Олександр II (король Шотландії): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Hjvfy (обговорення | внесок) |
Hjvfy (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 51:
У внутрішній політиці Олександр постійно підтримував контроль над периферією, регулярно відвідуючи зі збройними загонами Кейтнес, [[Морей (область)|Морей]], [[Аргілл]] та Ґалловей. Додатковою причиною цих походів було поступове висунення претензій на приєднання [[Королівство Островів|Королівства Островів]], яке визнавало зверхність Норвегії (офіційно Норвегія мала права на ці землі за угодою 1098 року з шотландським королем-нездарою [[Едгар (король Шотландії)|Едгаром]]). У 1230-1240-ві рр. норвежці нагадували про себе нападами та періодичною військовою присутністю.
До свого п'ятдесятиріччя Олександр II перетворив Шотландське королівство в процвітаючу державу. Його тверда позиція запобігла загрозі війни з Англією, і у нього не було підстав припускати можливість повторення цієї небезпеки. Найсерйозніша загроза виходила від неспокійних галлів-гелів з Островів, які могли з легкістю опертися на підтримку Норвегії. Зростаюче бажання підпорядкувати Шотландії [[Королівство Островів|Острови]] спонукало Олександра запропонувати Гакону Норвезькому за них гроші. [[Гокон IV (король Норвегії)|Гакон IV]], котрий нітрохи не менше шотландського короля усвідомлював, що Острови являють собою чудову базу для нападів на Шотландію, відповів, що він не потребує грошей. Повторне посольство принесло такий ж результат. У [[1248]] Дункан Аргіллський, васал як Олександра, так і [[Гокон IV (король Норвегії)|Гакона IV]], помер, залишивши свої великі володіння синові Евен, якого один його англійська сучасник називає «хоробрим та витонченим воїном» (miles strenuus et elegantissimus). Олександр II піддався спокусі вчинити єдиний неправедний вчинок за все своє царювання. Він спробував схилити Евена принести йому васальну присягу не тільки за Аргілл, а й за Південні Острови. Евен відповідав, що він вже приніс [[омаж]] за Південні Острови Гакона, і почув у відповідь, що ніхто не може служити двом панам. Евен заявив, що це цілком можливо, якщо панове знаходяться у мирі один з одним, як Олександр та [[Гокон IV (король Норвегії)|Гакон IV]], та король не побажав чути ніяких виправдань, запропонував відмовитися від своїх норвезьких [[феод]]. Олександр, який бажав приєднати їх до Шотландії, не погодився на таке вирішення питання. Евен не захотів ні здаватися, ні битися проти свого сюзерена і втік на острів [[Льюїс (острів)|Льюїс]].▼
[[Файл:MelroseAbbey01.jpg|міні|праворуч|250пкс|Абатство Мелроз]]
▲До свого п'ятдесятиріччя Олександр II перетворив Шотландське королівство в процвітаючу державу. Його тверда позиція запобігла загрозі війни з Англією, і у нього не було підстав припускати можливість повторення цієї небезпеки. Найсерйозніша загроза виходила від неспокійних галлів-гелів з Островів, які могли з легкістю опертися на підтримку Норвегії. Зростаюче бажання підпорядкувати Шотландії [[Королівство Островів|Острови]] спонукало Олександра запропонувати Гакону Норвезькому за них гроші. [[Гокон IV (король Норвегії)|Гакон IV]], котрий нітрохи не менше шотландського короля усвідомлював, що Острови являють собою чудову базу для нападів на Шотландію, відповів, що він не потребує грошей. Повторне посольство принесло такий ж результат. У [[1248]] Дункан Аргіллський, васал як Олександра, так і [[Гокон IV (король Норвегії)|Гакона IV]], помер, залишивши свої великі володіння синові Евен, якого один його англійська сучасник називає «хоробрим та витонченим воїном» (miles strenuus et elegantissimus). Олександр II піддався спокусі вчинити єдиний неправедний вчинок за все своє царювання. Він спробував схилити Евена принести йому васальну присягу не тільки за Аргілл, а й за Південні Острови. Евен відповідав, що він вже приніс [[омаж]] за Південні Острови Гакона, і почув у відповідь, що ніхто не може служити двом панам. Евен заявив, що це цілком можливо, якщо панове знаходяться у мирі один з одним, як Олександр та [[Гокон IV (король Норвегії)|Гакон IV]], та король не побажав чути ніяких виправдань, запропонував відмовитися від своїх норвезьких [[феод]]. Олександр, який бажав приєднати їх до Шотландії, не погодився на таке вирішення питання. Евен не захотів ні здаватися, ні битися проти свого сюзерена і втік на острів [[Льюїс (острів)|Льюїс]].
== Смерть ==
Олександр ІІ зібрав флот, але помер від [[лихоманка|лихоманки]] як раз під час війни, [[8 липня]] [[1249]] року, під час перебував на острові Керрера.<ref>[http://www.britroyals.com/scots.asp?id=alexander2 Король Олександр II Шотландський (1214 - 1249)]{{ref-en}}</ref> Поховали Олександра ІІ у абатстві Мелроз, Роксбургшір. Корону успадкував семирічний [[Олександр ІІІ (король Шотландії)|Олександр ІІІ]] (1249-1286). Олександру II було трохи більше п'ятдесяти років. Його смерть знову віддала Шотландію у владу неповнолітнього короля. Однак Олександр ІІІ успадковував країну, де батько навів у всіх справах зразковий порядок. Навіть незважаючи на серйозні небезпеки, машина державного управління працювала як добре налагоджений механізм, до того часу, поки Олександр III не досяг зрілості та зміг взяти управління країною в свої руки. Без перешкод продовжився економічний та соціальний прогрес, яким ознаменувалося правління Олександра II.
== Дружини та діти ==
* [[Іоанна Англійська]] ([[22 липня]] [[1210]] — [[4 березня]] [[1238]])
* [[Марія де Кусі]] ([[1218]] — [[1285]])
* [[Олександр III (король Шотландії)|Олександр III]] ([[4 вересня]] [[1241]] — [[19 березня]] [[1286]]) — син Олександра II та Марії де Кусі, король Шотландії ([[6 липня]] [[1249]] — [[19 березня]] [[1286]]).
▲* [[Марія де Кусі]] ([[1218]] — [[1285]]), яка стала матір'ю Олександра III Шотландського.
▲Крім законних дітей, Олександр II також мав і одну незаконнонароджену дочку Марджорі, яка вийшла заміж у 1244 році за Алана Дорвард, юстиціарія Шотландії. Їх онук, Ніколас де Соуліс, 1291 року був одним з претендентів на шотландську корону.
== Див. також ==
| |||