Анрі Соге: відмінності між версіями

П'єр-Анрі Пупар народився в місті [[Бордо]], в сім'ї службовця. Двадцять років по тому йому довелося взяти прізвище своєї матері&nbsp;— Соге&nbsp;— щоб позбавити свого добропорядного батька ганьби мати сина «мало того, що музиканта, так ще й „модерніста“»<ref name="Satie-1">{{книга|автор=[[Ерік Саті|Erik Satie]]|назва= Correspondance presque complete|місце=Paris|видавництво=Fayard / Imec|рік=2000|сторінки=1123-1125|}}</ref>. Вже у п'ятирічному віці Анрі Пупар проявив настільки серйозні здібності і пристрасть до музики, що спершу з ним почала займатися його мати, котра вільно грала на фортепіано, а пізніше, не зважаючи на матеріальну обмеженість, батьки найняли вчительку музики. У віці дев'яти років Анрі Пупар прислужував кюре в церкві і так сильно захопився органом, що практично самоучкою (взявши лише три-чотири уроки у місцевого органіста) опанував цей найскладніший інструмент. У п'ятнадцять років Пупар вже самостійно грав під час служби в якійсь сільській церкві поблизу Бордо, своїм заробітком роблячи внесок в невеликий сімейний бюджет<ref name="Филенко-1">{{книга|автор=Филенко Г.|назва=Французская музыка первой половины XX века|місце=Л. |видавництво=Музыка |рік=1983|сторінки=211-213}}</ref>.

Зрештою грошові труднощі змусили Анрі Пупара кинути навчання і замість ліцею спочатку вступити розсильним в адвокатську контору, а потім підробляти підсобним робітником у торговця вином. Однак кожну вільну хвилину він присвячував заняттям музикою і самоосвіті. Він все сильніше захоплювався читанням літератури, найбільше&nbsp;— латинської та класичної поезії, а випадково почута прелюдія Дебюссі справила на нього настільки сильне враження, що одразу перетворила на захопленого шанувальника цього новаторського композитора. Як пізніше він не раз зізнавався: «Дебюссі став його відправною точкою в музику»<ref name="Шнеерсон-1">{{книга|автор=Шнеерсон Г.|назва= Французская музыка XX века|місце=М.|видавництво=Музыка|рік=1964|сторінки=300-301|}}</ref>. Анрі Пупар загорівся мрією самому складати «так само красиво» і з новими силами деякий час знову взявся брати уроки музичної грамоти у місцевого органіста Ламбера Мушага. Парадоксальним чином сталося так, що Анрі Пупар встиг захопитися напрямком імпресіонізму в музиці значно раніше, ніж познайомився і полюбив традиційну музичну спадщину композиторів XVIII і XIX століть.

Першим твором Анрі Пупара стала [[Сюїта]] для [[Орган (музичний інструмент)|органа]], за якою незабаром пішли й фортепіанні мініатюри. Одну п'єс Пупара знайома родини за нагоди показала відомому композитору і збирачеві народних пісень Жозефу Кантелубу ({{lang-fr|Joseph Canteloube}}). Кантелуб був високо освіченим академічним музикантом, учнем [[Венсан д'Енді|Венсана д'Енді]] найперших років існування [[Schola Cantorum]]<ref name="Шнеерсон-1" />. Переглянувши п'єси композитора-початківця, Жозеф Кантелуб щиро зацікавився його творчістю. Мати Анрі Пупара зважилася вирушити в [[Монтобан]], невелике провінційне містечко, де того року жив Жозеф Кантелуб, щоб особисто представити свого сина цьому «справжньому» професійному композиторові. Кантелуб запропонував Анрі Пупару серйозно займатися музикою і зголосився особисто викладати йому всі необхідні дисципліни. На цілий рік Анрі оселився в Монтобані, а щоб хоч якось зводити кінці з кінцями, за рекомендацією Кантелуба він поступив на роботу писарем в префектуру. Весь вільний час він присвячував заняттям музикою&nbsp;— [[контрапункт]]у, [[фуга|фузі]] і вільному письму. Одночасно Кантелуб намагався розширювати кругозір Анрі Пупара, знайомити з музикою різних провінцій Франції, насамперед&nbsp;— його рідної [[Овернь|Оверні]], збиранню і публікації фольклору, чому він присвятив не один десяток років. Завдяки Кантелубу за рік навчання Пупар познайомився з музикою інших сучасних французьких композиторів, окрім Дебюссі. Особливо його захопила творчість Деода де Северака&nbsp;— оригінального музиканта з Лангедока, співака природи, котрий прекрасно зображав музичними засобами мелодії співочих птахів.

Однак ще більш живо Анрі Пупара цікавили новітні віяння з [[Париж]]а. Його зачарованість творчістю Дебюссі випарувалася майже миттєво після того, як Анрі Пупар зазнав нового потрясіння від маніфесту групи молодих музикантів, репутація яких утвердилася буквально в одну мить. В журналі «Comædia» він із захопленням прочитав статтю [[Анрі Колле]] про [[Французька шістка|«Шістку»]], а потім зачитав до дірок памфлет [[Жан Кокто|Жана Кокто]] «Півень і Арлекін». Його мрією стає якомога швидше поїхати в Париж і зустрітися там з молодими підбурювачами. Залишивши монтобанську префектуру і навчання у Кантелуба, Анрі Пупар повернувся в Бордо і одразу ж спробував сколотити там свою групу молоді ''«Трійку з Бордо»''<ref name="Филенко-1" />. У масштабах провінційного Бордо «Трійка» за задумом Анрі Пупара повинна була зайняти місце якогось авангарду, ''«порушників спокою»'' і сміливих ''«борців за нове мистецтво»''.

