Антиномія: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Psheno (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
посилання
Рядок 1:
'''Антино́мія''' ( {{lang-el|αντινομια}} ''проти закону/правила'') — термін [[логіка|логіки]] та [[епістемологія|епістемології]], що означає [[парадокс]] або нерозв'язну суперечність. Антиномія є суперечністю між двома твердженнями, що взаємно виключаються, але визнаються в однаковій мірі істинними (однаково доказовими логічним шляхом). Поняття антиномії зустрічається в [[антична філософія|античній філософії]] і середньовічній [[схоластика|схоластиці]].
 
[[Кант Іммануїл|Іммануїл Кант]] вважав що коли розум виходить за межі можливого [[досвід]]у, він часто стикатиметься із різноманітними антиноміями, тобто робитиме однаково раціональні але взаємно суперечливі висновки. Раціональне мислення нездатне у цьому випадку встановити істину оскільки тут воно виходитиме поза межі можливого досвіду та стає [[трансцендентнийТрансцендентність|трансцендентним]]. Наприклад, Кант вважав що можливе судження, яке бере за основу припущення, що Всесвіт має початок у часі та приходить до висновку, що він існував вічно, та навпаки. Ця ідея була складовою частиною Кантової критичної програми спрямованої на встановлення меж [[наука|наукового]] та [[філософія|філософського]] пізнання.
 
Часами наводиться точка зору, що антиномії не свідчать про обмеженість можливостей логічного судження. Оскільки висновок про те, що антиномії свідчать про обмеженість логічного судження, є логічним судженням, то будь-яке обмеження на істинність логічного судження передбачає обмеження на висновок про обмеження можливостей логічного судження (що є [[аргументація по самопосиланню|аргументацією по самопосиланню]]). Коротко, ця точка зору стверджує що антиномії є ''само-ізольованим'' явищем, наче окремі розриви у тканині логіки та нездатні поставити під сумнів нічого окрім самих себе.