Олексій Бяконт: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м Перенесено 10 інтервікі-посилань до Вікіданих (d:Q717251) |
Немає опису редагування |
||
Рядок 8:
[[1340]] року митрополит Феогност благословив його жити при своєму святительському дворі та завідувати судовими справами Церкви. [[6 грудня]] [[1352]] року митрополитом Феогностом Олексій був возведений у сан єпископа [[Володимир-на-Клязьмі|Володимирського]] і [[Суздаль|Суздальського]], а [[1354]] року патріархом Калістом затверджений «архієпископом Києва й великої Русі з титулом всечесного митрополита й екзарха».
З часу возведення святителя Олексія в сан митрополита розпочалася його діяльність у відновленні церков та монастирів. У [[1361]] році були відновлені монастирі: Чудов, Спасо-Андроніков й Олексіїв у [[Москва|Москві]]; в 1362
Святитель Олексій був добрим [[пастир]]ем і діяльним [[патріот]]ом, розумівся на канонах, церковних та цивільних [[закон]]ах. Йому довелося вести напружену боротьбу за єдність Церкви. Завдяки своїй наполегливості, енергії й твердості характеру в поєднанні з інтелектом та освітою він зміг піднести архіпастирську владу на небувалу висоту. Покликаний волею Божою до керування справами церковними і державними, він як першоієрарх завжди залишався першомолитвенником за православних людей, церковним пастирем, людиною бездоганного чернечо-подвижницького життя. Духовно-моральний світ святителя розкривається з його повчань: до Нижегородської пастви та до всіх християн.
Святитель Олексій був мудрим державним діячем. Його сприяння великому Московському князеві [[
Після смерті великого князя Іоанна Іоанновича святитель Олексій став опікуном його малолітнього сина Дмитра. У турботі за батьківщину святитель виявив мудрість, миротворчість, строгість і водночас обережність та обдуманість.
| |||