Хлоридна кислота: відмінності між версіями

[перевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м Відкинути редагування 193.34.173.6 до зробленого Леонід Панасюк
мНемає опису редагування
Рядок 1:
'''СолянаХлоридна кислота, соляна кислота''' — розчин [[Хлороводень|хлороводню]] (HCl) у [[вода|воді]]. Соляна кислота є типовою кислотою. За своєю хімічною активністю вона належить до найсильніших кислот. Подібно до інших сильних кислот вона активно розчиняє більшість [[метал]]ів з виділенням [[водень|водню]], взаємодіє з оксидами металів тощо.
 
Концентрована соляної кислота містить 37% HCl і має густину 1,19 г/см<sup>3</sup>. Вона має різкий запах і «димить» на повітрі внаслідок виділення газоподібного хлороводню. Технічна кислота має жовтий колір, який обумовлюється домішками головним чином солей [[залізо|заліза]].
 
Соляна кислота широко використовується в [[народне господарство|народному господарстві]]. Найбільше застосовується вона у хімічній промисловості для добування різних солей: [[хлорид цинку|хлориду цинку]], [[хлорид барію|хлориду барію]] та ін., а також для виробництва [[барвникбарвники|барвників]], лікувальних речовин тощо. Багато хлоридної кислоти споживає також [[металургійна промисловість]] для виділення кольорових і рідкісних металів з їх природних сумішей. У хімічних [[лабораторія]]х хлоридна кислота належить до найуживаніших реактивів. У невеликих кількостях з неї також одержують [[водень]] і [[хлор]].
 
== Історія відкриття ==
Рядок 10:
Для перших дослідників це було абсолютно нова речовина, що володіла властивостями, які сильно вражали їх уяву. Нюхаючи її, вони задихалися і кашляли, «кислий спирт» димів у повітрі. При пробі на смак, вона обпалювала язик і піднебіння, метали вона роз'їдала, тканини руйнувала.
 
У 1658 р. німецький хімік [[Глаубер Йоганн Рудольф|І.Р. Глаубер]] (1604-1670) знайшов новий спосіб отримання соляної кислоти, яку він назвав «соляним спиртом». Спосіб цей широко застосовується досі в лабораторіях. Він нагрівав кухонну сіль з концентрованою [[сульфатна кислота|сірчаною кислотою]] і «дим», що виділявся, поглинав водою.
 
У 1772 р. англійський хімік [[Джозеф Прістлі]] (1733-1804) встановив, що при дії сірчаної кислоти на кухонну сіль виділяється безбарвний газ, який може бути зібраний над [[ртуть|ртуттю]], і що цей газ має надзвичайно велику здатність розчинятися у воді. Водний розчин цього газу отримав назву «соляної кислоти» (acidum muriaticum), а сам газ Прістлі назвав «чистою газоподібною соляною кислотою».
 
У 1774 р. шведський хімік [[Карл Вільгельм Шеєле|К.В. Шеєле]] (1742-1786), досліджуючи дію соляної кислоти (яку він називав ще «соляним спиртом») на [[оксид марганцю (IV)]], знайшов, що він розчиняється в соляній кислоті на холоді, утворюючи темно-коричневий розчин, з якого при нагріванні виділяється газ жовто-зеленого кольору, що володіє дуже різким запахом, здатністю руйнувати рослинні фарби і діє на всі метали, не виключаючи золота. Шеєле, як послідовник флогістонної теорії, яка панувала в той час, вважав, що сенс цієї реакції полягає в тому, що під дією оксиду марганцю (IV) з соляною кислотою йде з неї [[флогістон]], завдяки чому соляна кислота перетворюється в жовто-зелений газ. Тому сам газ він назвав «дефлогістованою соляною кислотою».
 
== Типові реакції ==
* <math>\mathrm{ HCl + H_2O\rightarrow H_3O^+ +Cl^-}</math>
* <math>\mathrm{ Zn + 2 HCl = ZnCl_2 + H_2\uparrow\ }</math>
 
== Хімічні властивості ==
Рядок 55:
== Джерела ==
* Ф. А. Деркач "Хімія" Л. 1968
 
 
{{Хлоровмісні неорганічні кислоти}}