та руйнування за часів незалежної України.

Часті інфекційні захворювання призводили до значної смертності серед жителів Довгого. На весь Довжанський район, який входив до [[Марамарош|Марамароського комітату]], був усього один лікар, який лікував за плату, недоступну для бідного населення. Тільки в [[1871]] році тут відкрилася [[Церковнопарафіяльна школа|церковно-приходська школа]] (один вчитель навчав дітей грамоті русинською мовою), яка не могла охопити всіх дітей шкільного віку. Так, в [[1878]] році з 260 дітей, які проживали в селі, її відвідували лише 68<ref>5 A munkácsi egyházmegye görög szertartású katolikus népiskolának évkönyve 1878. — Ungvár, 1879. — 81-82. old.{{ref-hu}}</ref>. Все ж кількість освічених поступово збільшувалася. Якщо за переписом [[1881]] читати і писати вміли 231 осіб, то в [[1900]] році таких було вже 694 людини. І все ж народна освіта знаходилась на низькому рівні. У [[1900]] році із загальної кількості населення дітей до 15 років налічувалося 1229, а школа була одна. Проводячи в життя колонізаторську політику, уряд Австро-Угорщини запровадив у [[1907]] році в [[Церковнопарафіяльна школа|церковноприходській школі]] викладання угорською мовою. [[1911]] споруджено нову [[Греко-католицькі церкви|греко-католицьку церкву]], в якій, крім греко-католиків, молилися й [[Римо-Католицька Церква|римо-католики]]. В [[1768]] році в селі, в маєтку графа Телекі, з'являються перші євреї. Згодом єврейській общині було дозволено побудувати [[Синагога|синагогу]], будинок общини та було відкрито окремий цвинтар. Близько [[1884]] року в Довгому була побудована синагога, і першим рабином, який очолював спільноту протягом 60 років (до 1944), був Рав Ашер Зеліг Грунцвіг<ref>Yaffa Eliach. Hasidic Tales of the Holocaust. — Oxford University Press, 1982. — P. 255{{ref-en}}</ref>.

* [[1780]] рік&nbsp;— 619 мешканців<ref>Központi Statisztikai Hivatal: Az első Magyarországi népszámlálás — 1784-1787. — Budapest, 1960. — 88-89. old.{{ref-hu}}</ref><br/>

* [[1833]] рік&nbsp;— 886 мешканців<ref>J. C. von Thiele. Das Königreich Ungarn: Ein topographisch-historisch-statistisches Rundgemälde, das Ganze dieses Landes in mehr denn 12,400 Artikeln umfassend. — Kaschau, 1833. — S. 5{{ref-de}}</ref><br/>

* [[1846]] рік&nbsp;— 866 мешканців<ref>Franz Raffelsperger. Allgemeines geographisch-statistisches Lexikon aller österreichischen Staaten: Nach amtlichen Quellen, den besten vaterländischen Hilfswerken und Original-Manuscripten, von einer Gesellschaft[von] Geographen, Postmännern und Staatsbeamten. — Wien, 1846. — S. 184{{ref-de}}</ref><br/>

* [[1851]] рік&nbsp;— 911 мешканців<ref>Fényes Elek. Magyarország geográfiai szótára. — I. köt. — Pesten, 1851. — 272. old. {{ref-hu}}</ref><br/>

* [[1858]] рік&nbsp;— 904 мешканців<ref>Hornyansky Victor. Geographisches Lexikon des Königreichs Ungarn und der serbischen Woiwodschaft mit dem temescher Banate. — Pest, 1858. — S. 91{{ref-de}}</ref><ref>Pierer Heinrich August. Universal-Lexikon der Vergangenheit und Gegenwart oder neuestes encyclopädisches Wörterbuch der Wissenschaften, Künste und Gewerbe. V. — Altenburg, 1858. — S. 226{{ref-de}}</ref><br/>

* [[1867]] рік&nbsp;— 1400 мешканців<ref>Allgemeine Realencÿklopädie oder Conversationslexikon für alle Stände: In 12 Bänden. — B. 4. — Regensburg, 1867. — S. 757{{ref-de}}</ref><br/>

