Рельєф: відмінності між версіями

'''Рельєф''' ({{lang-ru|рельеф}}, {{lang-en|relief, topography, terrain}}; {{lang-de|Relief n, Gelände n, Flächenprofil n, Oberflächengestalt(ung) f der Erde}}) ({{lang-fr|relief}}, від {{lang-la|relevo}} — піднімаю) — сукупність нерівностей поверхні [[Суходіл (фізична географія)|суходолу]], [[Морське дно|дна океанів]] і [[море|морів]], різноманітних за обрисами, розмірами, походженням, будовою, віком та історією розвитку. Сукупність форм земної поверхні, які знаходятьсяперебувають на різних стадіях розвитку, у складному поєднанні одна з одною й у взаємозв'язку з навколишнім середовищем.

Найвища вершина метериківматериків — гора [[Джомолунгма]] у [[Гімалаї|Гімалаях]] (8844,43 м), найнижча відмітка [[Дно океану|дна океану]] — [[Маріанська западина]] у [[Тихий океан|Тихому океані]] (11 022 м). Середня висота материків 970 м, на них переважають [[рівнина|рівнини]] та [[низькогір'я]] з висотою до 1000 м. Платформенні рівнини займають 64 % площі материків. Середня глибина океанівокеану становить 3 704 м, панують глибини від 3 000 до 6 000 м; на долю [[Глибоководна западина|глибоководних западин]] та [[Глибоководний жолоб|жолобів]] припадає лише близько 1,5 % площі океану.

ОсновиОснову [[Літосферна плита|літосферних плит]] складають [[Платформа (геологія)|платформи]]. Їх кристалічний фундамент у деяких місцях виходить із-під осадового чохла на поверхню та утворює [[Кристалічний щит|щити]] або залягає поблизу неї у вигляді плити. У рельєфі щитам відповідають підвищення та [[плоскогір'я]], плитам — [[низовина|низовини]]. У областях складчастості розташовуються складчасті та складчасто-глибові гори.

Найважливіші структурні частини [[Океанічна земна кора|океанічної кори]] — океанічні платформи та [[Серединно-океанічний хребет|серединно-океанічні хребти]] (загальна довжина системи 80 тис. км), що зустрічаютьсятрапляються в усіх океанах. Крім хребтів, у Світовому океані відомо багато підвищень, або океанічних плато. Найбільше з них знаходитьсярозташоване в [[Атлантичний океан|Атлантичному океані]] — [[Бермудське плато]]. Океанічні платформи у рельєфі відповідають хвилястим таі плоским [[Абісальна рівнина|абісальним (глибоководним) рівнинам]], які лежать на глибині 4,5-6,0 км та розділені глибовими горами (без слідів складчастості) на окремі котловини. Крім того, на дні океану відомі близько 10 тис. підводних гірських вершин. Підводні гори з плоскими вершинами називають [[гайот]]ами. Серединно-океанічні хребти від океанічних платформ відрізняються високою [[Сейсмічність|сейсмічністю]] та неглибоким заляганням осередків [[землетрус]]ів. Вони утворюються за рахунок підняття [[магма|магми]] у рифтових зонах. У зонах [[субдукція|субдукції]] розташовані острови з діючими вулканами, які різко переходять у глибоководні жолоби.

Зовнішні, або морфографічні, ознаки рельєфу — характеризують форму схилів, їхнє сполучення, довжину й орієнтування найважливіших [[Орографія|орографічних]] одиниць, а також кількісні характеристики рельєфу — [[морфометрія]]. Ці ознаки не завжди можуть бути надійною основою для комплексної оцінки рельєфу, оскільки нерідко форми з однаковими зовнішніми рисами мають різне походження й розвиваються по-різному. При морфогенетичному аналізі рельєфу варто розрізняти:

* '''ендогенні''' рельєфотворчі факторичинники, обумовленізумовлені внутрішніми силами [[Земля (планета)|Землі]] (переважно тектонічні рухи й вулканічна діяльність),

* '''екзогенні''', пов'язані із променистоюпроменевою енергією [[Сонце|Сонця]] (текуча вода, [[льодовик]]и, [[вітер]], прибій хвиль на берегах морів йі озер, вибіркове вивітрювання та іншетощо). Під безпосереднім впливом [[сила тяжіння|сили тяжіння]] на поверхні Землі протікаютьвідбуваються гравітаційні процеси ([[Зсув ґрунту|зсуви]], гірські обвали та інше). Чималу роль у формуванні рельєфу граєвідіграє також діяльність людини — [[антропогенний рельєф]].

Будучи компонентом географічного середовища й вносячи великі зміни в природні умови (у багато рис [[клімат]]у, характер і розподіл поверхневих і [[Підземні води|підземних вод]], [[ґрунт]]овий і [[флора|рослинний покрив]]), рельєф тим самим визначає умови свого подальшого розвитку.

Ендогенні й екзогенні процеси діють на земну поверхню одночасно, але з різною інтенсивністю в [[час]]і й [[Простір|просторі]]. При провідному значенні ендогенних процесів виникають переважно великі, структурні форми рельєфу суші, днадно морів й океанів. Утворення найбільших (планетарних) форм пов'язане також із силами [[Космос|космічного]] характеру — обертанням Землі, сонячно-місячним тяжінням тощо. Екзогенні процеси звичайнозазвичай формують дрібніші, скульптурні форми, ускладнюючи ними форми великого масштабу. Залежно від переважання того або іншого екзогенного фактора розрізняють:

Області тектонічного підняття й опускання зазнають протилежного поза морфологічнійморфологічною спрямованостіспрямованістю впливу з боку зовнішніх процесів: піднесені й ділянки, що піднімаються, земної кори розчленовуються, зрізуються зверху й з боків, тобто піддаються [[Денудація|денудації]], а знижені й ті, що опускаються, заповнюються продуктами руйнування йі зносу, тобто є областями [[Акумуляція (геологія)|акумуляції]].