Мішель де Монтень: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 136:
 
У вересні [[1581]] року в бані міста [[Лукка]] він одержав звістку про своє обрання мером [[Бордо]], після чого вирішує повернутися на батьківщину.
 
==== Смерть Монтеня ====
{{в роботі}}
1572 року Монтень розмірковував про смерть в дусі [[стоїцизм|стоїків]], мовляв, добре підготуватися до смерті є найважливішою справою людини. Проте з часом погляди Монтеня на смерть зазнали еволюції, й він став дотриуватися [[епікур]]ейського погляду про те, що треба йти за природою : {{початок цитати}} Nous troublons la vie par le souci de la mort (…) Je ne vis jamais un paysan de mes voisins réfléchir pour savoir dans quelle attitude et avec quelle assurance il passerait cette heure dernière. La Nature lui apprend à ne songer à la mort que lorsqu'il est en train de mourir<ref name="Essais-III-2-1268" />. {{кінець цитати}} Смерть&nbsp;— то справа досить короткотривала : {{початок цитати}} Un quart d'heure de souffrance passive sans conséquence, sans dommage, ne mérite pas des préceptes particuliers<ref>''Essais'', III, 12, {{p.|1269}}</ref>. {{кінець цитати}} {{початок цитати}} La mort est bien le bout, non pas le but de la vie ; la vie doit être pour elle-même son but, son dessein. {{кінець цитати}} Самі ''Проби'' закінчуються запрошенням відчути щастя життя : {{початок цитати}} Це найвища і нібито бозька досконалість, уміти заживати щиро своє існування. Ми прагнемо іншого стану, не розуміючи, як скористатися власним: виходимо із себе, не відаючи, як заживати світа, поки служать літа. Проте марно спиратися на хідлі; і на хідлях треба нам ходити своїми ногами; на найвищому троні світу сидимо лише на сідницях<ref>''Essais'', III, 13, p. 1347, Укр. переклад: Проби, т. III, XIII, с. 364</ref>. {{кінець цитати}}
 
Монтень помер у своєму замку [[13 вересня]] [[1592]] року, у віці 59 років. Не збереглося жодного прямого свідчення про його смерть. Проте існують три листи його друзів, які хоч і не були присутні в останні хвилини життя Монтеня, переказують свідчення про те, що він помер «щасливо» й «у спокою». Зі свідчення поета Етьєна Паскьє відомо, що Монтень страждав на рак горла й в останні три дні свого життя не міг говорити. Монтень письмово запросив до своєї кімнати дружину та кількох сусідів і помер під час служби божої, що відправлялася біля його ложа.
 
За заповітом, вдова Монтеня перевезла його тіло до Бордо й поховала в церкві ордену [[фельянтинці]]в. Серце Монтеня залишилося в родинній церкві Сен-Мішенль де Монтень. Під час зруйнування монастиря [[фельянтинці]]в, попіл Монтеня було перевезено на цвинтар монастиря картезіанців. Через рік після смерті Монтеня його вдова замовила скульпторові Бартелемі Прієру монументальний [[кенотаф]], який 1886 року був урочисто перевезений у великий веситбюль філологічного факультету Університету Бордо, де зараз знаходиться [[Музей Аквітанії]]. Згодом кенотаф був переміщений в інший зал музею. Попіл філософа разом з попелом ченців-фельянтинців було перепоховано в стіні Музею Аквітанії.
 
<gallery mode="packed" perrow="5" widths="200" heights="200">
Файл:Montaigne-chambre.jpg|Кімната Монтеня в його вежі (раніше на стінах були пишні фрески).
Файл:XDSC 7539-Musee-d-Aquitaine-cenotaphe de Montaigne.jpg|[[Кенотаф]] Монтеня, [[Музей Аквітанії]], [[Бордо]]
</gallery>
 
== Примітки ==