* [[1869]] рік&nbsp;— 1892 мешканців<ref name="statystyka">A magyar szent korona országainak 1900. évi népszámlálása. Első rész. A népesség főbb adatai községek és népesebb puszták, telepek szerint. — II. kötet. — Budapest, 1902. — 560. old.{{ref-hu}}</ref><br/>

* [[1877]] рік&nbsp;— 2080 мешканців<ref>Dvorzsák János. Magyarország Helységnévtára, I–II. — Budapest: Havi Füzetek Kiadóhivatal, 1877. — 381. old.{{ref-hu}}</ref><ref name="statystyka" /><br/>

* [[1890]] рік&nbsp;— 2342 мешканців<ref>A Pallas nagy lexikona: az összes ismeretek enciklopédiája. — V. kötet. — Budapest, 1893.{{ref-hu}}</ref><ref name="statystyka" /><br/>

* [[1910]] рік&nbsp;— 3517 мешканців<ref>A magyar szent korona országainak 1910. évi népszámlálása. Első rész. A népesség főbb adatai községek és népesebb puszták, telepek szerint. — Budapest, 1912. — 298. old.{{ref-hu}}</ref><br/>

* [[1930]] рік&nbsp;— 4263 мешканців, з них 2911 русинів (українців), 652 словаків, 509 євреїв, 64 угорці<ref>J.Fidler a V.Sluka., Encyklopedie branné moci Republiky československé 1920-38. — Praha, 2006.{{ref-cs}}</ref>.<br/>

* [[1941]] рік&nbsp;— 4676 мешканців, з них 3405 русинів (українців), 397 словаків, 519 євреїв, 272 угорців, 80 німців<ref>Halmos Sándor. Adatok Bereg és Szabolcs vármegye zsidósága történetéhez a letelepedéstől napjainkig. — Budapest, 2009. — 61. old.{{ref-hu}}</ref><ref>1941. évi népszámlálás. Demográfiai adatok községenként (országhatäron kivüli terület). Kézirat. — Budapest: Központi Statistikai Hivatal, 1990. —244-245. old.{{ref-hu}}</ref><br/>

Раніше в Довгому була велика єврейська громада. Перші євреї оселилися в Довгому у [[1768]] році. Єврейській общині було дозволено побудувати синагогу, ритуальну лазню(мікву) та відкрити окремий цвинтар. У 1884 році рабином був обраний Зеліг Ашер Грюнцвіґ (Grünzweig Asher Zelig), який організував в селі [[Єшива|єшиву]]. В Довгому також були [[хедер]] та [[Талмуд-тора (навчальний заклад)|талмуд-тора]]. В селі функціонували різні соціальні та благодійні єврейські організації, в тому числі Херва Кадіша («святе товариство» або погрібальне братство), читацький клуб, де вивчали раввинські тексти, а також представництво молодіжної сіоністської організації «Бетар». [[16 березня]] [[1939]] року угорські війська зайняли Підкарпатську Русь, а згодом становище євреїв погіршилось. У [[1941]] році під час перепису населення в Довгому виявлено 531 євреїв із загальної кількості 4676 мешканців. У липні [[1941]] року п'ять сімей було депортовано в місто Кам'янець-Подільський, де вони і загинули. Перший етап геттоізації розпочався [[16 квітня]] [[1944]] року, коли єврейську громаду було зібрано в місцевій релігійній школі. Але в результаті підкупу влади єврейською общиною, в селі оголосили карантин і депортація була відкладена на 2 тижні. [[29 квітня]] єврейське населення Довгого було доставлено в Берегівське гетто, розміщене на території цегляного заводу. Їх майно було конфісковане, а [[15 травня]] людей потягами відправили у Аушвіц. Багато євреїв загинуло в дорозі. Через 3 дні вони прибули в табір смерті, де більшість потрапила прямо в газові камери. Кількість людей, що пережили Холокост, становила близько 90 осіб<ref>Randolph L. Braham. A magyarországi holokauszt földrajzi enciklopédiája. — Budapest: Park, 2007. — 261–262. old.{{ref-hu}}</ref>. За радянських часів практично всі довжанські євреї емігрували в Ізраїль. В селі залишився великий єврейський цвинтар зі старовинними кам'яними надгробками.

