Олександр II (король Шотландії): відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Hjvfy (обговорення | внесок)
Створена сторінка: {{король | ім'я = Олександром II<br/> {{lang-en|Alexander II}} <br /> {{lang-gd|Alasdair mac Uilleim}} | титул...
 
Hjvfy (обговорення | внесок)
Рядок 44:
Наступний рік був відзначений підпорядкуванням напівнезалежної області [[Аргілл]]. Королівські війська без особливих зусиль придушили повстання у Геллоуей 1235 року. Вторгнення, розпочате вигнаними лідерами цієї області, було успішно відбито.
 
Іоанна померла в березні 1238 року, у [[Ессекс]]і, і на наступного 1239 року, Олександр одружився вдруге.<ref>[http://books.google.com.ua/books?id=yzk7AwAAQBAJ&pg=PT74&lpg=PT74&dq=Alexander+II,+King+of+Scots+1214-1249+by+Richard+Oram&source=bl&ots=fKKnPACUJc&sig=LXag7zvrkJCLOJlFi_Mlzako1ng&hl=uk&sa=X&ei=yf2gU57CL8P80QWNwIGYCQ&ved=0CDwQ6AEwBA#v=onepage&q=Alexander%20II%2C%20King%20of%20Scots%201214-1249%20by%20Richard%20Oram&f=false Річард Орам. Королі й королеви Шотландії]{{ref-en}}</ref> Його другою дружиною стала Марія де Кусі. Вінчання відбулося [[15 травня]] [[1239]] року а 1241 року народився син, майбутній [[ОлександраОлександр III (король Шотландії)|Олександра III]]. Шлюб з француженкою значно знизив популярність шотландського короля в Англії, бо безславне війна з Францією все ще тяглася, за відсутності успіхів у ній Генріха III. Проте Олександр II зберігав твердий нейтралітет, так що коли Генріх вирушив на війну, то доручив охорону англійських кордонів саме Олександру та заручив свою маленьку доньку з немовлям-шотландським принцом, майбутнім королем Олександром III. Олександр ретельно виконував довірене йому завдання, однак англо-французька війна так і не ознаменувалася ніякими досягненнями англійської корони та закінчилася у 1243 році формальною відмовою Генріха III від Нормандії і всіх інших [[феод]] на північ від Луари&nbsp;— [[Вотчина|вотчини]] його роду та норманських королів. Це погіршило настрої англійців і спонукало англійських баронів розглядати війну з Шотландією як можливий засіб відновлення національного престижу, і поки Генріх залишався у Франції, трапився «інцидент», мало не спровокував військові дії.
 
Загроза вторгнення Генріха у 1243 році на деякий час порушила мирні відносини між двома країнами. Та швидкі дії Олександра, і відсутність бажання у англійських баронів воювати, призвели до укладання миру в Ньюкаслі [[1244]] року.
Рядок 52:
У внутрішній політиці Олександр постійно підтримував контроль над периферією, регулярно відвідуючи зі збройними загонами Кейтнес, Морей, Аргілл та Ґаловей. Додатковою причиною цих походів було поступове висунення претензій на приєднання [[Королівство Островів|Королівства Островів]], яке визнавало зверхність Норвегії (офіційно Норвегія мала права на ці землі за угодою 1098 р. з шотландським королем-нездарою Едгаром). У 1230-1240-ві рр. норвежці нагадували про себе нападами та періодичною військовою присутністю.
[[Файл:MelroseAbbey01.jpg|міні|праворуч|250пкс|Абатство Мелроз]]
До свого п'ятдесятиріччя Олександр II перетворив Шотландське королівство в процвітаючу державу. Його тверда позиція запобігла загрозі війни з Англією, і у нього не було підстав припускати можливість повторення цієї небезпеки. Найсерйозніша загроза виходила від неспокійних галлів-гелів з Островів, які могли з легкістю опертися на підтримку Норвегії. Зростаюче бажання підпорядкувати Шотландії [[Королівство Островів|Острови]] спонукало Олександра запропонувати Гакона Норвезькому за них гроші. [[Гокон IV (король Норвегії)|Гакон IV]], нітрохи не менше шотландського короля котрий усвідомлював, що Острови являють собою чудову базу для нападів на Шотландію, відповів, що він не потребує грошей. Повторне посольство принесло такий ж результат. У [[1248]] Дункан Аргіллський, васал як Олександра, так і [[Гокон IV (король Норвегії)|Гакона IV]], помер, залишивши свої великі володіння синові Евен, якого один його англійська сучасник називає «хоробрим та витонченим воїном» (miles strenuus et elegantissimus). Олександр II піддався спокусі вчинити єдиний неправедний вчинок за все своє царювання. Він спробував схилити Евана принести йому васальну присягу не тільки за Аргілл, а й за Південні Острови. Евен відповідав, що він вже приніс [[омаж]] за Південні Острови Гакона, і почув у відповідь, що ніхто не може служити двом панам. Евен заявив, що це цілком можливо, якщо панове знаходяться у мирі один з одним, як Олександр та [[Гокон IV (король Норвегії)|Гакон IV]], та король не побажав чути ніяких виправдань, запропонував відмовитися від своїх норвезьких [[феод]]. Олександр, який бажав приєднати їх до Шотландії, не погодився на таке вирішення питання. Евен не захотів ні здаватися, ні битися проти свого сюзерена і втік на острів Льюїс.
 
== Смерть ==