Конклав: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м виконання запиту, replaced: [[Іван Павло II → [[Іван-Павло II (3) за допомогою AWB
Рядок 14:
 
В [[769]] році Латеранський Синод відмінив обов'язкову згоду народу для вибору папи, але Римський Синод [[862]] повернув це право римській аристократії. В цей час вибір римського першосвященника залежав в першу чергу від [[Імператори Священної Римської Імперії|імператорів Священної Римської імперії]]. Реакцією на це стало видання в [[1059]] [[папа римський|папою]] [[Миколай II (папа)|Миколаєм II]] декрету ''In nomine Domini'', за яким правом обирати папу наділялися лише кардинали-єпископи, при чисто формальній згоді громади<ref>Декрет папи Миколая II ''In nomine Domini'', пп. 3 і 4</ref>. Латеранський Синод [[1139]] року встановив, що навіть така згода іншого кліру і народу не потрібна.<br/>
Більшу частину [[Середньовіччя]] чисельність кардиналів була невисокою, а при папі [[Олександр IV (папа римський)|Олександрі IV]] їхня кількість зменшилась лише до семи. Через важку та довгу подорож до місця проведення конклаву прибувала значно менша кількість [[кардинал]]ів, ніж їх було загалом. Така маленька кількість виборщиків призводила до того, що кожен голос мав велику вагу, а політичні впливи на голосування тільки посилювалися. Конклави могли тривати місяцями і навіть роками. Довготривале міжцарювання після смерті [[Климент IV|Климента IV]] в [[1268]], що тривало 2 роки і було припинено лише через втручання святого Бонавентури, примусила новообраного папу [[Григорій Х|Григорія Х]] та [[Другий Ліонський собор]] встановити правила, за якими під час виборів кардинали мали бути зачинені, а, якщо вони були неспроможні обрати нового єпископа Риму протягом трьох-восьми днів, то їхній раціон мав бути обмежений. Такі жорсткі правила не дуже подобалися кардиналам і папа [[Іоанн XXI]] тимчасово їх призупинив. Але відомий своєю набожністю [[Бенедиктинці|бенедиктинець]] П'єтро Анджелеріо зміг вмовити кардиналів змінити свою позицію і в [[1294]]&nbsp;р.року вінйого обрали папою. бувВін обранийприйняв під ім'ямя [[Целестин V|Целестина V]]. Видавши три булли (''Quia in futurum'' від [[29 вересня]] [[1294]], ''Pridem'' від [[27 жовтня]] [[1294]] та ''Constitutionem'' від [[10 грудня]] [[1294]]), що повернули правила Григорія Х, вінЦелестин V відрікся від престолу і в [[1313]] році був [[Канонізація|канонізований]].
 
[[Файл:Habemus Papam 1415.jpg|thumb|200px|Конклав 1415&nbsp;р. року (під час Констанцського собору), після закінчення якого вперше використано вислів «''Habemus Papam''»]]
 
Після смерті французького папи [[Григорій XI|Григорія XI]] в [[1378]] народ Риму підняв повстання і добився обрання італійського папи&nbsp;— [[Урбан VI|Урбана VI]]. Але його жорстокість та різні політичні впливисуперечки призвели до того, що французькі та деякі інші кардинали втекли до Фонді, де проголосили обрання папи Урбана VI незаконним і обрали відомого кардинала і проповідника Робера Женевського антипапою під ім'ям [[Климент VII (антипапа)|Климента VII]]. Таким чином виявилося два папи&nbsp;— законний у [[Рим]]і та антипапа в [[Авіньйон]]і. Кожен з них мав своїх щиро відданих прихильників, що були впевнені в законності «свого» папи. Ця ситуація ускладнилась тим, що [[Пізанський Собор|Собор в Пізі]] в [[1409]] році, намагаючись вирішити проблему, позбавив престолу обидвох пап-суперників і обрав свого. ЗрештоюТож, претендентів стало троє. Ця схизма дісталаотримала назву [[Західна схизма|Великого розколу Заходу]]. Ситуація вирішилась лише тоді, коли папа [[Григорій XII]] зрікся, а обидва антипапи були позбавлені престолу в [[1415]] [[Констанцський собор|Констанцським собором]] ([[1414]]–[[1418]]). При цьому ж соборі зібрався конклав, до якого булибуло уведенівведено представникипредставників всіхусіх католицьких націй,. якийКонклав обрав папу [[Мартин V|Мартина V]]. На цьому розкол закінчився, а на майбутнє собор був позбавлений права обирати папу або змінювати порядок виборів.
 
=== Вимоги до кандидатів ===