[[Файл:Dolha castrum main.jpg|міні|праворуч|Палац-фортеця Телекі]] Пам'ятка архітектури національного значення. Архітектурний комплекс палацу-фортеці створювався протягом кількох десятиліть. Житлові приміщення палацу в стилі [[бароко]] були побудовані у [[1712]]–[[1722]]-х роках. Будівля палацу має план правильного прямокутника, і примикає до північно-західної захисної стіни. Основний корпус одноповерховий, садибного типу, прямокутний в плані, перекритий чотирисхилим дахом з заломом. Головний [[фасад]] прикрашено [[ризаліт]]ом і [[пілястр]]ами, великі прямокутні вікна обрамлені [[Лиштва|лиштвою]]. Під палацом збереглися залишки давнішої споруди&nbsp;— можливо, шляхетського будинку XV століття. В середині XVIII століття садибу оточили міцні фортечні мури з наріжними восьмикутними баштами, що утворюють квадрат 65×65&nbsp;м. Згодом було зведено оборонну стіну з [[Бійниця|бійницями]], а також господарську будівлю, яка приєднується до північно-східної оборонної стіни. В [[1774]] році було закінчено будівництво в'їзної вежі з шатроподібною маківкою<ref name="Deschmann">Deschmann Alajos. Kárpátalja műemlékei. — Budapest, 1990. — 188, 217. old.{{ref-hu}}</ref>. Найбільший інтерес ця ж башта викликає ще й тим, що прямо над нею зберігся викарбуваний під час будівництва замку герб самого села, який також містився у [[Гербовник|гербівнику]] міст і містечок [[Угорщина|Угорщини]] [[1880]] року. Оскільки навколо села завжди росли багаті дичиною ліси, і європейська королівська знать полюбляла навідуватися сюди на полювання&nbsp;— за межами фортеці були побудовані конюшні, де гості палацу залишали своїх коней на нічліг. Сучасного вигляду палац набув у [[1798]] році, коли були завершені всі будівельні роботи<ref name="Deschmann" />.

Один з найстаріших кам'яних будинків села Довге. У [[1903]] році сім'я графа Телекі жертвує 1000 крон на будівельні матеріали для парафіяльного будинку реформаторської церкви.<ref>A Magyarországi Reformált Egyház Egyetemes Konventjének Jegyzőkönyve. — 1904. október 27-30. — Debreczen, 1904. — 27. old.{{ref-hu}}</ref> Загальний кошторис робіт склав 3600 крон.<ref>A Magyarországi Reformált Egyház Egyetemes Konventjének Jegyzőkönyve. — 1902. április 29-30. — Debreczen , 1902. — 245. old.{{ref-hu}}</ref> Будинок одноповерховий, кам'яний. Перекриття балкове. Віконні перекриття аркового типу, з цегли.

Після [[Тріанонський договір|Тріанону]] у квітні [[1923]] року пам'ятник було пошкоджено невідомими злочинцями&nbsp;— зник бронзовий [[турул]], який височів на його вершині. На 300-ту річницю повстання нащадки роду [[Долгаї]] з Угорщини відлили нову скульптуру турула, який був встановлений на п'єдесталі. Автор відновленої скульптури&nbsp;— [[Матл Петро Євгенович|Петро Матл]]<ref>Dupka György. Művelődési életünk krónikája. // EGYÜTT. A Magyar Írószövetség Kárpátaljai írócsoportjának folyóirata. 2003. — III./II.évfolyam. — 6(2). szám. — Ungvár: Intermix Kiadó.{{ref-hu}}</ref>.

