Відмінності між версіями «Анрі Соге»

3781 байт додано ,  5 років тому
Таким чином вже наприкінці 1922 року майже здійснилася недавня мрія жителя Бордо, Анрі Пупара-Соге. І справді, на противагу колишній «Шістці» Ерік Саті (що показово, за ініціативи одного з учасників «Шістки», Даріуса Мійо) створює нову композиторську групу, до якої увійшли майбутній відомий диригент Роже Дезормьєр ({{lang-fr|Roger Désormière}}), майбутній чернець і органіст Максим-Бенжамен Жакоб ({{lang-fr|Maxime-Benjamin Jacob}}), маловідомий композитор Анрі Кліке-Плейєль ({{lang-fr|Henri Cliquet-Pleyel}}) і Жак Бенуа-Мешен ({{lang-fr|Jacques Benoist-Méchin}}), котрий невдовзі залишив групу.
 
{{Цитата|''Ми відкрили їх удвох: Даріюс Мійо і я. Сьогодні ми представляємо їх запросто, без зайвих слів, і щасливі, що можемо це зробити … Вони, в певному розумінні, послідовники естетики групи «Шести» (тільки половини з них, не треба змішувати). Назва «Аркейська школа» прийшла до них від Того, кого вони вирішили обрати своїм «фетишем»&nbsp;— свого старого друга, що живе в цьому передмісті. Забавна думка! Цей «фетиш» вже неабияк послужив: адже і «Шістка» теж подібним чином використовувала його кількома роками раніше … Всі вони учні Шарля Кьоклена. Це він викладав їм хитрість музичного ремесла і навчав пастися на зелених і соковитих звукових галявинах …''<ref name="Khanon-2">{{книга|автор=Эрик Сати, Юрий Ханон.|назва=Воспоминания задним числом|місце=СПб.|видавництво=Центр Средней Музыки|рік=2009|сторінки=557-558|}}</ref>|30|Ерік Саті, «Декілька Молодих Музикантів», промова 14 червня 1923 року в [[Коллеж де Франс]], на сьомому сеансі Авангарду)''}}
 
На чолі «П'ятірки», котра поступово перетворилася на «Четвірку» і «Трійку», у якості координатора стає, звичайно, сам Анрі Соге. Оскільки Еріка Саті в той час глузливо називали «Аркейським метром» ({{lang-fr|le Maître d 'Arcueil}}), Соге запропонував назвати цю нову групу «Аркейською школою» ({{lang-fr|École d'Arcueil}}), створивши таким чином з іронічної словесної формули якусь нову етичну та естетичну модель творчості, прототипом якої був сам Ерік Саті. Штаб-квартира «Аркейської школи» знаходилася спочатку на «11, рю д'Орсель», через рік&nbsp;— «56, рю де Пассі», коротше, всякий раз в тому місці, де Анрі Соге вдавалося зняти кімнату подешевше. Публічне представлення нової групи «порушників спокою» Ерік Саті здійснив особисто, в червні 1923 року.
Незважаючи на випадковий збіг обставин, що спричинив сенсацію французької «Шістки», ця група стала досить помітним явищем в історії нової французької музики. Перш за все це пояснювалося яскравим талантом більшості учасників групи. Кращі твори композиторів «Шістки», створені протягом чотирьох десятиліть, витримали випробування часом і увійшли до золотого фонду французької музики. При цьому формування художніх нахилів і перші успіхи майже всіх учасників групи відбувалися під прямим впливом і особистим прикладом Еріка Саті. Приблизно те саме можна сказати і про «Аркейську школу», названої на честь робітничого передмістя Парижа, де Саті прожив останні 25 років свого життя. Зрозуміло, ні про яку «школу» в строгому сенсі слова не могло бути й мови<ref name="Шнеерсон-1" />. І першою причиною того був насамперед сам «аркейський учитель». Саті, котрий органічно не виносив жодних бронзових авторитетів у мистецтві і житті, навіть і не подумував про керівництво або виховання нових музичних рекрутів. Замість звичних настанов, він говорив їм так:
 
{{Цитата|''Шукайте завжди самі. Пробуйте і пробуйте ще раз. Робіть все не так, як я, а навпаки, а потім – ще раз навпаки. І головне: ніколи нікого не слухайтеся!''<ref name="Шнеерсон-1" />|30|}}
 
