Судова практика: відмінності між версіями

[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування
Рядок 29:
''Непрямий вплив'' полягає в тому, що вищі судові інстанції контролюють тлумачення норм права звичайними судами під час розгляду конкретних справ.
 
Країни романо-германського права можна умовно поділити на ті, що офіційно визнають судову [[правотворчість]] ([[ФРН]], [[Іспанія]], [[Швейцарія]], [[Португалія]], [[ТурціяТуреччина]]) і на ті, де судова правотворчість законодавчо не закріплюється, але фактично існує ([[Франція]], [[Данія]], [[Греція]], [[Італія]], [[Швеція]], [[Норвегія]], [[Фінляндія]] та ін.)
 
Характерною рисою [[Etat de droit|французької доктрини]] є заборона на створення в судовому рішенні норми права, яка буде застосовуватися в аналогічних випадках. Згідно зі ст. 5 [[Кодекс Наполеона|Цивільного кодексу Франції]] суддям заборонено виносити рішення у вигляді положень загального або регламентарного характеру. Однак відповідно до доктрини усталеної судової практики ([[:en:jurisprudence constante|jurisprudence constante]]) низка раніше прийнятих та узгоджених судових рішень розглядається як переконливий доказ правильного тлумачення правової норми. Роль судді є основою в застосуванні закону, його інтерпретації, заповнені наявних прогалин, а також у його оновлені, оживлені.