|
Усередині [[XVI ст.]] на її місці існувало [[кладовище]]. Про це повідомляє один з документів [[1593]] року. Цвинтар там був і в першій половині [[XVIII ст.]], його започаткувала там [[Лютеранство|лютеранська]] [[громада]] [[Київ|Києва]]. У зв'язку із забудовою [[Хрещатик]]а [[1812]] року його закрили і перенесли на [[Звіринецьке кладовище|Звіринець]], наприкінці [[1830-ті|1830-их]] років здійснили планування цієї місцевості шляхом засипання [[урвище|урвищ]] глибиною до 6-ти метрів шарами [[Гній (добриво)|гною]] та землі, які чергувалися. Так виникла за межами міського поселення площа, на якій в 1-ій половині XIX століття виник стихійний базар. На ньому торгували [[селяни]] із [[Південна Україна|південної України]] і [[Бессарабія|Бессарабії]], звідки і походить назва Бессарабської площі. Стихійний ринок, який працював на Бессарабській площі, являв собою досить негативний контраст з новомодними будівлями, що з'явилися на Хрещатику і [[Велика Васильківська (вулиця в Києві)|Великій Васильківській]] вулиці. Серед ходових товарів слід назвати [[вино]] та [[фрукти]].
Дещо по-іншому тлумачить цю назву київський історик, археолог і церковний діяч [[Лебединцев Петро Гаврилович|П. Г. Лебединцев]]. У своїй праці «Киев за 60 лет перед сим» ([[1909]] рік): «На Киевской Бессарабке в нескольких лачужках под горой собралась всякая бродячая вольница, отчего и произошло название той местности». Автор мав на увазі, вочевидь, ту обставину, що кияни іменували цих бездомних шукачів пригод «бесарабами», а місцевість, про яку йде мова, — Бессарабською біржею. Тут містилася кінна поштова станція, шлях перетинав шлагбаум, біля якого перевіряли паспорти. Поблизу існував басейн з водою, що живився підземними джерелами.
[[Файл:Міський ринок Київ 1911.jpg|left|thumb|250пкс|Київський міський ринок, 1910-і роки]]
[[Файл:85300023.JPG|міні|ліворуч|250пкс|Бессарабський ринок на Бессарабській площі (бл. 1990-го року)]]
У 1840-х роках, коли споруджували [[Київський університет]] і Нову Печерську фортецю, цю площу включили в межі міста і почали забудовувати. Від неї у напрямку до Троїцької площі, де нині Національний Олімпійський стадіон, проклали так звану стару Міську Бессарабську трубу завдовжки 900 метрів, завширшки понад 2 метри і заввишки близько 3 метрів, викладену із цегли на вапняному розчині. Вона призначалася для прийняття вод, якими під час злив затоплювався [[Хрещатик]]. Під час проведення земляних робіт знаходили велику кількість людських [[скелет]]ів і залишки [[труна|трун]].
В [[1867]] році торгівельна площа зазнала перепланування за новим проектом (тоді вона ще іменувалася як ''Університетська'', оскільки до побудови червоного корпусу університету останній розміщався на Печерську, тут проходила вулиця, яка зв'язувала різні райони Печерська та Новою забудовою, — Круглоуніверситетська) і все це відбувалося всупереч громадській думці, яка вважала цю місцину непридатною для такого пам'ятника. На прилеглих до неї вулицях — непоказні вбогі будівлі, позад неї — залишки глибокого яру, до якого звозили гній і сміття чи не з усього міста. Низовинна місцевість у центрі Києва часто перетворювалася з штучне болото з гнилою водою, що псувало воду в колодязях навколишніх садиб. Сама торговельна площа захаращена брудними [[крамниця]]ми і ятками, [[шинка]]ми і [[балаган]]ами, каруселями і качелями. Посеред неї ледь животів фонтан «Моряк», який було встановлено тут у 1840-х роках за київського губернатора [[Фундуклей Іван Іванович|І. І. Фундуклея]]. Він роками не працював, і до нього скидали усілякий мотлох. А навпроти розташовувався московський цирк Дерсена. Його освітлювали гасові ліхтарі, перенесені з Афанасівської вулиці (нині [[Вулиця Івана Франка (Київ, Шевченківський район)|Івана Франка]]), що було сприйнято киянами, як черговий курйоз. Отож спеціальний комітет, до складу якого входили фахівці з [[Археологія|археології]] і [[Археографія|археографії]], тверезо оцінили ситуацію і [[1872]] року визначили найбільш прийнятним місцем для монумента Софійський майдан, де він і постав [[1888]] року.