Зрозуміло, що ніякої телеграми Кокто також не посилав, і вона була від початку до кінця написана «Трійкою з Бордо» (найвідоміший твір цієї групи композиторів)<ref name="Satie-1" />. Але своє захоплено-шанобливе ставлення до Жана Кокто Соге зберіг до кінця своїх днів:

На пам'ятному концерті 12 грудня 1920 року, крім творів «Шістки» і «Трійки», Анрі Пупар власноруч виконав також три фортепіанні п'єси з циклу «Засушені ембріони» ({{lang-fr|Embryons desséchés}}) [[Ерік Саті|Еріка Саті]]. Саме цей невеликий твір поставив подвійну межу в біографії Анрі Пупара. Його батько, дізнавшись, що син докотився до публічного виконання настільки «малоприйнятних і негожих творів», категорично зажадав, щоб його добре ім'я більше ніколи не з'являлося в сусідстві з усякими ембріонами, до того ж &nbsp;— засушеними. З цього дня слухняний син Анрі взяв собі прізвище своєї матері, Соге. Вона (на відміну від Пупара-батька) &nbsp;— проти ембріонів не заперечувала.

На початку 1921 року Анрі Соге нарешті зважився послати в Париж одному з «Шістки», [[Даріус Мійо|Даріусу Мійо]], лист і рукопис одного свого романсу. Вибір Соге виявився досить точним. Мійо з усієї «Шістки» був найбільш чуйним, доброзичливим і охочіше за інших відгукувався на прохання молодих музикантів. Він запросив провінціала з Бордо приїхати в Париж на виконання «Місячного П'єро» [[Арнольд Шенберґ|Шенберґа]] (під своїм управлінням) і прем'єру першої і єдиної спільної вистави «Шістки»&nbsp;— «Наречені на Ейфелевій вежі». Крім того, Мійо обіцяв познайомити його з усіма тими, хто «мав брати участь, але чомусь не приїхав» на нещодавній концерт «Трійки» в Бордо<ref name="Филенко-1" />. Насилу зібравши необхідну суму грошей для короткої поїздки, Соге вперше приїхав в Париж, де Мійо люб'язно ввів його в коло своїх друзів і познайомив з усіма новітніми подіями артистичного життя. У перший приїзд Соге встиг побувати в [[Театр Єлисейських полів|«Театрі Єлисейських полів»]], знаменитому шинку «Бик на даху», познайомився з самим Жаном Кокто і почув «Місячного П'єро» (до якого, втім, залишився зовсім байдужим). Також Анрі Соге вирішив зовсім переїхати в Париж. Батьки не заперечували проти його від'їзду, але допомогти грошима не могли.

У 1922 році Анрі Соге переїхав до Парижа і за допомоги нових знайомих влаштуватися на роботу, яка дозволила йому якось існувати в столиці. Протягом декількох років він відверто бідував, й перебивався заробітками прикажчика трикотажного відділу торгового дому «Парі-Франс», агента з продажу масла і жирів, секретаря [[Національний музей східних мистецтв Ґіме|музею Ґіме]] тощо. Одночасно (за рекомендацією того ж Даріуса Мійо) він звернувся до відомого композитора, педагога і професіонала своєї справи, [[Шарль Кьоклен|Шарля Кьоклена]] з проханням допомогти у продовженні музичної освіти. Кьоклен погодився вчити молодого музиканта поліфонії і вільному письму абсолютно безкоштовно<ref name="Филенко-1" />. Заняття з цим майстром завершили оволодіння Соге композиторською технікою і остаточно зміцнили в його схильності до простої мелодії, прозорої поліфонії і ясної оркестровки, яку він зберігав у своїй творчості.

Дуже скоро після приїзду в Париж Даріус Мійо познайомив Анрі Соге також і з Еріком Саті, який зіграв у його житті дуже велику роль: не тільки як композитор, але і старший друг, котрий повною мірою сам випробував і бідність, і самотність, і невизнання серед професіоналів. Дізнавшись про «трагічну історію», що трапилася з Анрі Соге через виконання власних «Засушених ембріонів», Саті майже одразу береться допомогти юному провінціалу і своїми зв'язками, і концертами, і особистою дружньою підтримкою<ref name="Филенко-1" />.

На чолі «П'ятірки», котра поступово перетворилася на «Четвірку» і «Трійку», у якості координатора стає, звичайно, сам Анрі Соге<ref name="Satie-2">{{книга|автор=Erik Satie.|назва= Correspondance presque complete|місце=Paris|видавництво= Fayard / Imec|рік=2000|сторінки=765|}}</ref>. Оскільки Еріка Саті в той час глузливо називали «Аркейським метром» ({{lang-fr|le Maître d 'Arcueil}}), Соге запропонував назвати цю нову групу «Аркейською школою» ({{lang-fr|École d'Arcueil}}), створивши таким чином з іронічної словесної формули якусь нову етичну та естетичну модель творчості, прототипом якої був сам Ерік Саті. Штаб-квартира «Аркейської школи» знаходилася спочатку на «11, рю д'Орсель», через рік&nbsp;— «56, рю де Пассі», коротше, всякий раз в тому місці, де Анрі Соге вдавалося зняти кімнату подешевше. Публічне представлення нової групи «порушників спокою» Ерік Саті здійснив особисто, в червні 1923 року.