Відмінності між версіями «Литовсько-Руська митрополія»

нема опису редагування
[[1356]] року до Литовсько-руської митрополії офіційно було приєднано Галичину. Однак, як сказано у рішенні царгородського синоду від [[1361]] р., Роман «прагнув чогось більшого» - претендував на звання митрополита Київського. Як і Теодорит, він жив у Києві, відправляв там службу Божу на власному престолі, і навіть зумів підпорядкувати собі Брянське єпископство. Проте, [[1362]] року, після смерті Романа, Константинопольський патріарх не призначив нікого на його місце, і Олексій залишився єдиним митрополитом.
 
Зусиллями московських князів та митрополита, [[1364]] року патріарх [[Філотей Коккін|Філотей]] мав намір підтвердити ліквідацію Литовської митрополії, звівши її до рангу «київського єпископства», підлеглого АлексієвіОлексієві. Однак ця трансформація так ніколи й не була втілена в життя, хоча саму грамоту було внесено до Святого Кодексу (до патріарших архівів).
 
[[1371]] року патріарх Філотей відновив Галицьку митрополію. Зробив він це на прохання польського короля [[Казимир Великий|Казимира Великого]] (1333-1370), котрий нарікав, що «всеруський» митрополит не дбає про православних у його володіннях; він навіть дозволив собі зазначити, що «нині вся ця земля зруйнована і в ній немає закону». Про це писав й Філотей в одній грамоті, де також висловлює жаль, що АлексійОлексій не відвідує «велелюдних» земель Литви та «Малої Русі». Більше того, Олексій за союз з Литвою відлучив князів Тверського та Смоленського від Церкви, брав участь у захопленні князя Тверського Михайла, плів політичні інтриги в родині Нижегородського князя.
 
Того ж 1371 року Ольґерд, добивався у Царгороді призначення «іншого» митрополита «Києва, Смоленська, Твері, Малої Русі, Новосілля і Нижнього Новгороду». Патріярхові надсилали скарги на Олексія, і він був примушений призначити слідство, яке доручив архімандритові [[Кипріан|Кипріянові Цамблакові]], що в 1373 р. приїхав до Литви. Через кілька років Царгород погодився на вимоги Ольґерда, і 1375 року митрополитом Києва, Литви й Малої Русі було призначено Кипріяна.
 
Патріарх його призначив з тією умовою, що після смерті АлексіяОлексія він буде митрополитом Києва і всієї Русі. АлексійОлексій помер у 1378 році. Проте московські князі намагались поставити своїх митрополитів – [[Пимен]]а та [[Святитель Діонісій|Діонісія]], але вони не були висвячені патріархом. 1386 року Кипріян підпорядкував собі цілу митрополію. А 1401 року його стараннями було підпорядковано та зліквідовано Галицьку митрополію.
 
1370 року польський король [[Казимир III Великий|Казімір]], на прохання православних галицьких князів і бояр, вислав до Царгороду єпископа Антонія з проханням поставити його митрополитом, «аби не пропав закон русинів». На випадок відмови патріярха, Казімір попереджав, що тоді «прийдеться христити русинів на латинську віру». Ця загроза вплинула, і патріарх поставив Антонія митрополитом, а після його смерти р. 1391 (чи 1392), на вимогу Ягайла, поставив митрополитом Івана, єпископа Луцького (1392-1415).