Небельверфер: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
KrBot (обговорення | внесок)
вилучення шаблону Edited, оскільки стаття не редагувалася впродовж 14 днів
Рядок 1:
{{Edited|Brandner}}
 
{{Italic title}}
{{Infobox Weapon
Рядок 81 ⟶ 79:
'''«Nebelwerfer»''' (''нім.'' "Туманомет") — [[Третій рейх|німецький]] [[Буксирування|буксируваний]] на двоколісному лафеті шестистволовий [[Реактивний снаряд|реактивний]] [[міномет]] часів [[Друга світова війна|Другої світової війни]].
 
== Загальні відомості ==
Німецький реактивний міномет «Небельверфер» став першою у світі системою залпового вогню. Буквальний переклад назви з німецької&nbsp;— «''Туманомет''». Назва саме і походить від початкової функції міномета: ставити дщільну хімічну чи димову завісу. У амуніції до «Небельверфера» числилися снаряди із хімічним і димовим наповнювачем.<ref>[http://www.erlib.com/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%A1%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BD/%D0%A1%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%BD%D0%BE%D0%B5_%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%B6%D0%B8%D0%B5_%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%B5%D0%B3%D0%BE_%D1%80%D0%B5%D0%B9%D1%85%D0%B0/3/#@number Секретна зброя Третього рейху]</ref>. Найчастіше міномет застосовували для стрільби [[Осколково-фугасний снаряд|осколково-фугасними]] мінами. За штатами військової техніки [[Вермахт]]у «Небельверфер» числився під назвою «реактивна гармата».
 
Функція «Небельверфера»&nbsp;— у силі кількох батарей завдавати щільного удару по скупченню військ супротивника (включаючи броньовану військову техніку) або ж окремими батареями чи окремими мінометами знищувати укріплений район, дот, дзот, бліндаж, проводили артпідготовку по окопах тощо. Для цього не передбачалося застосовувати міномет для враження цілей на великій віддалі: як завжди, німці ставили на точність і достатність, бо надмірні витрати ресурсів не вітало командування. «Низька дальність» (6-8 км), якою дорікали німцям радянські заздрісники&nbsp;— це зона прямої видимості, після якої неодмінно слідував удар піхотної штурмгрупи; дальність цілком компенсувалася винятковою влучністю, потужністю снарядів і застосуванням військового прикриття (артилерійського і піхотного) від імовірної раптової контратаки супротивника. Вдалий залп батареї «Небельверферів» майже гарантовано зривав атаку супротивника, викликаючи паніку, оглушення і численні втрати.
 
Розмовна назва у росіян&nbsp;— «Ванюша»<ref name="kur">[http://www.lib.ru/PROZA/KUROCHKIN/nawojne.txt ''В. А. Курочкін'' На війні як на війні]</ref> (названо за аналогією до радянських [[Реактивна система залпового вогню|реактивних систем залпового вогню]] [[Катюша (реактивна установка)|«Катюша»]] при копіюванні систем совєцькими інженерами у блокадному Ленінграді). Образливе прізвисько&nbsp;—''«[[віслюк|иша́к]]»'' (через виття при запуску ракет), хоча совецька артсистема видавала майже тотожний звук. Слід зазначити, що російська (совєцька) пропаганда ганила і поливала брудом усе, що не було виготовлено у СРСР, хоча вітчизняні аналоги, як правило, значно поступалися зарубіжним.
 
Солдати інших [[Антигітлерівська коаліція|союзницьких військ]] називали цю зброю «Стогній—Мікі» (через дике виття ракет, що оберталися зі швидкістю близько 60 000 об./хв.)<ref>[http://militera.lib.ru/prose/foreign/mclean1/index.html ''Алістер Маклін'' «Гармати острова Наварон»]</ref>.
Рядок 93 ⟶ 91:
 
