Вікіпедія

Унівська друкарня: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
198 021 редагування
Немає опису редагування
Рядок 1:
'''Унівська друкáрня'''  — видавничий заклад, що діяв при [[Унівська лавра|монастирі]] у селі [[Унів|Уневі]] ([[Перемишлянський район]] [[Львівська область|Львівської області]]).
 
Заснована на базі Львівської друкарні [[Єпископ|єпископа]] [[Арсеній Желиборський|Арсенія Желіборського]], діяла у [[1648]]—–[[1699]] і [[1732]]—–[[1770]]  рр.
 
Друкувала книги старослов'янською і українською мовами (у т.тому ч.числі [[буквар]]і, твори [[Софонович Теодосій|Т(Ф)еодосія Софоновича]], [[Кирило Транквіліон-Ставровецький|Кирила Ставровецького]], україномовне «Житіє святого Володимира»).
 
Видала також переклади [[Митрополит|митрополита]] [[Досифей Сучавський|Досифея Сучавського]] з старослов'янської на [[румунська мова|румунську мову]].
 
Керівниками унівської друкарні у різний час були відомі українські друкарі [[Скольський Андрій|А.Скольський]], Д.Кульчицький, [[Ставницький Семен|С.Ставницький]].
Рядок 13:
Єпископ Львівський Арсеній (в миру Андрій) Желіборський заложив у [[Львів|Львові]] 1644 власну нову друкарню. Але політична завірюха не дала змоги розвинутись цій друкарні. З часом Арсеній Желіборський, вже як архімандрит Унівський, перевіз свою друкарню зі [[Львів|Львова]] до Унева. Сюди ж зі [[Львів|Львова]] перейшов і управитель друкарні [[Андрій Скульський]]. 1651 на інквізиції Скульський потвердив, що жив він в Уневі і займався друкарством. Отже, маємо свідчення, що вже 1651 в Уневі була друкарня, хоч унівських друків за цей час до нас не збереглося.
 
Первенцем унівського друку, що дійшов до нас, були «Петныи Акафісты», котрі вийшли у світ 25 травня 1660. На книжці зазначено, що вона виходить «Благословенієм и накладом ясне в Христе превел, єго мл. господина отца Арсеніа Желиборского…». Шрифт видань з львівської друкарні Желіборського і друкарні унівської – — цілком однаковий.
Це дає нам повну змогу вважати єпископа Арсенія Желіборського за фундатора Унівської друкарні. Але Желіборський не встиг більше нічого видрукувати у своїй Унівській друкарні – — він помер 1663. Відновив унівське друкарство вже архімандрит Варлаам Шептицький. 21 жовтня 1670 року вийшла нова книжка – — перша за його архімандритства – — «Выклад о церкви святой». На с. 13 знаходимо передмову до чителника, а під нею підпис: «Симеон Ставницкій, типограф».
 
[[Львівське Братство]] зараз же потягло архім.архімандрита Шептицького до надвірного королівського суду; а до вирішення справи заборонило друкувати в монастирі.
З 1678 Варлаам Шептицький знову розпочинає друкарство в Унівському монастирі. Цього року вийшов Псалтир з поміткою «За привилеєм єго королевской милости»; на останній стор. підписався друкар «Димитрій Кулчицкій, гисер и типограф уневскій». І аж доДо своєї смерті (1715) Варлаам Шептицький ( з 1710 єпископ львівськийЛьвівський УГКЦ) вільно друкував в Унівській друкарні потрібні книжки.
 
Новий єпископ [[Афанасій Шептицький]] відновив друкарство в Уневі і 1732 випустив «Собраніє припадков», а 1733 – — Служебник. Братство не хотіло поступитися і розпочався знову довгий процес з Афанасієм Шептицьким ( з 1729 він став митрополитом). І тільки 31 жовтня 1740 закінчився суд – — митрополитові дозволялося друкувати лише такі книжки, яких Братство ніколи не друкувало; а свої видання Братство мало друкувати й надалі. Звичайно, це був тяжкий удар для Унівської друкарні.
 
Існувала Унівська друкарня й далі під недремним оком ревнивої Львівської Ставропигії. Ймовірно, Ставропигія вчинила ще якийсь процес і вже 1770 Унівській друкарні не було чого робити. Схиляємось до думки А. Петрушевича (за Д. Зубрицьким), що «продала Уневская Архимандрія свою Типографію Почаєвской обители, о чем свидетельствует внешнее сходство типов обоих типографій».
 
Унівська друкарня – це — єдина з позальвівських друкарень, що так довго існувала, – — з постійними й великими перервами більше ста років. Випустила ця друкарня понад 25 книжок, правда другорядних, що особливого значення в історії нашої культури не мають. Львівська братська друкарня своїми процесами не дала нормально розвинутися друкарні Унівській і після 1770 вона цілком занепала.
 
== Література ==
* {{ЕУ}}
* ''Огієнко І.'' Історія українського друкарства / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М.  С.  Тимошик. – — Либідь, 1994. – — 448 с. («Памятки історичної думки України»).
 
[[Категорія:Друкарні]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Унівська_друкарня