Сокович Євген Олександрович: відмінності між версіями

| наступник 1 = [[Єщенко Володимир Дмитрович]]

'''Євген Сокович''' (*[[1864]] р., м. [[Кременчук]], [[Полтавська губернія]] - †[[1946]] р., м. [[Потсдам]], [[Бранденбург]])&nbsp;— державний діяч доби [[УНР]]. Міністр шляхів в уряді [[Голубович Всеволод Олександрович|В. Голубовича]] (січень-квітень 1918). Також партійний діяч (прихильник есерів), консул України в [[Лозанна|Лозанні]], з 1922&nbsp;— [[доцент]] [[Меліорація|меліорації]] [[Українська господарська академія|Української Господарських Академії]] в [[Подєбради (місто)|Подєбрадах]]. [[Інженер]] [[Залізниця|залізничних]] шляхів, автор праць із залізничної інженерної справи<ref>[http://www.amazzzingcards.com/viktorina/family/rodoslovnaya-otec.htm №16 - «Древо рода Соковичей с комментариями»] {{ref-ru}}</ref>.

Закінчив [[Санкт-Петербурзький державний технологічний інститут|Санкт-Петербурзький інститут шляхів сполучення]]. Працював в управі Санкт-Петербурзького залізничного банку[[банк]]у. Входив до складу [[Соціалісти-революціонери|партії есерів]]. Після [[Жовтневий переворот 1917|Жовтневого перевороту]] піжпід тиском [[Всесоюзна комуністична партія більшовиків|більшовиків]] виїхав до [[Київ|Києва]].

В уряді [[Українська Народна Республіка|УНР]] початкомна початку 1918 рокур. народнимЄвген міністром шляхівСокович був Євгеннародним Соковичміністром (залізничних) шляхів. Заступивши на нову посаду, він одразу взяв жорсткий курс на підтримання і контроль трудової та виконавчої дисципліни на залізничному транспорті, обмеження прав профспілки[[Професійна спілка|профспілок]]. Це викликало чергове загострення ситуації, зокрема і на Південно-Західних залізницях.

Перебуваючи на посаді товариша генерального секретаря шляхів сполучення, він умовив генеральнийГенеральний секретаріат виділити кошти на допомогу профспілковим організаціям залізничників-українців. За його пропозицією Рада народних міністрів УНР 10-11 лютого прийняла постанову про обмеження дій існуючих профспілкових комітетів, заборонивши їм втручатися в дії адміністрації, було доручено негайно за допомогою українських організацій перевірити усіх відповідальних осіб щодо їх діяльності і прихильності до України; призначити комісарів і комендантів. Таким чином профспілкові організації залізничників-українців офіційно мали [[Люстрація|люструвати]] старе [[Російська імперія|імперське]] середовище колег.

Така рішуча позиція міністра після втечі [[Комуністична партія Радянського Союзу|комуністичних]] військ [[Ленін Володимир Ілліч|Лєніна]] допомогла швидко відновитися всім профспілковим організаціям залізничників-українців і зайняти панівне положення не за чисельністю членів профспілки, а за володінням політичною й адміністративною владою.

Через конфлікт з профспілками на посту міністра 21 квітня 1918 р. його змінив [[Єщенко Володимир Дмитрович]].

РазомЗгодом разом з урядом УНР емігрував за кордон України. Був консулом українського уряду в [[Вигнання|екзилі]] у [[Лозанна|Лозанні]], працював доцентом[[доцент]]ом Українського університету в Подебоадах[[Подєбради (місто)Подєбрадах]].