Відмінності між версіями «Анрі Соге»

7683 байти додано ,  5 років тому
 
{{Цитата|''… Без будь-якого сумніву, для мене і для багатьох інших композиторів Саті відкрив зовсім новий шлях. Зрозуміло, я не кажу, що всі музиканти мого покоління перебували під впливом Саті …, але [[Жорж Орік|Орік]], [[Даріус Мійо|Мійо]], Соге і я не можемо не визнати Саті своїм вождем.''<ref name="Пуленк-1">{{книга|автор=[[Франсіс Пуленк|Франсис Пуленк]]|назва= Я и мои друзья|місце=Л.|видавництво= Музыка (Ленинградское отделение) |рік=1977|сторінки=53|}}</ref>|30|Франсіс Пуленк, «Мої друзі і я».''}}
 
Зі свого боку і Анрі Соге ставився до Франсіса Пуленка як до старшого брата по творчості, а часом навіть оцінював його музику&nbsp;— майже як свою власну, настільки їх стилістика була близька і споріднена. Після смерті Пуленка Соге очолив «Асоціацію друзів Пуленка», брав активну участь у її роботі і багато зробив для публікації його спадщини.
 
{{Цитата|''Франсіс Пуленк надзвичайно уважно стежив за виконанням своїх творів; з того, що тут написано, видно, як багато турбот і тривог коштувала йому музика при всій простоті. Її творець належав до тієї породи людей, які не прагнуть ховати свою думку в надмірно пишну оболонку і вдаватися до зовні складних прийомів письма. Простота письма у нього&nbsp;— швидше суворе виконання задуму, ніж вираження безпосередності. Саме це надає особливої цінності деяким відвертим, показовим для їх автора сторінкам…''<ref name="Пуленк-2">{{книга|автор=Франсис Пуленк.|назва= Я и мои друзья|місце=Л.|видавництво= Музыка (Ленинградское отделение) |рік=1977|сторінки=119|}}</ref>|30|''Анрі Соге, травень 1964 року, "Передмова до «Щоденника моїх пісень» Пуленка.''}}
 
Але не тільки творчий вплив «Аркейського метра» сформував композитора Анрі Соге таким, яким він став відомий. У перші два роки знайомства Ерік Саті зі свого боку зробив дуже багато, щоб допомогти молодому композитору. У 1923–1924 роках він більш ніж наполегливо рекомендував Анрі Соге майже всім головним дійовим особам артистичного Парижа: [[Дягілєв Сергій Павлович|Дягілєву]], великому меценату графу де Бомон і директору Шведського балету Рольфу де Маре<ref name="Satie-1" />.
 
{{Цитата|''Протягом декількох днів Дягілєв & я чимало говорили про «Аркейську Школу»&nbsp;— & про Вас особливо. Чи не будете Ви ласкаві прийти завтра, в п'ятницю, (не спізнитися і жодного разу не перечіпитися) до 18 год. ½ до «Готелю Континенталь», 3 рю Кастільон, де Дягілєв бажав би Вас побачити. Я Вас йому сам представлю. А після, якщо Ви вільні, ми можемо разом пообідати&nbsp;— удвох.''<ref name="Khanon-1" />|30|Ерік Саті, лист Анрі Соге, Аркей, 19 липня 1923 року''}}
 
При тому у Саті виникли серйозні труднощі з тим, щоб переконати Дягілєва оцінити музику молодого композитора, котрий й без того виглядав безглуздо. Минуло ще три роки, перш ніж той замовив йому перший балет<ref name="Satie-1" />. І по суті&nbsp;— ще більше двох десятків років після смерті «аркейського метра» всі найважливіші публічні успіхи Анрі Соге були пов'язані з «спадщиною» Еріка Саті. До кінця своїх днів Соге був вдячний своєму вчителю, який ніколи його не вчив. Граф де Бомон, театр «Єлисейських полів» і [[Російський балет Сергія Дягілєва|російські балети Дягілєва]]&nbsp;— ось три місця, в яких Саті рекомендував свого вірного «аркейця» …, і всі вони стали сходинкам до його професійного успіху.
 
Спочатку Соге помітили після постановки його парафразу вальсу «Троянди», на яку в театрі «Цикад» ({{lang-fr|«Cigale»}}) (у антрепризі графа де Бомона) була поставлена ​​балетна сцена. Хореографом цього номеру був [[Мясін Леонід Федорович|Леонід Мясін]], а декорації виконала [[Марі Лорансен]]. Сцена мала успіх і на молодого композитора звернули увагу. Більш ґрунтовна популярність прийшла до Соге після прем'єри його опери-буф «Плюмаж полковника» на власне [[лібрето]] (іноді перекладають як «Султан полковника» {{lang-fr|«Le plumet du colonel»}}), що відбулася того ж 1924 року на сцені театру «Єлисейських полів».
<!--[[Файл:Sauguet & 'Satie' (Chatte) 1960-e.jpg|thumb|190px|Анрі Соге і його «Кішка» ''(«La Chatte»)'']]-->
 
Але справжній успіх випав на долю його балету «Кішка» ({{lang-fr|«La Chatte»}}) на лібрето [[Кохно Борис Євгенійович|Бориса Кохно]], поставленого Дягілєвим 30 квітня 1927 року в театрі [[Монте-Карло]] і через місяць&nbsp;— в Парижі з хореографією [[Джордж Баланчин|Баланчина]] і вражаючими конструктивістськими декораціями [[Наум Габо|Наума Габо]]. Головну партію в балеті танцювала [[Спесивцева Ольга Олександрівна|Ольга Спесивцева]], яка захопила всіх незвичайною пластичністю і грацією створеного нею загадкового образу жінки-кішки. Навіть найвідоміші і вимогливі критики відзначали «… мелодійність і простодушну принадність музики Соге» (П'єр Лало), «… вмілу оркестровку, простоту і наївну грацію партитури» (Анрі Малерб). Так Соге визнали балетним композитором, хоча часом докоряли йому за «… зайву, в дусі Саті, простоту і оголеність музичної тканини» (Луї Лалу)<ref name="Филенко-2" />.
 
== Біографія Анрі Соге після 1927 року ==