Іван Лучич: відмінності між версіями

Освіту здобував у [[Рим]]і та [[Падуя|Падуї]], отримав звання доктора права. В [[1625]]—[[1654]] роках мешкав у місті [[Трогір]], з [[1654]] року переїхав до [[Рим]]у. Лучич був найпершим у південнослов'янській [[історіографія|історіографії]], хто почав використовувати прийоми наукової критики джерел. У [[1666]] році написав книгу «Про королівство Далмації та Хорватії» ("De regno Dalmatiae et Croatiae", [[Амстердам]] і пізніше у [[Франкфурт-на-Майні|Франкфурті]]; Амстердам, 1748; [[Відень]], 1758)), спираючись на знайдені в хорватських і далматинських архівах документи, праці хорватських, [[Візантія|візантійських]], італійських та угорських авторів.

Також автор «Історичних нотаток про ТрогірТрагуріон, який зараз зветься Трау́» ("Memorie istoriche di Tragurio, ora detto Traù", [[Венеція]], 1673), "Vita di s. Giovanni Ursino" ([[Рим]], 1657), "Dissertatio de Illyrico et arbores familiarum", "Supplementum in cronica Hungarorum" та інших книг. Низка творів Лучича не була надрукована та не збереглась у [[рукопис]]ах (збереглись "Le origine della chiesa di Croazia e Dalmazia", "Gl'indici e cataloghi degli arcivescovi e vescovi", "La serie dei consilii e dei sinodi patrj", "Le vicende delle patrie chiese"). Деякі рукописи нині зберігаються у бібліотеці св. Ієроніма в Римі.