== Історія розвитку ==
 
=== 10 cm Nebelwerfer 35 ===
{{Main|10 cm Nebelwerfer 35}}
The lower muzzle velocity of a mortar meant that its shell walls could be thinner than those of artillery shells and it could carry a larger payload than artillery shells of the same weight. This made it an attractive delivery system for poison gases. The U.S. Army's [[Chemical Corps (United States Army)|Chemical Warfare Service]] developed their [[M2 4.2 inch mortar|4.2 inch chemical mortar]] for precisely that reason and the ''Nebeltruppen'' shared that reasoning. Its first weapon was also a [[mortar (weapon)|mortar]], the [[10 cm Nebelwerfer 35]], which was designed in 1934.<ref name=gc>Gander and Chamberlain, p. 298</ref>
Рядок 99 ⟶ 98:
Нижня швидкість кулі з ступці означало, що його оболонка стіни могли бути тонше, ніж у артилерійських снарядів і може нести велику корисну навантаження, ніж артилерійських снарядів такої ж ваги. Це зробило його привабливим система доставки для отруйних речовин. Армії США [[хімічний корпус (Армія США) | Chemical Warfare Service]] розробили свій [[M2 4.2 дюймовий міномет | 4.2 дюймовий хімічний розчин]] саме з цієї причини і '' Nebeltruppen '' спільно цьому міркування. Його перша зброя було також [[розчин (зброя) | мінометні]], в [[10 см Nebelwerfer 35]], який був розроблений в 1934 році <посилання ім'я = GC> Гандер і Чемберлена, с. 298 </ вих>
 
=== 10 cm Nebelwerfer 40 ===
{{Main|10 cm Nebelwerfer 40}}
Almost from the beginning, the army wanted more range than the 10&nbsp;cm NbW 35's {{convert|3000|m|yd}}, but troop trials of two prototypes didn't take place until May, 1940. Neither was entirely satisfactory, but the best features of both were incorporated into the 10&nbsp;cm Nebelwerfer 40. This was a very advanced [[breech-loading weapon]] with a recoil mechanism and an integral wheeled carriage. It had twice the range of its predecessor, but was eight times the weight and cost nearly ten times as much; 1,500 [[German Reichsmark|RM]] vs 14,000 RM.<ref name="gc"/>
 
=== 15 cm Nebelwerfer 41 ===
{{Main|15 cm Nebelwerfer 41}}
Rocket development had begun during the 1920s and reached fruition in the late thirties. This offered the opportunity for the ''Nebeltruppen'' to deliver large quantities of [[poison gas]] or smoke simultaneously. The first weapon to be delivered to the troops was the 15&nbsp;cm Nebelwerfer 41 in 1940, after the [[Battle of France]], a purpose-designed rocket with gas, smoke and high-explosive warheads. It, like virtually all German rocket designs, was spin-stabilized to increase accuracy. One very unusual feature was that the rocket motor was in the front, the exhaust venturi being about two-thirds down the body from the nose, with the intent to optimize the blast effect of the rocket as the warhead would still be above the ground when it detonated. This proved to greatly complicate manufacture for not much extra effect and it was not copied on later rocket designs. It was fired from a six-tube launcher mounted on a towed carriage adapted from that used by the [[3.7 cm PaK 36]] and had a range of {{convert|6900|m|yd}}.<ref>Gander and Chamberlain, p. 321</ref> Almost five and a half million 15&nbsp;cm rockets and 6,000 launchers were manufactured over the course of the war.<ref name=p>{{cite web|url=http://sturmvogel.orbat.com/GermWeapProd.html|title=German Weapon and Ammunition Production 1 Sep 39-1 Apr 45|accessdate=2009-05-23}}</ref>
 
=== 28/32 cm Nebelwerfer 41 ===
[[File:Bundesarchiv Bild 101I-049-0176-26, Russland, Zugkraftwagen mit Nebelwerfern.jpg|thumb|right|[[28/32 cm Nebelwerfer 41]] rocket launcher]]
{{Main|28/32 cm Nebelwerfer 41}}
The 28/32&nbsp;cm Nebelwerfer 41 rockets were introduced in 1941, before [[Operation Barbarossa]]. They used the same motor, but carried different warheads. The {{convert|28|cm|in}} rocket had a [[Explosive material|HE]] warhead, while the {{convert|32|cm|in}} rockets were incendiary. The maximum range for either rocket was only {{convert|2200|m|yd}}, a severe tactical drawback. Both could be fired from their wooden packing cases or a special wooden (schwere Wurfgerät 40 - heavy missile device) or tubular metal (schweres Wurfgerät 41 (sW.G. 41)) frame. Later, a towed launcher was developed that could take six rockets. Both rockets used the same launchers, but special liner rails had to be used for the {{convert|28|cm|in}} rockets. A vehicular launch frame, the schwere [[Wurfrahmen 40]] (sWu.R. 40), was also designed to improve the mobility of the heavy rockets. These were normally mounted on the sides of [[Sd.Kfz. 251]] [[half-tracks]], but they were also adapted for several different captured French tracked vehicles. The sWuR 40 was nicknamed the ''Stuka-zu-Fuß'' ("Foot [[Stuka]]").<ref name=c>Gander and Chamberlain, p. 322</ref> Over six hundred thousand rockets and 700 launchers, excluding the sW.G. and sWu.R. firing frames, were made during the war. In total, 345 launchers were built from 1941.<ref name="p"/>
 
