Династичний період Стародавнього Єгипту: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 116:
== Нове царство ==
{{Основна стаття|Нове царство (Стародавній Єгипет)}}
=== Піднесення в період XVIII династії ===
Вигнання гіксосів дозволило Єгипту розширити зв'язки з [[Азія | Азією]]. Можливо, з міркувань безпеки, побоюючись ще однієї загрози з боку гіксосів, а може бути, в прагненні встановити необхідні їм торгові зв'язки з азіатськими країнами, єгиптяни відтоді не обмежувалися традиційним відокремленим існуванням в долині [[Ніл]]а. Тепер Єгипет став частиною середземноморського світу.
Онук Яхмоса [[Тутмос I]] розширив межі країни як в південному, так і в північному напрямку. Він привів своє військо до верхів'їв [[Євфрат]] а і на березі цієї річки спорудив тріумфальну стелу з написом. Його онук [[Тутмос III]] був найвеличнішим з усіх єгипетських фараонів, однак ще в дитинстві був відтиснутий з трону своєю мачухою, царицею [[Хатшепсут]], двадцятирічне правління якої відзначено значними успіхами у зовнішній торгівлі (спорядження експедиції в [[Пунт] ]) і архітектурі (будівництво зодчим [[Сенмут]]ом заупокійного храму Хатшепсут Джесера Джесера в Дейр ель-Бахрі), при цьому цариця, по всій видимості, організувала щонайменше два повноцінних військових походи. Після смерті Хатшепсут Тутмос III, отримавши одноосібну владу, сам зробив 17 походів в Азію і, відзначившись в цілому ряді битв, починаючи з битви при [[Мегіддо]], розгромив коаліцію правителів Сирії і Палестини, відтіснив могутню державу Мітанні і підпорядкував більшість східних сусідів.
Епохою процвітання і могутності було для Єгипту і 32-річне правління [[Аменхотеп III | Аменхотепа III]] (бл. 1455-1419 до н. е.), пожинає плоди завоювань [[Тутмос III | Тутмоса III]]. [[Аменхотеп III]] вважається одним з найвидатніших будівельників в історії Єгипту.
=== Реформа Ехнатона ===
До того часу основою могутності царської влади була підтримка війська і жерців бога [[Амон-Ра | Амона-Ра]]. Однак після припинення воєн в Азії держава потребувала нових опор. Після смерті Аменхотепа III трон посів його син [[Аменхотеп IV]], який увійшов в історію як релігійний реформатор. Своє ім'я він змінив на [[Ехнатон]] (Ахенатон) в знак заперечення свого зв'язку з богом [[Амон]]ом, на яку вказувало ім'я Аменхотеп. Ехнатон скасував шанування бога Амона, віддалився в засновану ним поблизу [[Гермополь | Гермополя]] нову столицю [[Ахетатон]] (її руїни в даний час носять назву [[Ель-Амарна]]) і проголосив культ єдиного істинного бога [[Атон ]]а, символом якого був сонячний диск. Могутнє жрецтво, пов'язане з культом Амона, було придушене, храми цього бога закриті, і навіть його зображення були стесані або знищені.
Боротьба з традиційною релігією тривала 17 років, але завершилася зі смертю Ехнатона. Катастрофою для Єгипту обернулося його зневага прямими царськими обов'язками. Бунтівні вожді азіатських народів, насильно включених в державу на Нілі, негайно скористалися тим, що Ехнатон послабив кермо державного правління. Така ситуація надавала довгоочікувану можливість скинути обтяжливе ярмо. Кілька відданих фараону номархів звернулися до нього з проханням підтримати їх боротьбу з агресивними сусідами; але коли їхні листи (збереглися на табличках з Ель-Амарни) залишилися без відповіді, вони припинили свої безуспішні спроби. Від величезної держави, що з таким трудом створювалася попередниками [[Ехнатон]]а, практично нічого не залишилося. [[Семенехкара]] (1348-47 гг. до н. е.) Через деякий час відновив культ Амона і старим богам було повернуто їх попереднє положення.
Про багатство Єгипту в епоху правління XVIII династії можна скласти уявлення за знахідками скарбів у відкритій в 1922 гробниці [[Тутанхамон]]а - зятя Ехнатона. Реальними правителями під час його царювання (бл. 1400-1392 до н. Е.) Були колишній верховний жрець Атона [[Ейа]] і головний воєначальник Ехнатона [[Хоремхеб]]. Після смерті юного фараона його вдові [[Анхесенамон]] запропонував вийти заміж син хетського царя [[Суппілуліума I | Суппілуліуми I]], проте був убитий єгипетської знаттю. Після с [[Анхесенамон]] вступив в шлюб [[Ейа]], який вважається останнім царем XVIII династії, а Суппілуліума I повністю вигнав єгиптян з Азії.
=== XIX і XX династії ===
Після хетських походів [[Хоремхеб]]а, засновника нової XIX династії, на троні опинився немолодий [[Рамсес I]]. У правління його сина [[Сеті I]] (приблизно 1337-1317 до н. е.) під владу Єгипту повернулися [[Палестина]], [[Фінікія]] і южно-центральна [[Сирія]]. [[Рамсес II | Рамсес (Рамзес) II Великий]] (бл. 1317-1251 до н. е.) Також воював на цих територіях, то повертаючи їх під свою владу, то знову втрачаючи, а основним суперником Єгипту залишалося [[Хеттське царство]]. Однак відроджена «держава» була настільки нетривкою, що [[Рамсес II]] вважав за доцільне підписати договір про мир з [[Хаттусілі III]], царем могутніх хеттів, що зайняли місце володарів Західної Азії.
За довгим правлінням Рамсеса II пішов період безперервних масових міграцій різних народів в Центральне Середземномор'я. Наступникам цього царя довелося випробувати вторгнення лівійців із заходу, а [[Рамсес III]] (бл. 1204-1173 до н. е.), другий цар XX династії, зіткнувся на півночі і сході з потужним союзом не родинних між собою племен-завойовників - т. н. «Народів моря», чийого натиску не витримали навіть могутні хети. [[Рамсес III]] успішно протистояв їх полчищам, але його тривале перебування на троні було затьмарене війнами, повстаннями населення, а також змовами та інтригами членів його власної сім'ї. Рамсес III був останнім великим правителем епохи Нового царства. Близько 1075 до н. е. після смерті останнього фараона XX династії [[Рамсес XI | Рамсеса XI]], Єгипет розпадається на дві частини - фіванську область на чолі з верховним жерцем Амона [[Херіхор]]ом, і об'єднуюча в собі Середній і Нижній Єгипет держава з центром в м. [[Таніс]].
|