Травневі заворушення 1968 року: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 25:
== Перебіг протестів ==
3 травня студенти-активісти, зокрема [[Сорбонна|Сорбонни]]члени «Руху університетських дій» (група формально була створена 29 травня, але сформувалася вже під час «травня») вийшли на демонстрацію, яка й стала початком «Червоного травня». У відповідь ректор Сорбонни скасував заняття в університеті і викликав поліцію. Згодом в [[Латинський квартал|Латинському кварталі]] відбулася бійка між
4 травня закрили Сорбонну. Також у цей і наступний день паризький суд зачитав вирок 13 студентам.
До організації долучалися все нові організації, зокрема «Молоді комуністи-революціонери», «Національний союз студентів Франції».▼
▲До організації долучалися все нові організації, зокрема «Молоді комуністи-революціонери», «Національний союз студентів Франції», який закликав усіх студентів і ліцеїстів до безстрокового страйку.
6 травня 20 тисяч демонстрантів чітко вимагали звільнення засуджених протестуючих, відкриття університету, відставки ректора Сорбонни та міністра освіти, припинення поліцейського насилля. Населення підтримало їх, вітало оплесками. Але в Латинському кварталі колону раптово атакували 6 тисяч поліцейських. Почали з'являтися барикади, студенти розколупали бруківку і розібрали огорожу сусідньої церкви. Молодь все прибувала й прибувала, лише о 2 ночі поліцейські розігнали розгнівану молодь. Вже було поранено 600 осіб, 421 заарештували.
Незважаючи на те, що ступінь організованості студентів був незначним, часто їх вимоги були протилежними одна до іншої, але протест підтримали всі вищі навчальні заклади Парижа, профсапілки викладачів, лауреати Нобелівської премії. Доказом цього було те, що 7 травня застрайкували майже всі навчальні заклади Парижа<ref>http://vpered.wordpress.com/2009/11/18/in-memoriam-anno-1968/ Олександр Тарасов «In memoriam anno 1968»</ref>.Були висунуті вимоги вивести поліції з території Сорбонни, демократизувати вищу школу.▼
▲Незважаючи на те, що ступінь організованості студентів був незначним, часто їх вимоги були протилежними одна до іншої, але протест підтримали всі вищі навчальні заклади Парижа
8 травня Шарль де Голль заявив, що не підтримує протести, не поступиться перед насильством. Згодом вилетів до [[Баден-Баден]]а, щоб порадитися із військовими.▼
▲8 травня Шарль де Голль заявив, що не підтримує протести, не поступиться перед насильством. Згодом вилетів до [[Баден-Баден]]а, щоб порадитися із військовими. Підтримку протесту виголосили представники французької інтелігенції, зокрема лауреати Нобелівської премії.
В ніч 10 на 11 травня відбулася «Ніч барикад» - барикадні бої між студентами та поліцейськими. Двадцятитисячна студентська демонстрація намагалася пройти на Правий берег, аби дістатися Міністерства юстиції та Управління телебачення, але дорогу їм перегородили поліцейські. Студенти відійшли, але на бульварі Сен-Мішель вони знову наткнулися на правоохороні органи. Почали з'являтися барикади (біля 60)
11 травня опозиційні партії вимагали скликання Національного Віче, а [[Жорж Помпіду]] (тодішній прем'єр-міністр) пообіцяв відкрити Сорбонну 13 травня, переглянути справи засуджених студентів та відмінити [[локаут]].▼
▲11 травня опозиційні партії вимагали скликання Національного Віче, а [[Жорж Помпіду]] (тодішній прем'єр-міністр) пообіцяв відкрити Сорбонну 13 травня, переглянути справи засуджених студентів та відмінити [[локаут]]. Але спинити хвилю протестів, яка вже набрала достатньо сили, йому не вдалося...
13 травня відбувся 24-годинний страйк, у якому брали участь близько 10 мільйонів робітників, що становило на той час близько дві третини усієї робочої сили. Грандіозна восьмистатисячна демонстрація відбулася в Праижі, після якої студентство захопило Сорбонну. В Ліоні на вулиці вийшло 60 тисяч, в Марселі — 50, також студентами було захоплено Стазбурзький університет.
З 14 травня захоплення робітниками підприємств стало звичною справою, там, де підприємства не захоплювали, їхні робітники просто оголошували страйк.
15 травня студенти захопили театр «Одеон» і перетворили його на відкритий дискусійний клуб.
Станом на 17 травня вже було захоплено біля п'ятдесяти великих підприємств.
18 травня повернувся де Голль.
Станом на 20 травня постійно страйкувало вже понад 10 мільйонів робітників.
27 травня уряд, профспілки та підприємці підписали [[Гренельський протокол]], в якому йшлося про підвищення гарантованої мінімальної зарплати майже на 35% в промисловості та на 56% в сільському господарстві, про загальне підвищення рівня зарплати на 13%, про скасування зональних відмінностей в зарплаті, підвищення пенсій, поступове скорочення робочого тижня до 40 годин без зменшення зарплати, про вживання заходів з ліквідації безробіття та поширенню професійної освіти, а також про створення законопроекту щодо гарантій прав профспілок на підприємствах. Дні страйку мають бути оплачені в розмірі 50%.
| |||