Анрі Соге: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Сфереон (обговорення | внесок) |
Сфереон (обговорення | внесок) |
||
Рядок 97:
Однак зі смертю Еріка Саті навіть його прямий вплив на Соге не припинився. Ще одна вельми показова історія пов'язала Саті, Соге і Кокто вже після смерті «аркейського вчителя». [[Лібрето]] комічної опери «[[Поль і Віржині]]», написане [[Жан Кокто|Жаном Кокто]] і [[Раймон Радіге|Раймоном Радіге]] в 1920 році, було призначене спеціально для Еріка Саті. Проте Жан Кокто мав необережність при роботі над оперою виявитися не дуже обов'язковим і навіть декількома зарозумілими витівками кровно зачепити самолюбство Саті.
Спочатку «метр» просто чекав вибачень, потім зажадав сатисфакції і, не отримавши її, надовго запам'ятав завдану образу. В результаті «Поль і Віржині» зникли без найменшого сліду. Композитор майже два роки працював над партитурою опери, але зрештою ніхто так і не побачив жодного рядка. Однак історія на цьому не скінчилася. Після смерті спочатку Раймона Радіге, а потім і Еріка Саті (у липні 1925 року) текст цього лібрето очікувала вельми загадкова доля. Жан Кокто не змирився з тим, що опера так і залишилася ненаписаною і захотів все ж побачити її на сцені. Спочатку він запропонував цю роботу Пуленку. Той охоче погодився, протримав у себе лібрето більше року, вибрав собі з нього один вірш Радіге (для якогось романсу) і передав рукопис далі — Анрі Соге. Той у свою чергу, взявши звідти ще один вірш (а саме, «Пісню моряка») віддав рукопис композитору [[Набоков Микола Дмитрович|Миколі Набокову]]. Але в свою чергу і Набоков, через кілька місяців роздумів, відніс лібрето художниці [[Валентина Гюго|Валентині Гюго]] (з якою Саті за життя дружив), а та його, ще через рік — загубила. Подальших коментарів ця історія не вимагає.
Якщо не вважати такою що не відбулася оперу «Поль і Віржині», в середині і наприкінці тридцятих років Анрі Соге надзвичайно активно працював. Після прем'єри великої опери «Пармський монастир» 11 березня 1939 року, що стала чи не останнім довоєнним спектаклем у Парижі, у нього виникає задум нового балету «Міражі» (призначеного для балетмейстера Сержа Лифаря). Партитура була закінчена вже в 1941 році, але через війну і окупацію постановка була відкладена спочатку до 1944, а потім і до 1947 року. У [[Рух Опору у Франції|русі Опору]] Соге не брав майже ніякої участі, хоча і належав до патріотичного об'єднання під назвою «Музична молодь Франції». Незважаючи на пригніченість, грошову скруту і злидні військового часу, під час окупації Анрі Соге багато працював й у творчості віднаходив для себе єдиний вихід.
== Останні роки ==
| |||