Вікіпедія

Квебек: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Рядок 174:
У 1968 році, під час візиту до Канади, французький президент [[Шарль де Голль]] звертається до [[монреаль]]ців із закликом: «Хай живе вільний Квебек!». Англо-канадська громадськість часто перебільшує значення цього вигуку, вважаючи, що саме він спровокував появу рухів за незалежність. Насправді ж, ідея незалежності Квебеку з'явилася значно раніше й на момент візиту генерала вже мала численних прихильників.
 
У 1976 році на виборах перемагає сувереністська [[Квебекська партія]] ({{lang-fr|Parti québécois}}) під керівництвом [[Рене Левек]]а ({{lang-fr|René Lévesque}}). У 1980 році вона проводить [[Референдум щодо суверенітету Квебеку 1980|референдум щодо «суверенітету-ассоціації»]], тобто встановлення системи, за якої Квебек стане рівноправним союзником англомовної Канади й зможе грати певну роль на міжнародній арені. Левек програє референдум: 40% «за», 60% «проти». У 1985 р. прийшли до влади ліберали і пом'якшили обмеження, накладені на англомовне населення. Право вето було поширене на всі провінції Канади. Квебекська партія зазнала поразки від Ліберальної партії Квебеку на виборах 1985-го року. Але у 1994 сувереністи знов повертаються до влади. У 1995 році відбувається новий референдум: цього разу — за незалежність. Під час референдуму за незалежність висловлюється 49,4% жителів провінції.
 
Більшість нових громадян Канади (вчорашніх іммігрантів) проголосували проти незалежності. Численні квебекські інтелектуали вважають причиною такої тенденції незнання іммігрантами історії та культури Квебеку, а також — їх недостатнє володіння французькою мовою. Тому після 1995 року уряд збільшив зусилля, спрямовані на інтеграцію іммігрантів.
Рядок 186:
Наприкінці 2005 та у першій половині 2006 року здавалося, що перемога Квебекської партії — лише питання часу. Буаклер мав величезну популярність, а їхні головні конкуренти — квебекські ліберали — чи не найнижчий рейтинг за всю історію партії. Проте Буаклер зробив низку тактичних помилок, що лише поглибило внутрішні конфлікти у партії.
 
В результаті, на березневих виборах 2007 року ліберали обрали найбільшу кількість депутатів, що дало їм статус правлячої партії і право формувати уряд. На другому місці опинилася колись майже маргінальна партія молодого політика [[Маріо Дюмон]]а — [[Демократична дія Квебеку]]. Вона отримала статус офіційної опозиції. Квебекська партія опинилася на третьому місці, отримавши найгірший результат за всю свою історію.
 
Проте після відставки Андре Буаклера і обрання лідеркою партії [[Полін Маруа]], рейтинг Квебекської партії піднімається у гору.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Квебек