=== 21 cm Nebelwerfer 42 ===
[[File:Bundesarchiv Bild 101I-787-0505-09A, Nordafrika, 21cm Nebelwerfer.jpg|thumb|left|[[21 cm Nebelwerfer 42]] launcher in [[North Africa]]]]
{{Main|21 cm Nebelwerfer 42}}
The 21&nbsp;cm Nebelwerfer 42 rocket, which was introduced in 1942, had a longer range ({{convert|7850|m|yd}}) and a simpler design than the smaller 15&nbsp;cm rocket. It was only made with high-explosive warheads and was fired from a five-tube launcher that used the same carriage as the smaller weapon. Liner rails were used to allow it to fire the smaller 15&nbsp;cm rocket. It was also adapted for use by the [[Luftwaffe]] to break up [[Western Allies|Allied]] bomber formations in 1943 as the [[Werfer-Granate 21]].<ref name="c"/> Over four hundred thousand rockets and 1,400 launchers were completed.<ref name="p"/>
 
=== 30 cm Nebelwerfer 42 ===
{{Main|30 cm Nebelwerfer 42}}
The last German-designed rocket to be introduced was the 30&nbsp;cm Nebelwerfer 42 in 1943. This was intended to replace the 28 and 32&nbsp;cm rockets, which had too short a range. Advances in propellant chemistry also reduced its smoke signature. It could be fired from all of the same platforms as the older rockets and many of the older launchers were converted to be used with the newer rocket by installing adapter rails, although it also had its own purpose-designed launcher, the [[30 cm Raketenwerfer 56]].<ref name="c"/> Fewer than two hundred thousand rockets and 700 launchers were built during the war.<ref name="p"/>
 
=== 8 cm Raketen-Vielfachwerfer ===
 
[[Image:Bundesarchiv Bild 101I-300-1863-30, Riva-Bella, Waffenvorführung Panzerwerfer.jpg|thumb|right|8 cm Raketen-Vielfachwerfer launcher mounted on a [[SOMUA MCG]]]]
The [[Waffen-SS]] decided to copy the Soviet {{convert|82|mm|in}} M-8 [[Katyusha rocket launcher]] as the 24-rail [[8 cm Raketen-Vielfachwerfer]]. Its fin-stabilized rockets were cheaper and easier to manufacture than the German spin-stabilized designs and used cheaper launch rails. It was also capable of using the considerable stocks of captured Soviet rockets. Separate production lines were set up under party control as the army refused to convert any of its existing factories, but not many actually appear to have been made.<ref name="c"/> Production quantities are unknown, but photographic evidence shows the launcher mounted on lightly armored versions of the [[SdKfz 4|Sd.Kfz. 4]] "Maultier"<ref name=c2>Chamberlain and Ellis, p. 188</ref> and captured French [[SOMUA MCG]] half-track.<ref>Chamberlain and Ellis, pp. 224–25</ref>
 
=== Panzerwerfer ===
{{Main|Panzerwerfer}}
To improve the mobility of the Nebelwerfer units, a ten-tube {{convert|15|cm|in}} launcher was mounted on a lightly armored Sd.Kfz. 4 "Maultier" [[half-track]] chassis as the 15&nbsp;cm Panzerwerfer 42 auf Selbstfahrlafette [[SdKfz 4|Sd.Kfz. 4/1]] (based on the [[Opel]] "''Maultier''", or "Mule", half-track). Three hundred of these were produced, split evenly between launchers and ammunition carriers (which were identical except for the launcher).<ref>Chamberlain and Ellis, p. 180</ref> These were superseded in production by the 15&nbsp;cm Panzerwerfer 42 auf [[Schwere Wehrmachtschlepper|Schwerer Wehrmachtsschlepper]] (Panzerwerfer auf SWS), which had improved cross-country mobility and had greater ammunition storage than the "Maultier".<ref name="c2"/> The exact number built of the latter weapon is unknown, but evidence suggests that fewer than 100 were completed before the end of the war.<ref name="p"/>
 
