Анрі Соге: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Сфереон (обговорення | внесок) |
Сфереон (обговорення | внесок) |
||
Рядок 34:
На чолі «П'ятірки», котра поступово перетворилася на «Четвірку» і «Трійку», у якості координатора стає, звичайно, сам Анрі Соге. Оскільки Еріка Саті в той час глузливо називали «Аркейським метром» ({{lang-fr|le Maître d 'Arcueil}}), Соге запропонував назвати цю нову групу «Аркейською школою» ({{lang-fr|École d'Arcueil}}), створивши таким чином з іронічної словесної формули якусь нову етичну та естетичну модель творчості, прототипом якої був сам Ерік Саті. Штаб-квартира «Аркейської школи» знаходилася спочатку на «11, рю д'Орсель», через рік — «56, рю де Пассі», коротше, всякий раз в тому місці, де Анрі Соге вдавалося зняти кімнату подешевше. Публічне представлення нової групи «порушників спокою» Ерік Саті здійснив особисто, в червні 1923 року.
Незважаючи на випадковий збіг обставин, що спричинив сенсацію французької «Шістки», ця група стала досить помітним явищем в історії нової французької музики. Перш за все це пояснювалося яскравим талантом більшості учасників групи. Кращі твори композиторів «Шістки», створені протягом чотирьох десятиліть, витримали випробування часом і увійшли до золотого фонду французької музики. При цьому формування художніх нахилів і перші успіхи майже всіх учасників групи відбувалися під прямим впливом і особистим прикладом Еріка Саті. Приблизно те саме можна сказати і про «Аркейську школу», названої на честь робітничого передмістя Парижа, де Саті прожив останні 25 років свого життя. Зрозуміло, ні про яку «школу» в строгому сенсі слова не могло бути й мови<ref name="Шнеерсон-1" />. І першою причиною того був насамперед сам «аркейський учитель». Саті, котрий органічно не виносив жодних бронзових авторитетів у мистецтві і житті, навіть і не подумував про керівництво або виховання нових музичних рекрутів. Замість звичних настанов, він говорив їм так:
{{Цитата|Шукайте завжди самі. Пробуйте і пробуйте ще раз. Робіть все не так, як я, а навпаки, а потім – ще раз навпаки. І головне: ніколи нікого не слухайтеся!<ref name="Шнеерсон-1" />|30|}}
І якщо французька «Шістка» дала як мінімум трьох композиторів першої величини, то з «Аркейської школи» за великим рахунком вийшов тільки один великий композитор: Анрі Соге. З чотирьох соратників по школі особливо близький йому був Роже Дезормьєр, який заразив Соге своїм захопленням французькою музикою XVII–XVIII століть, в першу чергу Люллі і Рамо. Це невдовзі проявилося в складеній Соге Сюїті танців для фортепіано під загальною назвою «Франсез» (за аналогією з полонезами або аллемандами). Творчість останніх двох років життя Еріка Саті, який раптово повернувся до мелодійної милозвучної музики «а-ля Гуно», також зіграла велику роль у формуванні музичної мови Соге, що залишився осторонь від усілякого жорсткого авангарду і формальних експериментів, характерних для музики XX століття. Можна тільки констатувати, що ні Саті періоду «Гімнопедій» або балету [[Парад (балет)|«Парад»]] став творчим орієнтиром для Анрі Соге (як це було у випадку «Шістки»), а насамперед Саті часу їх особистого знайомства, 1923–1924 років, коли були написані його останні неокласичні і неоромантичні партитури «Пригоди Меркурія» і «Спектакль відміняється». Саме до цього часу належать слова Анрі Соге, що на довгі роки стали своєрідним маніфестом його творчого обличчя:
== Біографія Анрі Соге після 1927 року ==
| |||