Однією з архітектурних пам'яток, є церква Успіння Пресвятої Богородиці, будівництво якої розпочалося у [[1909]] році<ref>Borbély Zsuzsa. Rákóczi-emlékhelyeken Kárpátalján // HONISMERET. — Budapest, 2004. — 5. szám. — 109. old.{{ref-hu}}</ref> і завершили у [[1911]]<ref>Сирохман М. Церкви України. Закарпаття. — Львів, 2000. — С. 416</ref>. Колись це була греко-католицька церква, але у [[1949]] році влада передала її православним<ref>Тематизм. Список громад і церков Мукачівської греко-католицької єпархії станом на 1 січня 1999&nbsp;року. — Ужгород, 1999. — C. 24</ref>. Іконостас повний. Ікони-образи виконані невідомим художником. Вівтар з візантійським балдахіном, кивотом та боковим вівтарем-жертовником&nbsp;— теж початок XX століття. На стінах церкви частково збережені старі і намальовані нові фрески-розписи, виконані у 1970-1980-х роках о. Іваном Андрішком<ref name="filip" />, художником-дияконом з Приборжавського. Збереглася і стара Хресна дорога та бокові олтарі у човні церкви. На турні-вежі знаходяться 4 дзвони. Два з них подаровані сім'єю Ковачів. На ньому надпис: «Во славу Божію даровали Ковач Михаіл и єго супруга Анна. Гудом 1922». Третій вилитий у Будапешті Анталом, а четвертий подарований церкві у [[1920]] році Матвієм Ковальом («Дзвін Матвіїв»)<ref name="filip" />. Люди кажуть, що то великий дзвін з реформатської церкви, бо великий у [[1943]] році забрали на військові потреби. Перед входом стоять два бетонні хрести з Розп'яттям. Один встановила сім'я Фірки Юрія «В пам'ять героїв впавшіх в світовій войні [[1914]]–[[1918]]» (напис латинкою). Другий хрест такий же, але напис на ньому замальовано. Він був встановлений в пам'ять жертвам Другої світової війни.

У XV столітті на території Довжанського замку Амбруш Долгаї будує [[каплиця|каплицю]] в [[Готика|готичному стилі]]<ref>Soós Elemér. Magyarország várai. 1889–1928. Máramaros vármegye. — XIV. OSZK. Kézirattár. — Fol. Hung. 3105. — ff. 154–160{{ref-hu}}</ref>. Відомо, що Амбруш Долгаї був судовим [[капелан]]ом. В [[1471]] та [[1514]] роках каплиця разом із замком зазнала руйнувань. Деякі джерела стверджують, що каплиця була родовим склепом, в якому поховані останні представники династії [[Долгаї]]. Про це свідчать знайдені людські останки та труна в напівзруйнованій [[крипта|крипті]].<ref>Petrovay György. A Dolhay család eredete, leszármazása és története (1366–1708) // Turul, (XI). — Budapest, 1893.{{ref-hu}}</ref> Поруч з каплицею було знайдено могилу розміром 6×2&nbsp;метрів з великою кількістю кісток. У XVIII столітті кам'яну каплицю було перебудовано в кальвіністську кірху. Вже [[1728]] року згадується існування реформаторського приходу в Довгому<ref>Lampe Friedrich Adolph. Historia ecclesiae reformatae in Hungaria et Transylvania. — Trajectum ad Rhenum, 1728. — S. 608{{ref-la}}</ref>.

[[21 травня]] [[1917]] року в костел влучила блискавка і він частково постраждав від вогню<ref>Protestáns egyházi és iskolai lapok&nbsp;— 60. évfolyam&nbsp;— 1917{{ref-hu}}</ref>. У [[1938]] році церква зазнала чергової перебудови, а в [[1965]] році була розібраний. Залишки кам'яної кладки мешканці села використовували для своїх потреб, активно руйнуючи унікальну архітектурну та історичну пам'ятку XV століття.<br/>

[[Файл:Dovhe_coat_of_arms_2014.png|thumb|right|100px|Реконструкція герба 2014 року]]Перші відомості про герб Довгого датовані другою половиною XIX століття. Герб містився у гербівнику міст і містечок Угорщини [[1880]] року, а також був викарбуваний над брамою в'їзної башти палацу Телекі.<ref>Altenburger Gusztáv. Wappenbuch des Königreichs Ungarn und seiner Nebenländer / hrsg. von G. Altenburger, B. Rumbold. — Budapest: Buschmann Ny., 1880{{ref-de}}</ref>

* Petrovay György. A Dolhay család eredete, leszármazása és története (1366–1708). // Turul, (XI). — Budapest, 1893.{{ref-hu}}

* Sztripszky Hiador.&nbsp;—, Bilak Jizidor .: Dolha és vidékének néprajza // Népr. Értesito., XVI. — 1915.{{ref-hu}}

* Zubánics László. Víz tükrére történelmet írni… Ungvár&nbsp;— Budapest, 2007.{{ref-hu}}

* Нил Попов. Мадьярскій историк Владислав Салай и исторія Венгріи от Арпада до прагматической санкціи. — Санкт-Петербург, 1868.{{ref-ru}}