=== Air-to-air adaptation (Werfer-Granate 21 rocket) ===
{{main|Werfer-Granate 21}}
[[File:Bundesarchiv Bild 101I-674-7772-13A, Flugzeug Focke-Wulf Fw 190, Bewaffnung.jpg|thumb|left|A [[Focke-Wulf Fw 190|Fw 190]] being loaded with a ''Wfr.Gr. 21'' rocket]]
Рядок 138 ⟶ 137:
One experimental fitment trial program of up to 33 of the 21 cm rockets, meant to be fired from a single aircraft in an upwards direction (much like the ''[[Schräge Musik]]'' upward firing autocannon on German ''Nachtjäger'' night fighters) was proposed for the [[Heinkel He 177#Experimental weapon loads|Heinkel He 177]]A as the ''Grosszerstörer'', mounted in the central fuselage and flying below American combat box bomber formations to down them, but the quintet of He 177A-5 airframes set aside for the ''Grosszerstörer'' program only flew as experimental airframes, seeing no active combat deployment.
 
== Конструкція реактивної системи ==
Реактивний міномет «Nebelwerfer 41» мав шість 150-мм стволів і стріляв 39-кілограмовими снарядами на відстань расстояние 6 (8, димові снаряди) км. Пізніша версія міномета, «Nebelwerfer 42», мала п'ять 210-мм стволів. Для неї застосовували значно тяжчі 210-мм снаряди вагою 113 кг, які летіли на 8 км. Крім того, ''«Nebelwerfer 42»'' було оснащено зйомними направляючими для снарядів [[калібр]]у 150 мм від ''«Nebelwerfer 41»'', котрі монтуровались всередині стволів. Обидва міномети установлювалися на легкому двуколісному лафеті.
 
На базі «Nebelwerfer» було створено самохідну установку «[[Panzerwerfer 42]]». Десятистволову 150-мм пускову установку було змонтовано на даху [[Sd.Kfz 250]/2.
 
З 1940 по 1943 рік у Вермахті успішно застосовували іншого типу систему залпового вогню&nbsp;— [[Wurfrahmen 40]]. Її було змонтовано на шасі бронетранспортета [[Sd.Kfz 251]]/1, прозваного солдатами ''Stuka zu Fuß'', «піхотною Штукою» (за аналогією з [[Junkers Ju 87|Junkers Ju 87 Stuka]]&nbsp;— пікірувальним бомбардувальником). По три рами кріпили з кожного борту бронетранспортера і несли по п'ять 280-мм реактивних мін і по одній 320-мм запалювальній міні.
 
== Конструкція реактивних мін ==
Боеприпас реактивного міномету виглядало як циліндр калібру 158 мм. Вага усього снаряда становить 39 кг, де до 2 кг становить вибухова речовина (тротил). Увесь циліндр заповнено шашкою з ді-глікоєвого пороху, що повільно горить. Такий вид пального зумовлено тепловим режимом роботи двигуна. При виборі теплового режиму просто підбирають пальне, балансуючи між паливом і негорючим баластом. При цьому, щоправда, дуже задимлюється траса баласту, що демаскує вогневу позицію і зменшує дальність польоту міни.
 
