Відкрити головне меню

Зміни

[[Файл:Venitian ford at Navlion.jpg|thumb|200px|Венеціанська фортеця в Нафпліоні, Греція. Це один з багатьох фортів, що забезпечував венеціанські торговельні маршрути в східній частині Середземномор'я.]]
 
Могутність республіки досягла вищого рівня, коли дож [[Енріко Дандоло]] за сприяння французьких [[Хрестоносці|хрестоносців]] завоював в 1204 році [[Константинополь]] і під час розділу між союзниками отримав на долю Венеції три восьмих Візантійської імперії та острів [[Крит]] (Кандію). Венеція не змогла, проте, перешкодити падінню в 1261 році [[Латинська імперія|Латинської імперії]], а візантійські імператори після того надали Генуї такі широкі права в Константинополі, що венеціанців було відсунуто на задній план. Крім того, [[1256]] року почалася тривала війна між Венецією і Генуєю, яка проходила зі змінним успіхом. Аристократично-олігархічний устрій республіки [[1297]] року зробився ще більш замкнутим, унаслідок знищення дожем [[П'єтро Граденіго]] Великої ради, і перетворення синьорії, яка доти обиралася щороку, в спадкову колегію, до складу якої входили записані до Золотої книги прізвища нобілів. Після змови Т'єполоТьєполо [[1310]] року було засновано [[Венеціанська республіка#Рада Десяти|Раду Десяти]], яка встановила поліцейське управління з широкими повноваженнями і доповнила цю аристократичну систему. Відтоді Золота книга відкривалася лише в окремих випадках ([[1379]], [[1646]], [[1684]]—[[1699]], [[1769]]), і лише невелика кількість прізвищ була внесена до нобілів. Дож [[Марино Фальєр]] за свою змову проти аристократії [[1355]] року поплатився життям. Зміна, що сталася в стосунках з [[Левант]]ом, спонукала республіку зосередити головну увагу на Італії, особливо після того, як суперниця Венеції — Генуя — внаслідок 130-річної боротьби [[1381]] року була переможена. Венеціанські володіння на материку — '''Терраферма''' — дедалі більше розширювалися. [[Віченца]], [[Верона]], [[Бассано]], [[Фельтре]], [[Беллуно]] і [[Падуя]] зі своїми територіями були приєднані в 1404—1405 роках, [[Фріуль]] — [[1421]], [[Брешія]] і [[Бергамо]] — [[1428]] і [[Кремо]] — [[1448]] року, десь тоді ж завершилося завоювання [[Іонічні острови|Іонічних островів]]. Нарешті, вдова останнього кіпрського короля венеціанка [[Катерина Корнаро]] [[1489]] року поступилася республіці островом [[Кіпр]].
 
Наприкінці [[XV століття]] Венеціанська республіка була багата, могутня, вселяла страх своїм ворогам, і серед її мешканців наукова і художня освіта була поширена більше, ніж в середовищі інших націй. Торгівля і промисловість проквітали. Податки були незначні й правління мало м'який характер, коли справа не стосувалася політичних злочинів, для переслідування яких [[1539]] року було призначено трьох державних інквізиторів.