В [[Перейменування вулиць у КиєвіКиєва (1869)|1869 році]] площа отримала назву ''площа Богдана Хмельницького'' ({{lang-ru|площадь Богдана Хмельницкого}}){{рвкмр2|1869}}, на честь [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]]. Таке рішення стало наслідком оприлюдненого наміру місцевої археологічної комісії спорудити на ній монумент славному гетьманові (існувала до 1881 року).
З [[1881]] року площа носить сучасну назву. На площі і вздовж Басейної вулиці аж до сучасного Палацу спорту розміщався один з найбільших у Києві ринків.
А міська влада заходилася тим часом наводити сякий—такий лад на площі. [[1879]] року частину її забрукували (подальші брукування здійснювалися в [[1889]] і [[1899]] роках), полагодили обидві дороги до Липок: пішохідну (88 східців, нині [[Крутий узвіз (Київ)|Крутий узвіз]]) і екіпажну (нині [[Круглоуніверситетська вулиця]]), влаштували ретирадне місце.
Влітку [[1908]] року було проведено закритий конкурс проектів будівництва критого ринку на Бесарабці. Переможцем став польський [[архітектор]] [[Генрик Юліан Гай|Генрік Ґай]], що мав досвід подібних робіт. Доопрацювання проекту відбувалося протягом року, і в 1910 році почалося централізоване будівництво головного об'єкту площі — першого в Україні критого Бесарабського ринку на кошти київського мультимільйонера, провідного цукрозаводчика і великого благодійника [[Бродський Лазар Ізраїльович|Лазара Ізраїлевича Бродського]], який одним з пунктів свого заповіту дарує місту на певних умовах 500 тисяч рублів на будівництво критого ринку на Бессарабській площі. Ринок згодом став міцно асоціюватися із самою площею. Урочисте відкриття Бесарабського ринку відбулося [[3 липня]] 1912 року. За досить короткий час ринок став [[Прибуток|прибутковим]] [[підприємство]]м. [[Дохід]] приносила не тільки [[оренда]] ринкових місць, але і [[ресторан]], і [[магазин]]и, розташовані в будівлі ринку. У [[1933]] році приміщення ринку на Бессарабській площі в Києві було передано судово-медичній лабораторії [[Наркомат]]у [[охорона здоров'я|охорони здоров'я]]. Історики вважають, що вибір на користь Бесарабки було зроблено через те, що лабораторії були потрібні підземні [[холодильник]]и, де можна було зберігати численні тіла померлих від голоду людей. Після руйнувань, яких зазнав Київ під час [[Друга Світова Війна|Другої Світової Війни]], Бесарабку відразу ж почали відновлювати. Будівля ринку дійшла до наших днів майже в первозданному вигляді, за винятком дрібних деталей.
З боків наприкінці XIX — початку XX ст. постали великі готелі — «Національ» (розташований на місці будинку [[Вікентій Беретті|Вікентія Беретті]]), «Пале-Рояль» (ця будівля збереглася до наших днів; протягом багатьох років тут знаходилася міська лікарня № 9, а сьогодні будову займає торговий центр «Мандарин Плаза»), «Берлін» (з 1914 — «Петербург»), «Оріон». Споруди «бессарабського трикутника», який утворювала частина цих готелів, відновлено [[2003]] року. [[2001]] року під площею було споруджено підземний торговельний комплекс «Метроград».
== Визначні будівлі та об'єкти ==
|