У задній частині циліндра розміщено кілька сопел, що мають відхилення від осі на 14 градусів. Усього сопел&nbsp;— 28. Вони надають міні обертового руху в польоті навколо продольної вісі, і цим досягається виняткова точність снаряда. Так, розсіювання на дальності 6000 м: в довжину&nbsp;— 80-100 м, бокове&nbsp;— 60-90 м). Сопла виготовлено заодно с корпусом, і очевидно, при застосуванні ефективнішого пального просто згоріли б. Виготовлення снаряду при такій високій точності влучання виявилося рекордно дешевим і не потребувало спеціального обладнання. ([[Блокада Ленінграда|Блокадний Ленінград]] легко опанував не виробництво технічно недосконалих і складних у виготовленні снарядів для «Катюш», а саме системи німецьких «Wurfminen» — '''МТО''', «міна тяжка, обертальна», в радянському виконанні).
Рядок 184 ⟶ 183:
* '''Перший міф''': «Небельверфер» є копією «Катюші» і з'явився 1942-го року у відповідь на появу совєцьких реактивних систем залпового вогню. Це брехня. «Небельверфер» почали розробляти 1928-го року і вперше прийнято на озброєння у вигляді важких 280-мм «Wurfrahmen», котрі початково виглядали як дерев'яна рама для 6 ракет калібру 280 мм (пізніше раму, з металу) і прийняту на озброєння в 1940 році. 1940-го також з'являється прототип «Небельверфер» під газові реактивні міни, а в середині 1940-го року і під фугасні реактивні міни. Застосовували спочатку проти Франції, потім на острові Кріт разом із [[Безвідкатна гармата|безвіткатними гарматами]]; на Східному фронті ефективно застосовувалися з перших днів під прикриттям важких гаубиць. Перше його застосування на території СРСР 22 червня 1941-го року при [[Оборона Берестя (1941)|штурмі Берестейської фортеці]]&nbsp;— на місяць раніше, чим застосували «Катюші» під [[Орша|Воршею]]. Щоправда, за наказом Гіммлера, інженерами «Česká Zbrojovka» було створено аналог совєцького реактивного снаряда РС-82, проте це було набагато пізніше. Німецький «аналог» РС-82 повністю переважав совєцький оригінал як за точністю пострілу (чехи позбулися ексцентриситету тяги, викликаного нерівномірним горіння порохової шашки закруткою стабілізатора снаряду, що змушував ракету обертатися навколо своєї осі), так і за масою спорядження боєголовки. Швидкість обертання в порівнянні з с турбореактивними мінами, була дуже низькою, иа вказану ваду усувала повністю). Таким чином, «Органи Гіммлера» ні точною, і навіть приблизною копією «Органів Сталіна» не були і не могли бути: німці не випускали недосконалої неякісної зброї. Це була набагато досконаліша система.
 
* '''Другий міф''': дальність стрільби «Небельверфер» була низькою внаслідок коротких стволів-направляющих. Це не так. Стволи-направляючі «Небельверферові» узагалі технічно потрібні лише для розкрутки міни й утримання її при буксируванні: конструкція реактивної міни «пожирала» 25 % ККД реактивного двигуна на раскрутку в польоті, за рахунок чого чего й зумовлюється точність міномета, тож дальність польоту 39-кг 39-кг міни становила трохи більше 6 км. «Катюша» мала дальність польоту снаряда 8 км, що на кілометр-півтора більше, чим у «Небельверфера», за значно більшої довжини направляючих. «Катюша» використовувала найефективніше на той час пальне&nbsp;— нітрогліцериновий порох, що переважав за ефективністю ди-гліколевий порох німецького суперника, вибранний розробником через умови роботи двигуна.
 
* '''Третій міф''': мала маневреність «Небельверфер». У порівнячнні із совєцьким відповідником (на базі вантажівки) маневренісю не поступався, адже штатним буксирувальником «Небельверфера» був напівгусеничний тягач[[Sd Kfz 6]] і напівгусеничні бронетранспортери, від акумуляторних батарей котрих реактивний міномет і працював. Висока мобільність тягача зумовлена його надзвичайною прохідністю, тоді як і «[[ГАЗ-АА|полуторка]]», і Studebaker US6, і ЗІС-6 і Зіл-157 легко в'язли у ґрунті. До середини 1943-го року швидкості й маневреності мінометові цілком вистачало. «Небельверферові» не вистачало оперативності в бою, адже його змонтовано на окремому лафеті, тож його доваодилося відчіпляти, викочувати на позицію й націлювати, що потребувало багато часу. «Катюшу» змонтовано на шасі вантажівки, тож теоретично вона була набагато оперативнішою: вантажівка сама виходила на позицію, а для підготовки до стрільби їй потрібно було лише опустити опорні домкрати (часто для достатнього упору вантажівку просто опирали на крупний пеньок чи камінь, тож швидкість підготовки до стрільби трохи збільшувалася). На практиці ж швидкість виходу на позицію, прицілювання і відкриття вогню займали приблизно однакову кількість часу, а зважаючи, що вогонь рідко вели з асфальтової чи ґрунтової дороги&nbsp;— а частіше з бездоріжжя чи з пересіченої місцевості&nbsp;— тож «Небельверфер вигравав. Відстрілявшись, «Катюша» могла практично одразу утекти з позиції, що в теорії практично унеможливлювало накриття її вогнем у відповідь за інших рівних умов. Однак. німці легко визначали позицію радянських реактивних мінометів (як і гаубичної артилерії) і негайно накривали їх вогнем із гаубиць у відповідь. Проте, цей теоретичний недолік «Небельверфера» було усунуто у версіях «Wurfrahmen 40» «Panzerwerfer 42».