Гарольд II Ґодвінсон: відмінності між версіями

Гарольд ІІ успадковував від батька, [[Годвін (граф Вессексу)|Годвіна]], в [[1053]] р. титул ерла [[Вессекс]]у. У [[1063]] р. [[Вільгельм Завойовник]] (Вільям І) запропонував йому підтримати свої домагання на трон. Коли [[Вітенагемот|Вітан]] (рада високопоставлених релігійних діячів і державних осіб) обрав Гарольда спадкоємцем Едуарда Сповідника, Вільям підготувався до вторгнення. Тим часом, віроломний брат Гарольда [[Тостіг]] (загинув у 1066) приєднався до короля Норвегії Гарольда ІІІ Гардрада ([[1015]]—-[[1066]]) при вторгненні в Нортумбрію. Гарольд зустрів їх і убив [[Битва при Стемфорд Брідж|на Стемфордському мосту]] [[25 вересня]]. Через три дні Вільям висадився в Певенсі, [[Суссекс]], і Гарольд загинув у [[битва при Гастінгсі|бою біля Гастінгса]] [[14 жовтня]] [[1066]] р.

По смерті Годвіна у [[1053]] році Гарольд успадкував титул ерла [[Вессекс]]у. Упродовж кількох років його молодші брати [[Тостіг]], [[Гірс Годвінсон|Гірс]] і [[Леофвін Годвінсон|Леофвін]] також отримали великі території у країні, включаючи [[Нортумбрія|Нортумбрію]] та [[Східна Англія|Східну Англію]], що зробило дім Годвіна наймогутнішою аристократичною родиною королівства. Більше того, король Едуард дедалі більше віддалявся від практичного управління країною, присвячуючи себе релігії. В результаті саме Гарольд сконцентрував у своїх руках основні важелі управління й узяв на себе вирішення головних політичних проблем Англії. Саме він представляв центральну владу під час заколоту [[Ельфгар]]а й набігів [[валлійці]]в у [[1055]]—-[[1056]] роках й домігся компромісу, що передбачав визнання королем Уельсу [[Гріфід ап Ллівелін|Гріфідом ап Ллівеліном]] [[сюзеренітет]]у Англії. Ще успішнішими були дії Гарольда у [[1062]] році, коли він очолив англосаксонську армію, що вторглась до Уельсу і розгромила Гріфіда ап Ллівеліна. Валлійська держава розпалась на невеличкі королівства із сильною залежністю від Англії.

Період [[1062]] — -[[1064]] років був часом найвищої влади Гарольда в Англії. З усієї території королівства лише [[Мерсія]] не перебувала під контролем його самого або членів його родини. Перемога над Уельсом забезпечила йому популярність у західних областях країни, у той час як перше місце Гарольда при дворі короля стало безперечним. Враховуючи той факт, що у короля Едуарда не було дітей, а найближчий його родич — [[Едгар Етелінг]] був ще молодим й не мав зв’язків в Англії, безумовне домінування Гарольда у країні створювало для нього перспективи здобуття престолу після смерті короля (принцип династичного спадкування в англосаксонській Британії ще не остаточно склався). Однак у [[1064]]/[[1065]] році міжнародні позиції Гарольда різко послабились. Причиною цього була вкрай невдала поїздка у Нормандію. Вирушивши до герцога [[Вільгельм Завойовник|Вільгельма]] викупати з заручників свого брата [[Вульфнот]]а, Гарольд спочатку зазнав корабельної аварії й опинився у полоні у [[Гі I (граф Понтйо)|Гі I]], графа Понтйо. Після його звільнення на вимогу Вільгельма Нормандського, Гарольд провів деякий час при дворі герцога й був змушений скласти присягу вірності Вільгельму, визнати його спадкоємцем англійської корони та обіцяти підтримку у вступі на престол після смерті короля Едуарда. Розповідь про цю поїздку та клятву Гарольда на святих [[мощі|мощах]] міститься у всіх середньовічних хроністів ([[Гійом Жюм'єзький]], [[Вільям Мальмсберійський]], [[Симеон Даремський]], [[Роджер Ховеденський]], [[Матвій Паризький]] й ін.). Порушення Гарольдом цієї клятви після смерті Едуарда Сповідника у [[1066]] році стало головним приводом для організації вторгнення до Англії Вільгельма Нормандського та значною мірою забезпечило останньому підтримку [[Папа римський|папи римського]] та європейського [[лицар]]ства.