І якщо французька «Шістка» дала як мінімум трьох композиторів першої величини, то з «Аркейської школи» за великим рахунком вийшов тільки один великий композитор: Анрі Соге. З чотирьох соратників по школі особливо близький йому був Роже Дезормьєр, який заразив Соге своїм захопленням французькою музикою XVII–XVIII століть, в першу чергу [[Жан Батіст Люллі|Люллі]] і [[Жан-Філіп Рамо|Рамо]]. Це невдовзі проявилося в складеній Соге Сюїті танців для фортепіано під загальною назвою «Франсез» (за аналогією з полонезами[[полонез]]ами або аллемандами[[Алеманда|алемандами]]). Творчість останніх двох років життя Еріка Саті, який раптово повернувся до мелодійної милозвучної музики «а-ля Гуно», також зіграла велику роль у формуванні музичної мови Соге, що залишився осторонь від усілякого жорсткого авангарду і формальних експериментів, характерних для музики XX століття. Можна тільки констатувати, що ні Саті періоду «Гімнопедій» або балету [[Парад (балет)|«Парад»]] став творчим орієнтиром для Анрі Соге (як це було у випадку «Шістки»), а насамперед Саті часу їх особистого знайомства, 1923–1924 років, коли були написані його останні неокласичні і неоромантичні партитури «Пригоди Меркурія» і [[Франсіс Пікабіа|«СпектакльВистава відміняється»]]. Саме до цього часу належать слова Анрі Соге, що на довгі роки стали своєрідним маніфестом його творчого обличчя:
 
{{Цитата|''Бути сучасним&nbsp;— зовсім не означає імітувати в музиці усілякий [[механізм]] і машинізм нашої [[промисловість|промисловості]] … Ця чисто «зовнішня» сторона нашої [[цивілізація|цивілізації]] зовсім не годиться для музики. Музика повинна прагнути виразити сутність сучасної людини «зсередини» і при цьому простими, скупими і скромними засобами, як це завжди було властиве французькому мистецтву.''<ref name="Dumesnil">{{книга|автор=[[Рене Дюменіль|Dumesnil R.]]|назва=Histoire de la Musique|місце=Paris|том=5 |рік=1967|сторінки=176|}}</ref>|30|Анрі Соге, інтерв'ю журналу «Comædia», листопад 1924 року''}}
 
Скромним дебютом Анрі Соге в Парижі став організований Саті колективний концерт «Аркейської школи» 25 жовтня 1923 року, де був виконаний його «Ноктюрн» і «Танець матросів»<ref name="Филенко-1" />. Незважаючи на велику швидкість оволодіння композиторським ремеслом, яким будуть відзначені навіть перші твори Соге, критики «праворуч» ще довго будуть дорікати йому в провінційному дилетантизмі і нестачі техніки, а критики «зліва»&nbsp;— в старомодності смаку і нерішучості музичної мови. Тим часом, вже в перших творах Соге були помітні ті ж стилістичні нахили, які в 30-ті роки були притаманні і багатьом іншим його сучасникам, котрі не пройшли повз досвід Саті, таким як [[Франсіс Пуленк|Пуленк]], Тайфер або [[Жак Ібер|Ібер]]. Причому саме з Пуленком довгі роки Анрі Соге був особливо дружний і близький в творчому відношенні, а також був пов'язаний з ним відносинами особистої симпатії. Через тридцять років сам Пуленк недвозначно говорив про це в книзі своїх спогадів:
 
{{Цитата|''… Без будь-якого сумніву, для мене і для багатьох інших композиторів Саті відкрив зовсім новий шлях. Зрозуміло, я не кажу, що всі музиканти мого покоління перебували під впливом Саті …, але [[Жорж Орік|Орік]], [[Даріус Мійо|Мійо]], Соге і я не можемо не визнати Саті своїм вождем.''<ref name="Пуленк-1">{{книга|автор=[[Франсіс Пуленк|Франсис Пуленк]]|назва= Я и мои друзья|місце=Л.|видавництво= Музыка (Ленинградское отделение) |рік=1977|сторінки=53|}}</ref>|30|Франсіс Пуленк, «Мої друзі і я».''}}
 
== Біографія Анрі Соге після 1927 року ==