Візуальні ефекти: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Shynkar (обговорення | внесок) |
Shynkar (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 3:
Майстер спецефектів У. О’Брайєн, що вже мав досвід роботи над фільмами «Примара з дрімучої гори» (1919) і «Втрачений світ» (1925), першою екранізацією роману [[Артур Конан Дойл|А. Конан-Дойла]], так само майстерно поєднував в одному кадрі в [[Кінг Конг|«Кінг Конзі»]] штучні джунглі і зображення акторів, що проектуються на крихітному екрані. Пізніше він разом зі своїм учнем Р. Херріхаузеном отримав «Оскар» за спецефекти (знов із застосуванням техніки «зупиненого руху») для стрічки «Великий Джо Янг» (1949) Шедсака, який створив ніби нову версію свого ж «Кінг Конга». Херріхаузен уже самостійне ускладнив процес подібної анімації дії, назвавши його спочатку «динамацією», потім «супердинамацією». Завдяки цьому зняті відомі сцени дуелі скелетів у «Сьомій подорожі Синдбада» (1958) і поєдинку трьох акторів і семи скелетів з мечами в «Язоні і аргонавтах» (1963). У 1992 р. Херріхаузен отримав премію імені Гордона Сойєра за технічні досягнення в кіно, яка прирівнюється до спеціального «Оскара» за кар’єру.
Вперше [[рір-проекція|рір-проекцію]] застосував у 1913 р. для картини «Бродяга» американський оператор Н. Дон. Задня проекція річки Сени в мініатюрі використана в стрічці «Вбивства на вулиці Морг» (1932) Р Флорі, який екранізував розповідь Е. По. За прийом транспарантної зйомки оператор Ф. Едуар серед інших творців фільму «Виродок Півночі» (1938) отримав почесну медаль на оскарівській церемонії. А ще через рік була введена номінація за спецефекти — і цікаво, що «Оскара» удостоїлися зовсім не популярні картини «Віднесені вітром» і «Чарівник з країни Оз», а нині маловідомий фільм катастроф «Сезон тропічних дощів», у якому майстри комбінованих зйомок Е. X. Хенсен і Ф. Серсен використали різні методи проекції для відтворення землетрусу і повені. Стихії (вода, земля, вогонь і повітря), що розбушувалися, потім нерідко ставали справжніми героями в кіно — досить назвати відзначені «Оскаром» стрічки «Пожнеш бурю» (1942), «Аварія під час занурення» (1943), «Вулиця Грін Долфін» (1947), «Коли стикаються світи» (1951, потужна сцена занурення Манхеттена під воду), «Плимутська пригода» (1952), «20 000 льє під водою» (1954), «Ворог у глибині» (1957), «Пригода «Посейдона» (1972), «Землетрус» (1974), «Гінденбург» (1975), «Безодня» (1989). На оскарівській церемонії в 1997 р. претендентом був «Смерч» із захоплюючими епізодами повітряних торнадо. На початку 1997 р. вийшов «Пік Данте» про небезпеку вулканів, потім — «Вулкан». На зорі німого кіно виверження вулкана Етна було відображено в італійському фільмі «Кабірія» (1914) [[Джованні Пастроне|Дж. Пастроне]] за допомогою багатократних експозицій і спеціальної обробки плівки.
Вдосконалені ним прийоми різного виду проекції, використання дзеркал і зйомок за системою «блукаючої маски» та «блакитного екрана» знайшли найбільш витончене докомп’ютерне втілення в «Блейд-раннері» (1982).
А вперше простий оптичний фокус із зміни кадру застосував Портер в класичному вестерні «Велике пограбування поїзда» (1903). Для зйомок сцени в кімнаті телеграфіста на залізничній станції було необхідно, щоб за вікном пройшов поїзд. Використовуючи чорне тло і закриваючи непотрібну в даний момент частину кадру, а потім за допомогою подвійної експозиції зводячи два зображення в одне, Портер і його оператор Дон досягли задуманого ефекту. Складніша розробка зйомки на чорному тлі — «блукаюча маска». У 1925 р. з її допомогою був досягнутий величезний вплив на глядачів в епізоді руйнування будівлі Сенату в «Бен Гурі». Спосіб «блукаючої маски» був удосконалений Фултоном в 1952 р. у стрічці «Дарований кінь» за допомогою «процесу з блакитним екраном». Актори або моделі відображаються на тлі яскраво освітленого блакитного екрана. Потім сцени перезнімаються двічі, кожного разу в іншому фільтрі: перший переводить блакитне зображення в чорне, другий — у біле. Зняті матеріали використовуються при оптичному друці плівки для того, щоб скомбінувати зображення і, наприклад, помістити героїв в якийсь пейзаж, де вони прогулюватимуться ніби в реальності. У 1957 р. в англійській кінокомпанії «Ренк» був винайдений новий прийом створення «блукаючої маски» із застосуванням пари натрію, завдяки якому була знята сцена нападу птахів на людей в знаменитому фільмі «Птаха» (1963) А. Хічкока. А через рік виявився можливим танець акторів разом з мальованими пінгвінами в стрічці «Мері Поппінс» (1964) — П. Елленшо, X. Ласк і Ю. Лісетт із студії Волта Діснея отримали заслужений «Оскар». Усе це було задовго до появи комп’ютерних ефектів в унікальному за технікою виконання ігрово-анімаційному фільмі «Хто підставив кролика Роджера?» (1988) P. Земекіса. Але поза сумнівом те, що генерування комбінованих зйомок за допомогою комп’ютерів, що набуло тотального поширення в супервидовищному кіно 80—90-х років, усе-таки пов’язане саме з оптичними ефектами колишнього кінематографа.
== Див. також ==
*[[Кіновиробництво]]
| |||