Григорій Сяноцький: відмінності між версіями

У 1444–1450 роках жив в [[Угорщина|Угорщині]] при дворі реґента, трансільванського воєводи [[Янош Гуняді|Яноша ХуньядіГуньяді]], де працював вихователем його синів. Згодом опинився при дворі архиєпископа Яноша Вітеза в Вараді (зараз [[Орадя]], [[Румунія]]), де отримав посаду каноніка кафедральної капітули. В цей час зблизився з гуртком гуманістів з Болоньї (П. Верджера, Ф. Подакатарох, [[Мартин Русин]] з [[Журавиця|Журавиці]]). Повернувшись до , 17 березня 1451 року за бажанням короля Казимира IIIIV ВеликогоЯгеллончика був призначений латинським архієпископом Львова і 4 серпня того ж року рукоположений у Кракові.

У [[Дунаїв (Перемишлянський район)|Дунаєві]], поблизу Львова, облаштував архиєпископську резиденцію, де заснував перший гуманістичний гурток на українських землях, до якого, зокрема, входив відомий італійський гуманіст [[Калімах Буонакорсі]]. Калімах тривалий час мешкав у домі Г. Саноцького, де часто зупинялися вчені та письменники. У Г. Саноцького також знайшов притулок інший європейський гуманіст, - венеціанець Марино Кондульмеро.

У життєписі ({{lang-la|Vita et mores Gregorii Sanocei}}, 1476), що його склав Калімах, Григорій Саноцький постає як втілення гуманістичного ідеалу людини. Це майже єдине джерело відомостей про світогляд Г. Саноцького, не позбавлене численних помилок і неточностей. За Каллімахом, ''Г.Саноцький був еклектиком, поєднував [[епікуреїзм]] та [[стоїцизм]], виступав проти арістотелівської схоластики та пояснення природних явищ з погляду теологічної концепції доцільності.''

Г. Саноцький першим на українських землях підтримав ідеї [[гуманізм епохи Відродження|ренесансного гуманізму]] Італії й виступив проти [[схоластика|схоластичної філософії]], яку називав «сонним маренням наяву». З ім'ям Г.Саноцького починається новий ренесансно-гуманістичний етап у філософії [[Україна|України]] та [[Польща|Польщі]].

Осоновою своєї філософської концепції Г.Саноцький вважав тезу італійських гуманістів про повернення до античних першоджерел ([[ad fontes]]). Ці джерела, на його думку, слід було самостійного осмислити й вивчати в оригіналі, відкидаючи при цьому схоластичні псевдокоментарі. Важливою тезою Г.Саноцького було унезалежнення науки від теології, світської від церковної влади за допомогою вчення про двоїсту істину. Саноцький надавав перевагу раціональному обґрунтуванню релігійних істин: {{початок цитати}} Те, що не оперте на жодному розумовому доказі, є глупотою і не гідне того, аби в нього вірити<ref>Цит. за виданням В.Литвинов. Ренесансний гуманізм в Україні. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії XV&nbsp;— початку XVII&nbsp;ст.&nbsp;— К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2000.&nbsp;— 472 с.</ref>

* ''I. Zarębski.'' Grzegorz z Sanoka (ok. 1407–1477) / [[Polski Słownik Biograficzny]].— Wrocław&nbsp;— Kraków&nbsp;— Warszawa: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1961.— Tom ІX/2.&nbsp;— Zeszyt 41.&nbsp;— S. 86-89.